На вказану електронну адресу було надіслано повідомлення для підтвердження реєстрації
"Я – найгірший глядач". Як американець творить театр у Львові
- 1983
У 1920-му році дідусь Сеза Баумріна, будучи ще малою дитиною емігрував зі Стрия до Америки. Саме в Нью-Йорку він, вже дорослим, зустріне свою майбутню дружину родом з Дрогобича.
Життя складеться так, що рішення покинути Україну виявиться найкращим у їхньому житті, адже під час Другої світової війни усіх євреїв з їхньої родини винищать. А згодом, майже через століття після еміграції дідуся, Сез Баумрін (Seth Baumrin) прибуде в Україну, щоб подивитися на рідне місто Стрий, а у Львові відкрити новий експериментальний театр.
"Я не впевнений, що був би живим, якби мої батьки залишились в Україні"

Сезе, рокажіть, будь ласка, як це бути першою людиною в своїй родині, яка повернулася в Україну? Якими були ваші відчуття, коли прибули до Стрия?
Я приїжджав до Стрия два рази. Також відвідував село Розгірче (карпатське село Стрийського району, Львівської області. Розташоване в долині річки Стрий. Населення якого складає 500 осіб, – ред.), і я мав багато емоцій, які не могли поєднатися одна з одною. Під час першого візиту я був надзвичайно розчулений старим єврейським світом. Це було захопливо, страшно і водночас магічно – ходити вулицями, якими колись крокували мої предки.
Відвідати місто, де колись жили твої батьки – завжди зворушливо. Я маю багату уяву, тому в мене перед очима одразу постала картина, як цими вуличками малими бігають мої дідусі та бабусі.
Другого разу я прибув сюди по запрошенню свого студента. Ми пішли шукати старі єврейські кладовища й зрозуміли, що їх більше немає. Натомість, на місці цвинтаря тепер пролягали дороги. Ось це мене дійсно турбувало. Мій тато надзвичайно чутливий до цього. Знаєте, він ж так ніколи й не повернувся до України. Мій прадід також – це була еміграція на все життя. Вони мали багато спогадів про єврейське життя в Стрию, я ж прибувши сюди, зрозумів – його більше немає.
І я намагався пояснити, казав: "зрозумійте, це вже не та Україна в якій ви народилися. Ви були малими. Все змінилося". Але це прекрасно. Життя тече й це потрібно усвідомлювати.
Чи ви задумувалися, яким було б ваше життя, якби батьки залишилися в Україні?
Ну, не думаю, що я б існував (сміється). Вони вбили усіх, жоден член моєї родини не вижив. Я не впевнений, що був би живим, якби мої батьки залишились в Україні. Я не уявляю себе у такому світі. Але я легко можу уявити себе живим у світі своїх дідусів. Знаєш, це надзвичайно цікаво дізнатися, якою була ця Земля до фашизму.
"Щось прекрасне й велике відбувається у вашому театрі. Ваші актори безстрашні"

В який момент ви вирішили займатись розвитком театру в Україні?
10 років тому я прибув сюди, тому що мені було цікаво, як звичайний режисер може вижити й творити в поліцейській державі. Я робив дослідження про польського режисера Єжи Ґротовського. Тоді я прибув до Польщі. Там мені хтось розповів про життя Леся Курбаса й запросив відвідати його театр у Львові.
Велика частина мого дослідження присвячена спробам зрозуміти, що змушує великого артиста творити. І я знайшов відповідь на це питання тут, у Львові. Великого артиста змушує творити велика й тяжка боротьба.
У Львові я познайомився з акторами і з режисерами з театру Леся Курбаса. І я не маю сумніву, що це найкращі артисти, яких я коли-небудь бачив. Я зустрів найкращих акторів саме тут й побачив, що вони працюють в надзвичайно тяжких умовах й при цьому роблять хорошу роботу. Ці люди змушують повертатись мене до Львова знову й знову. Я повертався сюди у 2008 році, а також у 2009-му. По три чи навіть чотири рази. Я не повернувся знову аж до 2014 року, тому що мав важливу місію в Нью-Йорку – намагався бути хорошим професором.
Випадково, мене знову запросили до Львова, щоб показувати вистави та працювати з молодими людьми. Результатом була презентація алегорії про глобальну міграцію "Гершом: чужинець на чужині" (в рамках проекту "Subpoetics International"), де студенти-актори показали публіці досить незвичну постановку. Зрештою, я зараз у Львові працюю з акторами й готуюся до відкриття нового театру.
