10 найкращих українських книг 2018 року: рейтинг Радіо МАКСИМУМ

Найкращі українські книжки 2018 року спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ обрав письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко. Поповніть свою бібліотеку цими новинками!

Карколомні та романтичні пригоди, динамічний бойовик і крутий детектив – усе це в найкращих книжках 2018 року, де реальна історія переплітається з альтернативною вигадкою. Дивує те, як авторам вдається утримувати напругу до самісінького кінця, бо незалежно від жанру та сюжетних обставин всі книжки читаються на одному подиху.

Це цікаво: 5 цікавих книг, які стануть чудовими подарунками

"Бурштин", Василь Тибель

(Х.: Фабула, 2018)

Цитата з книги Бурштин

Історія про життя копачів бурштину на Поліссі – захопливий динамічний бойовик, сюжет якого розгортається на тлі прадавньої демонології, сучасних політичних оборудок та інших наслідків на зразок сумнозвісної золотої лихоманки на Клондайку. Місцеве населення давно вже проміняло звичне життя на полювання за скарбами, всі змалечку стають "старателями", незаконно добувають бурштин, ігноруючи будь-яку владу. Ситуація нагадує "донецьку" проблему – з облогами, перекриттями доріг, війни з поліцією як реакцією на конфіскацію "виробничого" майна і, нарешті, створення справжніх повстанських гуртів зі скривдженого населення.

З часом сюжет набуває драматичної напруги, коли в поєдинку стикаються державні сили і місцеві сили, які стоять за свою "поліську" правду, і тоді вже історія стає схожа на зовсім недавні події. "– Завтра сюди нацгвардію, батальйон ментів наженуть, як я повідомлю, що ви, сепаратисти, проти держави повстали… – Бач, як заспівав! Україною він затуляється! А коли ти тітушок збирав проти Майдану, ти про яку країну думав? Чи, думаєш, народ геть дурний і не знає, на які заробітки ти пацанву до Києва відправляв? Ти, приятелю, краще цю тему не чіпай зараз, потім на суді розповіси – тільки не тим продажним суддям із міста, а перед односельцями. Ми тобі справжній суд організуємо, по совісті…"

"Тарас. Повернення", Олександр Денисенко

(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018)

Тарас. Повернення

Роман про життя Шевченка, засланого на Арал, вражає "живими" документальним подробицями. З одного боку, знущання начальства та важкі умови служби в каспійському степу не залишали місця для сентиментів, але, з другого боку, спогади про рідну Україну можна назвати рятівною панацеєю на пекло царської муштри. Принаймні у цьому романі саме так описана служба Шевченка – наче у революційному прориві образу поета до джерел, тобто без зайвих прикрас, але й не без правди життя, в якому траплялися різні ситуації, випадки та історії.

Поет постає перед нами не патріотичною "іконою в засоплених рушниках", як писали футуристи 1920-х років, а "живою" людиною, яка ставила водевілі в казармі, не корилася начальству, напинаючи на себе рятівну машкару дурнуватого вояка на зразок Швейка.

"Першим, кого він побачив, був припнутий до стовпа колодник, який чи то ридав, чи сміявся від гуготу солдатів і танцювального шалу, – описує побачене прибулий з Петербурга чиновник Третього відділення. – По губах його текла кров, а очі насилу скошувалися на середину казарми, щоб роздивитися, як солдатня витинала гопки. Серед усіх найбільше вирізнявся Шевченко. Ще молоде обличчя контрастувало з посивілими вусами і голомозиною на півголови, а в непідробній пристрасті зачаїлася насмішка. – Этот Шевченка? – Ферт спитав Пєтрова, не обертаючись. – Этот, – відповів писар".

Тизер фільму про Шевченка за мотивами книги "Тарас.Повернення":

"Сестри крові", ​Юрій Винничук

(Х.: Фоліо, 2018)

Нова книга Винничука Сестри крові

За сюжетом цього пригодницького роману від головного містифікатора міста Лева, дія відбувається на українському корсарському судні, грозу іспанських галеонів. Головна героїня, яка вимандрувала з попереднього "Аптекаря" цього автора, переодягнена в хлопця, щоб потрапити на корабельну службу, а також заради помсти, адже вбито її рідну сестру. Також розвивається паралельна "міська лінія", у якій бернардинський монастир у Львові став сховищем для "Біблії диявола", на яку полюють одразу кілька зацікавлених осіб – від Папи Римського до шведської королеви, і кожен будь-що-будь прагне її отримати.

Історична ж лінія в романі розвивається завдяки черговій містифікаторській ідеї автора роману, а саме – найманих козаків на службі дона Хуана, іспанського принца, а також "Сестрам святої крові", таємничому ордену, який і вимандрував у назву та обкладинку роману. Читачів чекають карколомні пригоди, вбивства, бойовища на суші та на морі, які розгортаються в контексті маловідомої сторінки в історії Галичини 1648 року – обороні Львова від наступу війська, яким командує славний гетьман Богдан Хмельницький.

