Микола Вороний – біографія, творчість і спадщина

Микола Вороний – ім’я, яке навічно залишилося в історії української літератури. Він поет, перекладач, театральний діяч. Його життя – це історія про любов до слова, боротьбу за національну ідентичність та трагічну долю.

У новому матеріалі Радіо Максимум розповідає коротку біографію Миколи Вороного, секрети його життя та стосунків з видатними українцями. Досліджуймо символізм його творчості в українській літературі!

Микола Вороний – неординарна постать в українській культурі. Своєю творчістю він обстоював думку про необхідність модернізації української літератури, орієнтації її на Європу.

Біографія і творчість Миколи Вороного

Дитинство і освіта

Народився Микола Кіндратович Вороний 6 грудня 1871 року на Катеринославщині. Його батько був службовцем, а мати – родом із козацького роду. Уже змалечку хлопець виявляв неабиякий потяг до навчання.

Майбутній поет навчався в Харківському і Ростовському реальних училищах, згодом – у гімназії в Ростові-на-Дону, звідки був виключений за зв’язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки він перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів і проживати в Петербурзі та інших університетських містах Російської імперії.

У 1895 році Вороний виїхав за кордон і навчався спочатку у Віденському, а потім Львівському університетах на філософському факультеті. У Львові зблизився з Іваном Франком, який справив великий вплив на формування світогляду, літературно-естетичних поглядів молодого поета. Також він активно долучився до українського національного руху, був членом таємного учнівського гуртка.

Доросле життя і початок громадської діяльності

У 1893 році Микола Вороний повернувся до України, де працював у різних українських виданнях, зокрема у газеті "Зоря". Підтримував тісні контакти з багатьма провідними українськими інтелектуалами того часу, включаючи Івана Франка, Лесю Українку та Олену Пчілку. Вороний вважав себе представником нового українського літературного напряму – модернізму, що зосереджувався на символізмі, естетичних пошуках та вираженні індивідуальної душі.

У 1899 році вступив до Київського університету, де здобував освіту на філософському факультеті. Саме тут він остаточно визначився з вибором літературного шляху, зокрема взяв активну участь у культурному житті Києва, ставши одним з основоположників українського театру, співпрацював із Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою, Іваном Карпенком-Карим.

Творчість і переслідування

1901 року вийшла перша збірка його поезій "Ліричні поезії". Твори Вороного були відзначені тонким ліризмом і водночас глибокою громадянською позицією. У роки Першої світової війни Вороний працював у Києві як редактор різних літературних видань, а також активно займався театральною діяльністю.

Микола Вороний привітав Лютневу революцію 1917 року. В автобіографії він писав: "В революції 1917 року я брав дуже енергійну участь, особливо на початку (при моїй участі організовувалось перше ядро Центральної Ради), влаштовував мітинги…". Але Жовтневу революцію поет не прийняв, був проти кровопролиття та братовбивства.

Після встановлення радянської влади в Україні у 1919 році Вороний зазнав переслідувань з боку радянських органів, оскільки не поділяв ідеології нової влади. Після арешту в 1926 році його змусили до переїзду в Москву, де він працював у сфері культури.

Повернувшись до України у 1928 році, продовжив працювати як редактор і літературний критик, але вже у 1934 році його повторно арештували за звинуваченням у антирадянській діяльності.

Своєю творчістю він обстоював думку про необхідність модернізації української літератури, орієнтації на Європу. Поет був переконаний, що любити свою землю, свій народ – це не означає обов’язково вихваляти, тому в нього є твори, в яких висміюється національна обмеженість, псевдопатріотизм.

Творчість Миколи Вороного довгий час була "білою плямою" в історії української літератури. Але він повернувся до читачів і став невіддільною частиною того підмурку, на якому стоїть українська поезія.

Коли ти любиш рідний край,
Радій, співай!
Прийшла пора, прийшла година —
Сміється Київ, сяє Львів!
Ярмо одвічних ворогів
Скидає вільна Україна!
Але, козаче, позір май,
Коли ти любиш рідний край.

Коли ти любиш рідний край,
В ряди ставай!
Гори відвагою святою!
Бо тільки меч — а не слова —
Здобудем нації права
У ворогів її розвою.
Вперед же сміливо рушай,
Коли ти любиш рідний край!

Коли ти любиш рідний край,
То тям і знай,
Що гук війни, вогонь Перуна —
Дочасні, як і свист бича,
І щастя дасть не блиск меча,
А вільна школа і трибуна,
Про це, про це найбільше дбай,
Коли ти любиш рідний край,

Коли ти любиш рідний край,
Гори, палай!
Коли в огонь живої мови
Чуття святого надаси,
То станеш лицарем краси,
І визволення, і любові.
За честь і правду все віддай,
Коли ти любиш рідний край!

