Блудний П’єро України – хто такий Олександр Вертинський

Він був оригінальним співаком і поетом, а його акторська гра зачаровувала. Олександра Вертинського вважали однією з ікон радянської культури. Ним захоплювались глядачі по всьому світу.

Олександр Вертинський – незаслужено забутий діяч української культури ХХ століття, якого собі присвоїв "Русскій мір". Він кіноактор, композитор, поет і співак. Радіо МАКСИМУМ розповідає цікаві факти з його життя.

До слова Марфа Тимченко – біографія та творчість видатної майстрині петриківського розпису

Історія життя Олександра Вертинського

Незаконнонароджена дитина

Олександр Вертинський був незаконнонародженою дитиною. Його батьками були приватний повірений і журналіст Микола Вертинський та дочка управителя міських дворянських зборів Євгенія Скалацька.

Батько до моменту зустрічі з матір'ю вже був одружений, а його перша дружина не давала йому розлучення, тому, незважаючи на народження сина Сашка, а потім і дочки Наді, вони перебували у цивільному шлюбі.

Батьки майбутнього поета та актора пішли з життя рано. Мати, бувши вагітною третьою дитиною, зробила підпільний аборт і померла від зараження крові. Батько пережив її ненадовго і помер від "швидкоплинних сухот". Маленькому Сашкові на той момент було лише п'ять років.

Брата та сестру розлучили: Олександра взяла на виховання тітка, сестра матері, яка перенесла на племінника ненависть, яку відчувала до його батька. Надю віддали іншим родичам, при цьому хлопчика обдурили, сказавши, що сестра його померла.

Олександр Вертинський був оригінальним співаком і поетом, його акторська гра зачаровувала

Складний характер і непросте життя

Через жорстокість тітки, Олександр ріс справжнім хуліганом, грубив дорослим, не визнавав жодних авторитетів, зокрема й серед викладачів, а потім і зовсім почав красти.

За таку поведінку його відрахували зі знаменитої Першої київської гімназії та перевели до скромнішого навчального закладу – Четверту гімназію. Але і її Вертинський не закінчив.

Бувши вкотре побитим тіткою, Сашко втік з дому. Поневірявся по нічліжках, ночував у підворіттях, а в хорошу погоду і на лавці в парку. Він почав заробляти собі на шматок хліба – був вантажником, продавцем у маленьких лавочках і навіть коректором у друкарні.

Згодом його не лише взяли у знаменитий київський театр "Соловців", а й дали в одній із вистав роль охоронця Наполеона. Правда, у нього там було тільки одне слово: він мав голосно оголосити вихід головного героя: "Імператор!". На жаль, статиста, який не вимовляв букву "р", прогнали після першої репетиції.

Олександр Вертинський був оригінальним співаком і поетом, його акторська гра зачаровувала

Але, зрештою, Вертинському пощастило: він зустрівся з викладачкою Першої гімназії, з якої кілька років тому його вигнали з ганьбою, і подругою своєї матері Софією Зелінською. Вона мала свій салон, в якому Вертинському вдалося познайомитися і поспілкуватися з Марком Шагалом, Казимиром Малевичем, Семеном Альманом, Бенедиктом Лівшицем.

Невдовзі сам Сашко вже почав підробляти у київських газетах – він писав театральні рецензії та невеликі оповідання. До того ж Вертинському вдається знайти свою сестру Надю: звістка про те, що вона не померла, стало йому великим щастям.

Життя в богемному середовищі

1913 року брат із сестрою перебираються до Москви, де Вертинський розраховує зробити кар'єру журналіста, а якщо пощастить, то й актора. Спочатку йому не щастило: прослуховування в МХАТ Олександр провалив – Станіславському, який його проводить.

Але перший же виступ у Театрі мініатюр привертав до нього увагу публіки. Його навіть згадали у рецензії до цієї мініатюри, назвавши "дотепним і манірним" – сумнівний комплімент підштовхнув Вертинського до написання ще кількох пісень, за які йому почали платити перші гонорари. Щоправда, спочатку вони були у вигляді обіду, але виконавець-початківець був радий і цьому.

Я не можу зарахувати себе до артистичного середовища, а скоріше до літературної богеми. До своєї творчості я підходжу не з погляду артиста, а з погляду поета, мене привертає не тільки виконання, а пошук відповідних слів, які зазвучать на мій власний мотив, – писав він.

Потрапивши в богемне середовище, Вертинський мало не став жертвою наркотиків: кокаїн на той час вважався нешкідливими ліками, тому молоді люди використовували його без остраху й обмежень.

Олександр зрозумів, що ось-ось може перейти небезпечну межу, після якої врятувати його зможе лише тривале лікування, коли став жертвою галюцинації. Вертинський так злякався, що знайшов у собі сили відмовитися від наркотиків.