"Ажнабія на червоній машині", Марина Гримич

(К.: Нора-друк, 2018)

Ажнабія на червоній машині / yakaboo.ua

Щодо цього "дорожнього" роману, який розповідає про події на Близькому Сході, можна було б вкотре констатувати, що нашого цвіту по всьому світу, якби не одне "але". Дві подруги-українки вже "інкорпоровані", як-то кажуть, у цей світ, будучи одружені, відповідно, з сунітом та шиїтом, хоч таких тут все одно називають "чужинками" (або мовою оригіналу – як у назві роману). Таким чином, "дорожня" історія – мандрівка крізь весь Ліван на червоному авто – обертається захопливою і повчальною пригодою, в якій ідеться зокрема про специфіку міжетнічних шлюбів у згаданому регіоні, а також розкриття секретів міжконфесійного та міжкультурного порозуміння.

За сюжетом, одна з героїнь береться допомогти чоловікові своєї подруги порозумітися з дружиною. Однак, та несподівано зникає, і пошуки тривають в компанії з двома чоловіками, ще й з таємничим попутником, який все тлумачить в категоріях "Тисячі та однієї ночі". З часом з'ясовується, що насправді все у тутешньому житті підпорядковується "казковим" архетипам – у родині, стосунках, загалом світі. Хтось виявляється Шехерезадою, а комусь випадає доля слухати все життя її казки.

"Пасажир", Олег Драч

(Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2018)

Книжка Пасажир

На самому початку цього містичного роману його герой Северин сідає в потяг до Львова, і саме тут починаються його пригоди, що нагадують фантасмагорію Булгакова. "Я всього лиш є гостем тут. – повідомляє сусід в купе, немов диявол в "Майстері та Маргариті" при зустрічі з Берліозом. – Гостем у кого? – кривлячись, запитав Северин так, ніби почув це від якогось божевільного. – У вас, Северине". І далі все розвивається у наростаючому темпі, що нагадує шалений двобій між головним героєм і загадковим сусідом.

Тут потрібна неабияка кмітливість, бо справді – хто він такий? Просто пасажир? Інопланетянин? Агент спецслужб? Чи справді Воїн Світла, який змагається з Сірими, одночасно показуючи Северинові його власне єство? Іноді це нагадує феєрію в стилі згаданого Булгакова, іноді "залізничну" епопею Пєлєвіна, але більш за все – сучасного Гоголя, який намірився "оживити" мертві душі сучасників, рятуючи їх з ідеологічного трясовиння.

"Від зомбуючої програми "Розділяй і владарюй", яку на вас накинуто Сірими й у якій ви вироджуєтеся, народжуючи дітей і внуків. Програму цю ви "популярно" називаєте "Матрицею", але матриці як такої насправді не існує, цю неправду про "матрицю" вміло підкинули вам паразити з Голівуда, з розрахунку на вашу віру в усе те, що відбувається на екрані". Утім, добрими помислами встелена дорога відомо куди, і, можливо, саме туди, а не до Львова, мчить потяг у цьому пекельному романі?

"Транс", Остап Українець

(Видавництво Жупанського, 2018)

Книга Транс / publisher.in.ua

Попри те, що цього автора можна зарахувати до найновішої галузки представників станіславського феномену, не в останню чергу тому, що його дебютний роман "Малхут" присвячений улюбленій цеховій темі альтернативної історії (зокрема прикарпатської столиці), у своїй новій книжці він йде набагато далі. Хоч би й маршрутом недалеких подорожей, де бували майже всі літературні станіславівці, тобто починаючи у цьому випадку з Краківського вокзалу. І якщо його попередники, удаючи з себе поляків, якнайшвидше тікали звідси, щоб не потрапити під місцевий рекет, герой "Трансу", навпаки, заговорює з цим містом, цієї культурою, цими людьми.

Звісно, не містичній географії присвячена ця книжка, і невмотивованого "інтернату" подій тут небагато, лише знайомо значать, що "треба знайти Артура, мого товариша, який має мене прийняти", але саме з буденного контексту, хоч як дивно (але приємно) складається цей "метафізичний" текст. Тож не допоможе у цьому внутрішньому Ворошиловграді "ні молода полячка, яка обговорює по телефону кіно, ні двоє підлітків, що вигулюють собаку під фортечним муром, ні Юрій, ані Пречиста Мати. Тільки чоловік, що з невеличким мопсом на повідку курить люльку, сидячи на лавочці. Він знає. Він сидить тут, щоб розповісти нам, де живе Артур. – Wiem. – коротко відповідає старший уже чоловік. Йому за 50 і в нього вуса, як у Пілсудського".

