Пісні українських зірок на вірші відомих письменників: добірка крутої музики і поезії

21 березня у світі відзначають День поезії. З цієї нагоди зробили для вас добірку віршів відомих українських поетів, які стали словами до чудових пісень, які виконали популярні українські музиканти.

У Міжнародний день поезії згадуймо разом поезії українських письменників. Деяким музикантам вони настільки припали до душі, що тепер це пісні!

І ще: Ліна Костенко чи ні? Впізнай рядки поетеси у цікавому тесті

Леся Українка "Ой, здається – не журюся…"

Ой, здається – не журюся, таки ж я не рада,
чогось мені тяжко-важко, на серці досада.
Ой кину я ту досаду геть на бездоріжжя,
зійшла моя досадонька, як мак серед збіжжя;
а я той цвіт позриваю та сплету віночка,
кину його, червоного, в воду до поточка:
пливи, пливи, мій віночку, до самого моря,
може, буря тебе втопить, чи не збудусь горя.
Ой розбила вінка буря, таки ж не втопила,
а від нього синя хвиля геть почервоніла.
Гірка вода в синім морі, гірко її пити;
чом я свою досадоньку не можу втопити?

Сестри Тельнюк – Досадонька (на слова Лесі Українки):

Ліна Костенко "Вечірнє сонце, дякую за день!"

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

Brutto – Вечірнє сонце (на слова Ліни Костенко):

Іван Франко "Човен"

Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна,
Мов дитя, цікава, шепче і розпитує вона:
«Хто ти, човне? Що ти, човне? Відки і куди пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?»
І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить:
«Відки взявся я – не знаю; чим прийдеться закінчить
Біг мій вічний – тож не знаю. Хвиля носить, буря рве,
Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.
Хвилі – то життя, то гріб мій, пестощі і смерть моя;
Понад власним гробом вічно ховзаюсь тривожно я.
Поти лиш живу правдиво, поки гріб той підо мнов:
Вітер гонить, хвиля ломить – і я вже на дно пішов.
Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль?
Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль
Кажуть, що природа-мати нас держить, як їй там тре,
А в кінці мене цілого знов для себе відбере.
Що ж тут думати? Тримає, то тримає, а візьме,
То візьме – ні в сім, ні в тому не питатиме мене.
Непогідний, несвобідний день мій, вік мій: жий чи гинь –
Все одно! Шукати цілі? Вік борись, плисти не кинь!»
Хвиля весело плюскоче та леститься до човна,
Ніжна, мов дитина, шепче і пришіптує вона:
«Човне-брате, втіх шукати серед смерті, верх могил –
Се ж не горе! Глянь на море, кілько тут несесь вітрил!
Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув;
Хоч би й дев’ять не вернуло, то десятий повернув
І дійшов же до пристані. Та ніде той не дійде,
Хто не має цілі. Човне, як пливеш, то знай же, де!
Таж не все бурхає море, тихеє бува частіш.
Таж і в бурю не всі човни гинуть – тим ся ти потіш!
А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти?
Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!»

Один в каное – Човен (на слова Івана Франка):

Тарас Шевченко "В казематі"

II
За байраком байрак,
А там степ та могила.
Із могили козак
Встає сивий, похилий.
Встає сам уночі,
Іде в степ, а йдучи
Співа, сумно співає:
— Наносили землі
Та й додому пішли,
І ніхто не згадає.
Нас тут триста як скло!
Товариства лягло!
І земля не приймає.
Як запродав гетьман
У ярмо християн,
Нас послав поганяти.
По своїй по землі
Свою кров розлили
І зарізали брата.
Крові брата впились
І отут полягли
У могилі заклятій. –
Та й замовк, зажуривсь
І на спис похиливсь.
Став на самій могилі,
На Дніпро позирав,
Тяжко плакав, ридав,
Сині хвилі голосили.
З-за Дніпра із села
Руна гаєм гула,
Треті півні співали.

