Марфа Тимченко – біографія та творчість видатної майстрині петриківського розпису

Художниця Марфа Тимченко присвятила творче життя народній станковій графіці, декоративному та монументальному живопису, розписам на порцелянових і дерев’яних виробах, текстилю. Вона справжній скарб в українській культурі.

Марфа Тимченко – це нове явище у мистецтві народного живопису. У новому матеріалі Радіо Максимум розповідає її біографію, творчий шлях та головні досягнення.

Читайте також: International Photography Awards нагородили американця за фото пораненої жінки з Чугуєва

З одного боку, майстриня сповідувала традиції народного орнаментального мистецтва, з другого – середовище професійних художників, в якому жила і працювала, сприяли народженню унікального явища в її творчості.

Дитинство і юність

Народилася Марфа 25 березня 1922 року в селі Петриківка на Дніпропетровщині. Мати, Олександра Медяник, була відомою у селі вишивальницею. Сім’я мешкала на вулиці Дванадцятій сотні та мала великий квітучий садок, який весною був наче райський куточок.

Маленька Марфа щодня там вищипувала траву, на ніч поливала водою, щоб до ранку ґрунт осідав і підсихав. Саме на цьому імпровізованому полотні твердою паличкою малювала дівчинка свої перші картини. Мати робила їй пензлики з котячої шерсті, що традиційно використовуються у петриківському розписі.

Марфа Тимченко

Видатну роль у становленні Марфи Тимченко як художниці відіграла школа декоративного мистецтва, відкрита у Петриківці 1936 року. Викла­дачі цієї школи – народні майстри. Вчили вони своїх учнів на зраз­ках місцевого, петриківського, орнаменту.

Спочатку учні копіювали твори старших прославлених петриківчанок (особливо часто звер­талися до творів Надії Білокінь), а потім переходили до власної творчої праці. І це вони робили під орудою таких майстринь, як відома вже й тоді Тетяна Пата. Декоративне малювання, яке досі було звичайним заняттям для кожного петриківчанина, набу­вало тепер характеру професії.

Творчий розвиток

Самобутні малюнки Марфи описували звичайне народне життя: на одній веселий ярмарок, на іншій щоденні сільські клопоти. У 1936 році Петриківська школа декоративного мистецтва надіслала малюнки Марфи Тимченко до Києва на виставку, і молода майстриня того ж року отримала премію.

Через два роки її запросили до школи майстрів на­родного мистецтва, що виникла у Києві на базі колишніх централь­них експериментальних майстерень. З цього часу і починається розквіт творчого життя Марфи Тимченко.

Художниця часто згадувала, як вона, сором’язлива 16-річна дівчина, вперше приїхала до великого міста. Як її тоді приголомшив натовп на вокзалі, як вона соромилася свого простого селянського вбрання та зеленої валізи з фанери. Однак, усі переживання дівчинки зникли, щойно вона переступила поріг майстерні біля Києво-Печерської Лаври. На все життя вона запам’ятала величність монастирських храмів та передзвони Лаврської дзвіниці.

Марфа Тимченко

Коли ж Марфу Тимченко прийняли до школи народної творчості, вона вирішила: “Якщо стану художницею, обов’язково намалюю своє дитинство, свою рідну Петриківку!”. Її вчителями були талановиті майстри своєї справи Олександра Кулик, Микола Рокицький, Тетяна Флору, які не тільки розвивали вроджений вишуканий смак молодої майстрині, а ще й сприяли професійному зростанню дівчини.

1940 року Тимченко покидає школу і через нестачу коштів йде працювати на Київський керамічний завод, а наступного року переходить до Коростенського фарфорового заводу. Там вона робить перший ескіз розпису деко­ративного блюда. Перед молодою майстринею відкривається перс­пектива справжньої творчої праці, яка, однак, триває лише пів року.

Післявоєнний період

Через війну Марфа повернулась до Петриківки. Проте вже 1944-о року Тимченко знову повертається до Києва та працює в Інституті декоративно-при­кладного мистецтва Академії архітектури УРСР. Тут вона дістає змогу повернутися до розпису посуду. Розпочавши роботу у фарфорі, Марфа Ксенофонтівна не пішла шляхом на­слідування, а прагнула утвердити своє власне розуміння декоратив­ного мистецтва.

На цей час припадають і такі роботи Тимченко, як розпис меб­лів, дерев’яних коробок, тканин під батік. Тоді ж художниця робить перший розпис дерев’яної тарілки з портретом Т. Г. Шевченка (1947-1948). Цікаво, що цю роботу вона виконує за традиційними прийомами XVIII - початку XX століття: тарілка фарбувалася в один колір, а по цьому тлу наносився різнобарвний орнамент.

