Яким був початок війни у Харкові: переселенець розповів про життя з родиною у підвалі

З 24 лютого і досі Харків перебуває під постійними обстрілами. Тому у перші дні повномасштабної війни чимало мешканців не чекали сирен, а одразу перебирались жити в укриття. Своєю історією поділився Олександр Шакланов, який зараз волонтерить на Тернопільщині.

Звуки сирен стали звичними для мешканців Харкова, а близькість до кордону з росією позбавила багатьох відчуття безпеки не лише у перші дні повномасштабної війни. Через постійні атаки російських загарбників чимало харків'ян у той час проміняли рідні домівки на укриття. Свою історію розповів 24 каналу у рамках проєкту СВОЇ Олександр Шакланов, якому разом з родиною довелось переїхати на Тернопільщину.

Повну історію Олександра про перші дні війни у Харкові та волонтерство читайте тут

До початку війни Олександр був готовий: зібрані валізи, повний бак в авто та підготовка на роботі. Але сім'я не вірила, що все ж російські військові нападуть. Тож початок повномасштабного вторгнення був для них шоком, та не завадив швидко діяти.

Вже про це й забув, а дружина нагадала, що 24 лютого я перший розбудив її й сказав, що почалася війна. Почув вибухи й сирену. Ми одразу побігли хліб шукати. Вдома мали якісь звичайні продукти, але запаси не надто великі. У підприємства, де я працюю, був готовий підвал. Звісно, там незручно, сирість, як і у всіх підвалах. Ми там протримались тиждень. А потім почули, що над підприємством щось летить і за 5 секунд падає, – розповідає чоловік.

Дітям розповіли про війну та ракети, але їх вдавалось заспокоїти та відірвати від моторошних подій завдяки мультикам та гаджетам.

Олександр на фоні гуманітарного штабу / 24 канал

Дорослий син розумів, що війна, але ми намагалися не показувати йому всіх тих жахіть у Харкові чи десь інакше в Україні. Хотілося зберегти їхню психіку. Хоча є ж інтернет. Один з однокласників надіслав відео, де в нього дірка в будинку. Сини знають, що триває війна й гинуть люди, але якісь більш-менш спокійні. Вони поки можуть усміхатися, – ділиться Олександр.

У підвалі вони облаштували мінімальне помешкання, взявши туди мультиварку. Тане брали з собою чимало їжі, бо сподівались, що скоро все закінчиться.

Магазини не працювали. Добре, що на підприємстві була їдальня. Нам дали дозвіл дістати звідти продукти – макарони, каші, тушонки, м'ясо. Отак ми й жили постійно. Було холодно, похмуро. Дітей нікуди не пускали, – пояснює він.

Разом з родиною Олександра у підвалі також жила сім'я директора, яка згодом повернулась у свій дім в центрі міста. Саме підприємство, що стало укриттям для людей, розташоване на околицях, тож там було спокійніше, але недовго.

Як тільки вибухи дістались і туди, то Олександр прийняв рішення забрати родину та поїхати у Копичинці. У містечку мешкали далекі родичі дружини, які кликали їх давно. Після важкої та довгої дороги сім'я все ж прибула на Тернопільщину, де намагається звикнути до спокійного життя та поки не планує повертатись на Харківщину, але дуже мріє про завершення війни та відбудову країни, як і всі українці.

Читайте також: Топили сніг і розводили багаття: мешканка Маріуполя розповіла про життя в окупації

• Теги:
• Україна
• Харків
• Війна
• Суспільство