Якщо порівнювати театральне мистецтво в США і в Україні, то в чому полягає найбільша різниця?
Це важке питання. Я не бачив усіх вистав, тому буде важко відповісти.
Багато театральних речей, які відбуваються в Нью-Йорку нецікаві для мене. Але те ж саме стосується й України. Зокрема, я не люблю мелодрами, вони занадто передбачувані. З першого слова актора, я знаю, чим закінчиться вистава.
У Нью-Йорку ми маємо безліч комерційних театрів з мільйонами вкладених у них грошей, але навіть там ти точно знаєш, що відбудеться через 10 хвилин. Актори завжди хороші, але матеріал, з яким вони працюють, повинен бути кращим. Водночас є декілька театрів, які показують чесні історії, здатні змінити тебе. У них також надзвичайно талановиті актори. Тож в чому полягає надзвичайна різниця? Адже в Нью-Йорку ми маємо таке ж саме.
Тут варто усвідомлювати, що історія Америки коротка, ваша історія охоплює тисячі років, тому ви маєте й багатші традиції. Відповідно, складність того, що відбувається на українській сцені, значно цікавіша, вона стимулює уяву.
Американці не мають відповіді на багато запитань. Ми дивимося на світ не так, як українці, не з таким розумом, попросту через відсутність власного досвіду.
Ще одна проблема полягає у тому, що американська молодь не ходить в театр. Вони мають надто великий вибір, а театр – недешеве задоволення. Я не можу собі дозволити квиток. Тому, якщо мене не запрошують – я не йду на виставу. Найдешевша вартість входу становить 25 доларів. Я думаю, це надто дорого. Насправді, я надзвичайно стурбований театрами в США, тому я не можу виконувати режисерську роботу в Америці.
Глядачі хочуть все розуміти, їм потрібно все пояснювати. Найчастіше мене запитують: "Про що це?". Я завжди відповідаю: "не маю найменшого поняття".
В підтексті твого питання є: чому я обрав Україну. І я не розумію що, але щось прекрасне й велике відбувається у вашому театрі, чого немає в Америці, Росії, Німеччині… по всьому світу.

Є контраст в ідеях. Є щось духовне в тому, щоб бути театральним актором. Є щось жорстоке й зле в цьому. І якщо ми з’єднаємо жорсткість, злість й духовність – то отримаємо комбінацію, яка була в роботах Курбаса. Вона і досі є в цьому театрі. Ваші актори безстрашні. Тому це прекрасне місце для роботи.
Яка найбільш сильна емоція в театрі: любов, злість, страх, чи щось інше?
Я не впевнений, що емоція – це правильне слово. Правильніше буде – утіха, задоволення. Утіха, яка триває доволі довго. Це стосується й артистів й глядачів. Ви зустрічаєтеся один з одним під час перфомансу, відбувається певний зв’язок.
Враження, ніби ти перебуваєш на сцені, хоча насправді сидиш на стільці, – є однією з частин цього зв’язку.
Іншою частиною є укладена своєрідна угода між глядачем й актором. Ми називаємо її енергією. Тому ми повинні бути на одній енергетичній хвилі. Найкращий приклад, який я можу надати для пояснення такого виду втіхи – це взаємодія із конем. Якщо ти їдеш верхи на коні, то їдеш не тільки ти, а ви обоє. Не так вже й чітко зрозуміло, хто насправді керує ситуацією: ти чи кінь. І через певний час це вже навіть не має значення. Кінь отримує задоволення, ти також. І при цьому ви йдете швидко.
Тому всі учасники їдуть одним конем, вони мають одну утіху на всіх. І це найважливіша емоція у виставі.
Причина, чому 90% вистав мені не подобається, полягає у тому, що в мене немає відчуття ніби я на сцені разом із актором. Я більш зацікавлений у людині, яка мовчить, ніж у тій яка говорить. Я найгірший глядач, який може трапитися. Все повинно бути єдиним. І це нелегко й не часто відбувається.
У кожному класичному українському театрі є вистави на історичну тематику. Це здебільшого драми про історичне минуле нашого народу. Як важжаєте, можливо, пора відійти від цієї теми й рухатися далі?
Від японців я чув аналогічне запитання. Вони мають тисячолітню історію, оповиту міфами і вони хочуть, щоб тематика їхніх театральних вистав змінилася. Але той факт, що я не зацікавлений такими виставами – неправда. Взяти традицію і викинути її у вікно, це зовсім інше, ніж взяти традицію і перетворити її ключові елементи в щось вартісне.