Кому вниз – З Холодного Яру (на слова Тараса Шевченка):

Микола Вінграновський "Я сів не в той літак…"

Я сів не в той літак
Спочатку
Думав я
Що сів у той літак
Але я сів
Не в той літак
Він був
З одним крилом
Другим крилом
Мав стати
Я
Я
Ним не став
І ось вже стільки днів
Ми
Однокриле
Летимо
І кожна мить
Загрожує
Падінням
Добре терпляча дорога моя
Що смерті не боюсь я
І що ти про смерть
Не думаєш
Ми
Летимо.

Pianoboy – Літак (на слова Миколи Вінграновського):

Богдан Лепкий "В очах твоїх я небо бачу"

В очах твоїх я небо бачу,
Горять на нім вечірні зорі
І відбивають світло своє
В моїй душі, неначе в морі.

І поки небо тихе, сине,
І поки ясно сяють зорі, –
Блакитом чистим хвиля лине
В глибокім безконечнім морі.

А хай лиш небо хмари вкриють,
І хай погаснуть ясні зорі, –
То враз і води потемніють
В глибокім безконечнім морі.

Океан Ельзи – В очах твоїх я небо бачу (на слова Богдана Лепкого):

Євген Плужник "Мовчи! Я знаю. За всіма словами..."

Мовчи! Я знаю. За всіма словами –
Холодний смерк, спустошені сади...
Це наша пристрасть стала поміж нами,
Нас розлучаючи назавсігди!

Шалій, шалій, від розпачу сп'янілий!
Що розпач той? Річ марна і пуста!
...Як пізно ми серця свої спинили!
…Як роз'єднали рано ми вуста!

О, друже мій! Останні трачу сили,
В країні тій уявній живучи,
Де образ твій, утрачений і милий,
Де голос твій... Мовчи!
Мовчи! Мовчи!

O.Torvald – Мовчи (на слова Євгена Плужника):

Павло Тичина "Гаї шумлять"

Гаї шумлять –
я слухаю.
Хмарки біжать –
милуюся.
Милуюся-дивуюся,
чого душі моїй
так весело.

Гей, дзвін гуде –
іздалеку.
Думки пряде –
над нивами.
Над нивами-приливами,
купаючи мене,
мов ластівку.

Я йду, іду –
зворушений.
Когось все жду –
співаючи.
Співаючи-кохаючи
під тихий шепіт трав
голублячий.

Щось мріє гай –
над річкою.
Ген неба край –
як золото.
Мов золото-поколото,
горить-тремтить ріка,
як музика.

The Doox – Гаї Шумлять (на слова Павла Тичини):

Василь Стус "Напевне, так і треба..."

Напевне, так і треба –
судилося бо так:
упали зорі з неба
і надломили мак.
Така знялася хвища –
ні неба, ні землі,
лиш чорне кладовище
по нищеній ріллі.
Залопотіла злива,
мов залива – гай-гай!
Кохана, будь щаслива!
Коханий мій – бувай!

Фіолет – Напевне, так і треба (на слова Василя Стуса):

Михайло Старицький "Ніч така, Господи! Місячна, зоряна..."

Ніч така, Господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай…
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупі ми тут під калиною –
І над панами я пан…
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелеться полем туман;
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;
Небо незміряне всипано зорями –
Що то за Божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.
Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько:
Тепло – ні вітру, ні хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька
Й займеться зразу, мов жар;
Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала –
Ані шелесне в гаю!
Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх…
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання – за гріх?

Квітка Цісик – Ніч така місячна (на слова Михайла Старицького):

Грицько Чубай "Коли до губ твоїх..."

Коли до губ твоїх лишається півподиху,
Коли до губ твоїх лишається півкроку –
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко.

Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,
Той шепіт мою душу синьо крає.
І забуваю я, що вмію дихати,
І що ходити вмію забуваю.

А чорний птах повік твоїх здіймається
І впевненість мою кудись відмає.
Неступленим півкроку залишається,
Півподиху у горлі застряває.

Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко,
Але до губ твоїх лишається півподиху,
До губ твоїх лишається півкроку.

Плач Єремії – Коли до губ твоїх (на слова Грицька Чубая):

До теми: Шевченко чи ні? Впізнай рядки Кобзаря у цікавому тесті

• Теги:
• Культура
• Україна
• Події
• Суспільство
• Вірші
• Література