Репресії і трагічна смерть

Попри весь свій внесок у культуру, життя Вороного закінчилося трагічно. У 1934 році письменник був репресований, йому не дозволялось жити в Києві. 7 червня 1938 року – розстріляний (хоча в деяких джерелах можна знайти інші дати і причини смерті М. Вороного, наприклад, "Помер М. Вороний у 1942 році в окупованій гітлерівськими загарбниками Воронезькій області" або "Помер М. К. Вороний 1940 року, місце і причина смерті невідомі").

Вивчення архівів КДБ дозволило документально точно визначити, що Вороний проходив по груповій справі з традиційним для того часу формулюванням "за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації" і 29 квітня 1938 року особлива трійка при НКВС Одеської області розглянула "справу тринадцятьох" і всім винесла вирок – "розстріляти".

Мерці, Мерці… Навколо, тут і там,
Куди не глянешь, скрізь самі ходячи трупи!
Немає ліку тим холодним мертвякам:
Вони клопочуться, згромаджуються в купи…

Ти чуєшь регіт їх захриплих голосів,
Обридливу сварню, стогнання і прокльони?
Це все пережитки старих-старих часів —
Тисячолітні звичаї — забобони!

Вони не вмерли, не згинули у тьмі,
Не відмінили їх віки, тисячоліття —
Як і давно колись, вони такі ж самі
І нині з початком двадцятого століття…

Для них усе дарма, і годі їх спинить;
Наука, поступ і всі заходи просвітні
Не винищили їх, дали їм право жить,
Прибравши в форми лиш сучасні і новітні.

І всі кричать вони про рівність між людьми,
Про поступ світовий, що дасть їм кращу долю,
А давлять разом з тим під тягарем тюрми
Все те, що має дух і незалежну волю!

Навіщо гамір цей? Чого хотять вони?
Який їх ідеал? Лад космополітичний?
Дарма! У відповідь лиш дзвонять кайдани
І стогоном гуде концерт цей хаотичний!

Цікаві факти про Миколу Вороного

1. Засновник модернізму в Україні: Микола Вороний вважається одним із засновників українського модернізму, що поєднував символізм, індивідуалізм та національні мотиви.

2. Дружба з видатними письменниками: Мав тісні дружні стосунки з Іваном Франком, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським та іншими відомими українськими письменниками та діячами.

3. Переклади світової класики: Вороний переклав українською мовою твори Вільяма Шекспіра, Йоганна Вольфганга фон Гете, Едгара Аллана По та інших.

4. Театральна діяльність: Був одним із фундаторів українського театру, організовував вистави, був режисером і актором.

5. Літературні експерименти: Вороний активно використовував нові поетичні форми, експериментував з ритмікою та метрикою.

6. Боротьба за українську мову: Активно боровся за права української мови в освітніх установах і літературі.

7. Підтримка молодих авторів: Вороний завжди підтримував молодих письменників, брав участь у літературних гуртках і об’єднаннях.

8. Захоплення журналістикою: Вороний працював у ряді українських видань, де висвітлював питання культури та літератури.

9. Жертва сталінських репресій: Миколу Вороного було розстріляно в рамках сталінських репресій, але в 1957 році його було реабілітовано посмертно.

10. Увічнення пам’яті: Ім’я Миколи Вороного носить ряд навчальних закладів, вулиць та площ в Україні.

Пеститься місячний промінь,
Лиже холодний сніг;
Чорною плямою комин
На білий килим ліг.

Сумно в німому просторі
Віє нудьга крилом.
Хмуряться сплакані зорі,
Співаючи псалом.

Вії стуляє знемога,
Нижуться перли сліз,
Мріє Чумацька Дорога,
Волосожар і Віз…

Вслуханий в тишу величну,
Чую: десь кулемет
Крає музику сферичну
Розгойданих планет.

Що написав Микола Вороний

Микола Вороний – це не просто письменник. Це символ боротьби за українське слово, за культуру, за нашу ідентичність. Його твори актуальні й сьогодні, адже нагадують нам про силу мистецтва та важливість свободи.

ВЕБ-КАМЕРА

Встигніть подивитись їх перед 1 вересня: підбірка фільмів та серіалів про школу

Кіно, що надихає: добірка патріотичних фільмів до Дня Незалежності

10 фільмів, які варто подивитися до Дня Незалежності України

Все буде Україна – добірка книжок до державного Дня Незалежності від Радіо Максимум

Отаман духу – дитинство, творчість і смерть українського письменника Миколи Вороного