Вуса, крила і хвости – ось що тягнеться у цій прозі з попередніх часів "диких" дев'яностих, а також, безперечно, злітає у наступний етап дуже сучасної і не надто української літератури – Прага, Амстердам, і далі вже всюди.

"Ящірка та її хвіст", Христина Козловська

(Брустурів: Дискурсус, 2018)

Книга Ящірка та її хвіст

Ця збірка для кмітливих – прості й водночас непрості казки, що за своєю стилістикою нагадують "дитячі" твори Івана Франка і Антуана Сент-Екзюпері. Добре відомі герої на кшталт коника і золотої рибки раптом змінюються екзотичними персонажами – єті та кротом, хамелеоном і пороховою бочкою, ящіркою та її хвостом. І виходить, що це не так казки, як своєрідні притчі – про життя і щастя, мрію і рабство у вільному, здавалося б, житті.

"Виявляється, он він де, простір, виявляється, він навіть не знав, що то таке, – бідкаються в одній з казок збірки. – Усеньке життя кріт тіло землі тлумив, свердлив нутро її, спокою не знаючи, а до свободи було якихось кілька сантиметрів: досить було голову підняти та копнути трохи вище. І нарешті я тут, тепер лише жити та життю радіти". Ліричні, розважливі й сумні, ці казкові оповідки – справжня поезія в прозі, не переобтяжена зайвою публіцистикою та критикою буття. Висновки, мовляв, читач зробить сам.

"Лицар Смарагдієвого Ордену", Юлія Чернінька

(Саміт-Книга, 2018)

Книжка Лицар Смарагдієвого Ордену

На початку цієї містичної книжки стародавні мудрагель виголошує пророцтво, в якому має народитися хлопчик, "який через десять зим звільнить наших дітей від холоду в серці, розтрощить замок Магістрат і випустить на волю Життєдайне Мерехтіння". І чим далі ми дізнаємося про перебіг цієї незвичайної пригоди, тим більше в ній загадок і таємниць. А якщо зважити, що розгадувати їх доведеться звичайному київському хлопчику, який таки народився, і до нього замість царів з дарами прилетів кумедний кажан, то справа стає все більш таємничішою. І як бути головному героєві, який отримує смс на зразок "Ваша світлосте, прийміть наші щирі вітання! З нетерпінням чекаємо Вашого приїзду! Щасливої подорожі!"

Отже, перед нами не лише захоплива історія про переможця зла і визволителя світу, але й магічна оповідь про те, що казковий світ насправді існує, і його мешканці живуть серед нас. Але не всі, за сюжетом, почуваються добре у тому потойбіччі.

"Діти, у яких забирали Життєдайне Мерехтіння, ставали блідими, сумними та слухняними рабами Магістра Злий чарівник відправляв їх працювати на свою фабрику, де Мерехтіння перетворювалося на Життєдайний Еліксир Маленькі працівники фабрики втрачали зір від того, як переливався та мерехтів у величезній колбі добутий ними еліксир, завдяки якому Магістр здобував безсмертя та безмежну силу".

"Таємне завдання капітана Кепа", Сергій Лоскот

(Х.: Ранок, 2018)

Дитяча книга Таємне завдання капітана Кепа"

За сюжетом цієї історії, суворий морський капітан Кеп – а насправді бувалий в бувальцях річковий видр – отримує таємничого листа, в якому мешканці країни Щастя просять його знайти викрадене рубінове серце. Без якого, відповідно, життя в них стало сіре й нещасливе, і головному героєві будь-що-будь треба перекваліфіковуватися у детективи. Щодо "ква" у попередній номінації йому одразу не щастить, оскільки перша ж підозрювана жаба у ставку нічого, крім комах, у своєму житті не чіпала, тож пригоди хвацького каптана тривають.

І все у цій таємничій ситуацій казкове, вигадане і начебто несправжнє, як звичайнісінька курка, що принесла листа, удаючи з себе альбатроса, але подальші події розгортаються вже цілком серйозно і правдиво. За капітаном хтось стежить, сам він полює за сірим злодієм, поруч стається втеча води і засідка у прибережній корчмі, а все разом складається у чудову повість про нескореного романтика і героя, якого ніхто і ніщо не зупинить.

"Видр гадки не мав, куди йти, тож постукав у перші-ліпші двері. І хоч над дверима, а точніше, трохи нижче та правіше, висіла багатозначна табличка "Стукайте – і вам відчинять", двері й не збиралися відчинятися. – Двине місто з мешканцями-диваками, – пробурчав Кеп і постукав знову, але тепер уже рупором".

Ігор Бондар-Терещенко для Радіо МАКСИМУМ

Читайте також: 5 книг про круті пригоди, які ви прочитаєте на одному подиху

• Теги:
• Література
• Книжкові новинки
• Ігор Бондар-Терещенко
• Культура