Під час Першої світової війни Олександр пішов на фронт добровольцем

Поява "П'єро"

Під час Першої світової війни Олександр пішов на фронт добровольцем. Після поранення повернувся до Москви – якраз до похорону Наді, яка померла, отруївшись кокаїном.

Саме в цей час він починає виступати в образі П'єро, який вигадав, виступаючи перед пораненими в санітарному поїзді. За словами самого Вертинського, грим у вигляді білої маски дозволяв йому приховати збентеження і невпевненість у собі, на які він страждав. Його пісні входять у моду, сам він не обмежується лише театром, а й знімається в кіно.

Я був більше, ніж поетом, більше, ніж актором. Я пройшов по нелегкій дорозі новаторства, створюючи свій власний жанр, – писав він.

Образ П'єро, який Вертинський вигадав, виступаючи перед пораненими

Найвідоміший його романс того часу "Те, що я маю сказати" ("Я не знаю, навіщо і кому це потрібно, хто послав їх на смерть рукою, що тремтіла), присвячений пам'яті загиблих під час захисту Кремля від більшовиків юнкерів. Через нього Вертинського викликали на "розмову" до ЧК.

Намагаючись пояснити свої спонукальні мотиви, Вертинський сказав: "А ви не забороните мені їх жаліти...". — "Треба буде, – відповіли йому, – ми вам і дихати заборонимо".

З грецьким паспортом по світу

Тоді Олександр Миколайович зрозумів, що з Москви, а згодом і з Росії треба тікати. Спочатку він вирушив на південь країни, який ще не був захоплений більшовиками – виступав у Харкові, Катеринославі, Ростові та рідному Києві, а потім із Криму емігрував до Стамбула.

Там він купив грецький паспорт, на ім'я Олександра Вертідіса, з яким, даючи концерти, спокійно пересувався Європою. Першою на шляху артиста була Румунія, в якій він виступав успішно, але недовго. Згодом переїхав до Польщі.

Там Олександр Миколайович завдяки знайомству з радянським послом Павлом Войковим, який часто відвідував його концерти, вперше звернувся до посольства СРСР з проханням дозволити йому повернутися на батьківщину, але отримав відмову.

Олександр Вертинський був оригінальним співаком і поетом, його акторська гра зачаровувала

Але й із Польщі Вертинському довелося виїхати – напередодні приїзду до країни короля Румунії йому пояснили, що перебування у Варшаві небажане. Згодом він був у Німеччині та Парижі. З Парижа Вертинський відплив до Америки, щоб зіграти в голлівудському фільмі, куди його "сватала" Марлен Дітріх. Але йому це не вдалось – Олександр Миколайович не знав англійської мови, а це була обов'язкова умова.

Я не прийшов у захоплення від Нью-Йорка. День і ніч по його вулицях котиться лавина поспішаючих людей, летять папірці, що підганяються вітром, кричать газетярі, продавці, мчаться машини; люди квапляться як на пожежу: Америка взагалі дуже стомлює, – писав Олександр про Нью-Йорк.

У Європу він уже не повернувся – вирушив до Китаю, де й прожив увесь час до повернення до Радянського Союзу. Він дав кілька концертів у Харбіні, а потім переїхав до Шанхаю, де й залишився надовго. Тут він пережив японську окупацію, цькування російських емігрантських ЗМІ, які як могли таврували "вертинщину".

Весь цей час він не переставав писати прохання до радянського посольства дозволити йому повернутися додому. Але отримав дозвіл лише 1943 року, коли написав листа Молотову, котрий на той час обіймав посаду комісара закордонних справ:

Жити далеко від Батьківщини, коли вона обливається кров'ю, і бути безсилим їй допомогти – найжахливіше.

У Радянському Союзі сім'ї Вертинських виділили номер у готелі "Метрополь", у якому вони прожили три роки, поки їм не дали квартиру за два кроки від Кремля – на вулиці Горького. Виступав актор часто – він давав по 25 концертів на місяць у щойно звільнених від фашистів містах.

Загалом за чотирнадцять років він дав понад дві тисячі концертів, виступаючи не лише в концертних залах, а й на заводах, колгоспних полях, шахтах та шпиталях. Сім'я не бідувала, але й особливої розкоші дозволити собі не могла – навіть найскромнішого звання у Вертинського не було.

Олександр Вертинський був оригінальним співаком і поетом, його акторська гра зачаровувала

Він встиг зіграти у кількох фільмах, а за роль кардинала Бірнча у "Змові приречених" навіть отримав Сталінську премію. При цьому його пісні не звучали на радіо, а його вірші не друкували ні в журналах, ні в газетах.

Останній концерт Олександра Вертинського відбувся в Ленінграді 21 травня 1957 року – через кілька годин він помер від серцевої недостатності в номері готелю Асторія, йому було 68 років.

І ще Біографія письменниці Ольги Кобилянської – пишна троянда в саду української літератури

• Теги:
• Культура
• Україна
• Кіно
• Література
• Суспільство
• Історія
• Історія успіху