Марфа Тимченко

1950-і роки – це новий етап у творчості художниці. Вона починає працювати над ескізами для тканин і вишивок. Також працюючи на Київському експериментальному заводі художньої кераміки, майстриня засвоює техніку малювання на порцеляні. З цього часу роботи Марфи Тимченко як художника-фарфориста стають відомими в широких колах аматорів мистецтва. Але вона працює водночас і як графік, причому робота в графіці значною мірою залишається основою для розписів на порцеляні.

Розписи петриківських майстринь на порцелянових виробах набули значної популярності та широкого визнання, почали експортуватися до багатьох країн в усьому світі, зокрема до США, Франції, Німеччини, Японії тощо. Вази, які розписувала художниця, були подаровані Мао Цзедуну, Річарду Ніксону, Йосипу Тіто, Олексію Косигіну, Володимиру Щербицькому, Леоніду Брежнєву.

Визначні роботи:

• декоративне блюдо “Багатство” (1970);
• плакат “Володимир Ленін”;

декоративні панно:

• присвячене 30-річчю Великого Жовтня (1947);
• з силуетом Тараса Шевченка (1961, у співавторстві з Олександрою Ружонковою);
• “Тече вода з-під явора” (1964);
• “Ювілейне” (1967);

вази:

• “Хлюпочуться качаточка” (1964);
• “Тарас Шевченко. 1864 - 1964" (1964, у співавторстві з Ярославою Козловою);
• “І вітряки на полі… І долом геть собі село” (1964, у співавторстві з Галиною Зак);
• ювілейна ваза з портретом Тараса Шевченка (1964, у співавторстві з Олександром Сорокіним і В. Полевою);
• “Коло млину, коло броду” (1972);
• “Моя квітуча Україна” (1985);
• “Квітчає весна землю” (1989);

Вази

розписи:

• каюти пароплавів “Тарас Шевченко” та “Микола Гоголь”;
• настінні розписи магазину іграшок “Казка” (1979, у співавторстві);
• бібліотека для дітей у Білій Церкві (1983-1984).

Магазин "Казка"

Одним із найбільших і найважливіших доробків творчої спадщини Марфи Тимченко було оздоблення магазину іграшок "Казка" у 1979 році до Міжнародного Дня дитини. Вона працювала разом з чоловіком Іваном Скицюком і донькою Оленою Скицюк.

Ці унікальні декоративні розписи, які ілюстрували фрагменти багатьох казок, упродовж багатьох років були улюбленим місцем київських дітлахів. Розписи магазину отримали дуже високі оцінки мистецтвознавців і широке визнання.

Квітково-сюжетні буйнобарвні композиції особливо вражали маленьких відвідувачів, які радісно впізнавали тут немало улюблених казкових героїв з неабиякою майстерністю і проникливістю зображених серед фантастичних квітів, дерев та села. Завдяки розписам магазин "Казка" впродовж тривалого часу був, по суті, одним з найоригінальніших і найпривабливіших художніх об’єктів міста, – писав заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства В.А. Щербак.

Магазин "Казка"

З початку 1970-х років, продовжуючи оздоблювати порцеляну у традиційному петриківському стилі, Марфа одночасно почала писати сюжетні пейзажі у цілком оригінальному стилі, заснованому на принципах петриківського розпису. Усе подальше життя, до 2009 року включно, художниця продовжувала виконувати такі картини, розвиваючи та урізноманітнюючи свій оригінальний стиль живопису. У 2000-у році Тимченко отримала Шевченківську премію.

Ім’я Марфи Тимченко посідає особливе місце в історії української культури. Все своє життя вона свято зберігала традиції українського народного мистецтва та зробила величезний внесок у його розвиток. Авторський стиль майстрині поєднав петриківську і київську школи, але набув яскравої самобутності.

Її неповторний орнаментальний стиль захоплює глядачів надзвичайним колоритом, барвистим розмаїттям сюжетів та художньою витонченістю. Крім того, кожна робота художниці вражає незбагненною добротою, любов’ю та теплом. У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва зберігається одна з найбільших колекцій творів художниці: 170 робіт розпису на папері, 149 – на порцеляні, 36 – на дереві.

І ще: Україна в радянських фільмах – як працювала російська пропаганда

• Теги:
• Україна
• Культура
• Мистецтво
• Історія