"Снаряд не вхопиш рукою": переселенка з Луганщини пояснила, чому евакуація необхідна

Багатьом українцям через війну довелось тікати з рідних міст, але чимало людей все ще залишається у прифронтових зонах. Чому необідно евакуюватись – пояснює Валентина з Рубіжного.

Після 24 лютого українці забули про спокійне та мирне життя, адже у наші домівки прийшла кривава війна, яку цинічно розв'язала росія. Щодня українські захисники роблять все, щоб наблизити перемогу над окупантами та припинити цей жах. А в тимчасовій окупації та у прифронтових зонах все ще залишаються люди. Переселенка з Луганщини Валентина розповіла в інтерв'ю у межах проєкту СВОЇ для 24 каналу, чому важливо евакуювати себе та рідних, якщо є така можливість.

Дізнавайтесь повну історію Валентини про життя на початку війни у Рубіжному та її евакуацію до Львова тут

53-річна Валентина за фахом була бухгалтером, та вже не мала можливості працювати у цій сфері, тож доглядала за старенькою бабусею. Всього 4 роки тому вона з сином перебрались у Рубіжне з Біловодського району. Але й тут до останнього родина не вірила у те, що можливе повномасштабне вторгнення.

Все змінилось 24 лютого, а за кілька днів колони російських танків вже були зовсім близько до міста. Аж до 11 березня Валентина усіляко допомагала знайомим та дбала про українських захисників, які дислокувались за містом. Врешті саме військові порадили їй не ризикувати життям та виїхати до більш безпечних областей. Так після довгої та складної дороги вона потрапила у вже знайомий Львів, де вже 7 років мешкав її син.

Історії тих, хто поїхав, аби повернутись – це про проєкт "СВОЇ" на 24 каналі. Автори у форматі відвертої розмови з героями розповідають про досвід тих, кому довелося покинути рідні стіни через цинічний напад росії та знайти прихисток у зовсім іншому куточку нашої країни.

Рубіжне після атак росіян / Скриншот з відео Квентіна Соммервіля

Чому необхідно виїздити з небезпечних областей

Тому жінка закликає евакуйовуватись всіх, хто поблизу зони бойових дій та має можливість.

Ну що порадити – не боятися! Триматися за будівлю? От летітиме снаряд – ти ж не зможеш його рукою схопити. Я розумію людей, які роками жили там, але ж то майно – його можна нажити. Головне – зберегти життя й думати навіть не за себе, а за своїх близьких – як їм буде, коли ти, сидячи там, загинеш. А ще не боятися людей, бо кажуть, мовляв, там на Західній такі люди… Та чудові люди – приймають, піклуються! – каже Валентина.

І ще: Спершу відбудуємо міста: Харківська школа архітектури про плани після перемоги

Вона згадала, як з маленькою валізкою приїхала до Львова, але волонтери швидко надали їй все необхідне. Тож вона жартує, що для речей тепер знадобилась б машина.

Одна бабуся – львів'янка – постійно до мене приходить: "Пані Валентино, я вам вареничків зліпила". Вона знає, що я втратила житло й каже: "Я не можу подарувати вам квартиру, але, як мама – я можу нагодувати вас варениками", – ділиться переселенка.

Також після приїзду всі сусіди сина пропонували різну допомогу, що неабияк вразило Валентину. Вона почувається дуже неприємно через те, що радянська пропаганда так довго лякала людей "бандерівцями" у Львові.

А я пишаюся тим, що я, як Бандера, відстоюю своє. Я борюся за правду і я борюся за Україну! І я рада, якщо мене так називатимуть. Так що нехай ті люди не бояться, хто виїжджає і хто ще не виїхав. Багато рубіжан, які не виїжджали, думали за домівки. А треба давати плацдарм для бою, тому що наші хлопці думають за людей, а окупанти – ні, вони просто гатять. У нас місто – невеличке, всього 55 тисяч населення, але росіяни зруйнували все, – наголошує жінка.

Читайте також: "Замість 54 місць у вагоні було 300": переселенка з Донеччини розповіла про свою евакуацію

• Теги:
• Україна
• Війна
• Росія
• Луганськ
• Суспільство