Якщо ми подивимося на театр у різні літературні часи, то зрозуміємо, що бунтуємо проти традиції, яка, часом, значно сильніша нас. Для прикладу традиції грецької філософії, поетів, мистецтва, цивілізації. Це настільки глобально, що впродовж трьох тисяч років ми боролися проти цього і ця боротьба стала причиною появи прекрасного мистецтва.
Люди в Україні, які хочуть змін й відійти від речей, які їх не цікавлять, повинні добре в них розумітися, щоб вони знали, що перетворюють, які страждання, яка боротьба за цим прихована. Дуже важливо знати скільки існує речей, які світ подає як польські, російські, американські, хоча насправді вони запозичені з України.
Ми повинні бути злі на традицію, якщо вона нас не розвиває, але якщо ми повністю її відкидаємо, то ми не на правильному шляху. Тому це подвійне питання.
"Цей театр буде дійсно крутим"

Наступного тижня ви відкриватимете у Львові театр на Підзамче. Розкажіть, яким він буде?
Дійсно крутим. Він буде з людьми, які пробують нові речі, які створюють експерименти в межах театру, експерименти, які вони роблять зі своїм тілом, голосом, чого вони не пробували раніше. Причина, чому я знаю, що цей театр буде хорошим, полягає в тому, що я усвідомлю різницю між органічними речима та, вибачте за мою лексику, тим що можна назвати bulls*it.
Я бачу надзвичайно органічну роботу між акторами. Я потребую людей, які борються, які володіють своєю роботою. І їх я зустрів у Львові.
Мій головний меседж полягає в тому, що молоді люди замінять старших. Це очевидно.
Новий театр – це можливість для молодшого покоління творити. Важливо жити життям поки ти молодий і бути креативним в цьому віці. Я вважаю, що цим акторам такі зміни під силу.
Яка ваша історія, яку ви хочете розповісти цьому світу?
Вже зараз, коли я дивлюсь на Україну, усвідомлюю, що насправді я живу в дуже мирній її частині. Але я постійно задаю собі запитання: чи маю я достатньо сміливості поїхати туди, де справи кепські й працювати там з молодими людьми?
Якщо запропонувати молодій особі, якій менше 19-ти років вибір: пістолет або можливість створити театр, то багато хто обере зброю.
Це буде зумовлено особливостями умов їхнього життя. Наприклад, в Алжирі, в частині арабського світу, південній Америці, в певних штатах Америки молодь могла б зробити такий вибір.
Я маю друзів, які працюють в Афганістані. Вони працюють з людьми, які є ортодоксальними у своїй релігії. Чоловіки відокремлені від жінок. Вони мають релігійні закони. Але єдине, чого вони прагнуть, – це мир. Вони не хочуть, щоб терористи керували їхньою країною, містами й селами. Вони хочуть жити простим життям. І мої друзі створюють з ними театр.
До прикладу, мій друг Джоан працює в тюрмі для жінок в Афганістані. Там жінка потрапляє до в’язниці тільки через те, що не має чоловіка. Якщо чоловік помер, ти потрапляєш під кримінальні закони. Тому жінка в такій країні не має великого вибору. Будучи неодруженою, вона не може працювати. А отже, тебе сприймають як проститутку. Багато жінок можуть потрапити до в’язниці з власними дітьми. І щоб зробити їхнє життя хоч трішки кращим, створили такий театр. І, знаєш, в цьому є велика мужність.
Я питав себе, що б хотів залишити після себе. Я прибув до цієї країни і я не намагаюся її змінити, але я можу змінити театр. Молоде покоління тут дуже голодне і має багато відваги. І я поважаю це. І щасливий за це. Тому я тут.

Сез Баумрін – професор театрального мистецтва університету криміналістики Нью-Йорка, режисер групи Subpoetics International. Поставив більше 60 вистав у різних країнах, зараз має театральні проекти у Парижі, Любляні, Відні і Львові. Сім’я Баумріна походить з Галичини.
Відкриття нового театру Сеза Баумріна "Гершом" відбудеться у Львові 26 і 27 січня о 20:30 за адресою: вул. Заводська 31, 5-тий поверх. Вхід вільний. Зарезервувати місце можна тут: gershom.theatre@gmail.com або за контактами: 0682217683, 0935075299.
Автор: Мар'яна Федина
- 28 травня
-
21:01"Найсмачніший у вашому житті": як приготувати полуничний чизкейк
-
20:03На тлі чуток про роман: Даша Квіткова вийшла у світ з відомим футболістом
-
19:41Улюблені курорти українців "згасають": чому туристи більше не їдуть до Туреччини
-
19:39Улюблені курорти українців "згасають": чому туристи більше не їдуть до Туреччини
-
18:10Смачно, бюджетно є в кожному магазині: який популярний напій варто вживати щодня
-
Українські патріотичні пісні: плейлист, який підіймає дух
-
17:30Понад хмарами, Спалахи, Час: слухайте пісні Олександра Положинського
-
17:00Ексдружина Дзідзьо – співачка SLAVIA – виходить заміж вдруге
-
16:10Зустрічайте Гаррі, Рона і Герміону: HBO показав, хто зіграє "золоте тріо" Поттеріани
-
15:09"Я так бачу": італійський художник продав невидиму скульптуру за $18 000
-
14:05"Здається, ми не виживемо": Олена Мозгова вразила деталями розмови з донькою
-
13:36Як обрати жіночі кросівки для тренувань в залі та на відкритому повітрі
-
13:00Актора, який зіграв Сулеймана у "Величному столітті", засудили до позбавлення волі
-
12:00Яка країна може стати непридатною для життя вже через 50 років
-
З Днем народження: ТОП 75 привітань у віршах, прозі та смс українською
-
11:05Мрія була нездійсненною: Джамала зізналася, як ухвалила важливе рішення
-
10:10"Такого болю не відчувала ніколи": Валевська розповіла про операцію і невиліковну хворобу
-
09:22Погода у червні: чи чекати тепла у перший місяць літа – прогноз на місяць
- 27 травня
-
21:22Що їсти перед сном, щоб краще спати: сомнологиня дала дієві поради
-
20:22"Мене життя потягало": Wellboy вперше зізнався про боротьбу із залежностями
-
19:22"Ліло і Стіч" зібрав 341 мільйон доларів і випередив "Місію нездійсненну 8"
-
18:22Простий десерт до чаю за 30 хвилин: готуємо ніжний бісквітний рулет зі згущеним молоком
-
17:22"Дякую за захист": маленький українець розчулив мережу подарунками для військових
-
17:09"Зі зрадниками не сперечаюся": найкращі висловлювання письменника Романа Іваничука
-
16:23"Втомлена Стріт" дійшла до столиці: Schmalgauzen зіграють у Києві після туру 13 містами
- 28 травня
-
20:03На тлі чуток про роман: Даша Квіткова вийшла у світ з відомим футболістом
-
17:00Ексдружина Дзідзьо – співачка SLAVIA – виходить заміж вдруге
-
13:00Актора, який зіграв Сулеймана у "Величному столітті", засудили до позбавлення волі
-
09:22Погода у червні: чи чекати тепла у перший місяць літа – прогноз на місяць
- 27 травня
-
20:22"Мене життя потягало": Wellboy вперше зізнався про боротьбу із залежностями
-
17:22"Дякую за захист": маленький українець розчулив мережу подарунками для військових
-
13:00Вже зовсім дорослі: Ірина Білик вперше за довгий час показала синів
-
09:17Які сезонні овочі та фрукти потрібно їсти у червні 2025
- 26 травня
-
20:22Борис Джонсон став батьком удев'яте: його дружина Керрі народила доньку Поппі
-
17:22Несподіваний дует двох легенд: Вакарчук і Жадан заспівали разом у Палаці спорту у Києві
-
13:17Як гідно відповідати на підступні запитання на співбесіді: корисні поради
-
09:17Магнітні бурі у червні 2025 – календар, коли небезпечні дати в Україні
- 25 травня
-
20:22Українка з протезом з'явилася на червоному хіднику Каннського кінофестивалю
-
17:23Фредді Мерк'юрі мав доньку, яку приховував десятиліттями: подробиці з нової біографії
-
13:00"Ти був завжди": на тлі скандалу з Тереном Бєлєнь показала поцілунок з новим бойфрендом
-
09:15День ангела у червні 2025 – календар іменин, кого вітати цього місяця
-
07:19Найкращі привітання до Дня Києва 2025: красиві слова та картинки зі святом
- 24 травня
-
20:21Два знаки Зодіаку, яких може спіткати нещастя до кінця весни
-
17:20Змії активізуються: як уберегтися від укусу та що робити у разі небезпеки
-
13:22Завірусилася у тіктоці ще до виходу: Тіна Кароль виклала кліп на пісню "Балкони"
-
09:15Церковний календар на червень 2025 року – православний і греко-католицький
- 23 травня
-
20:17Два знаки Зодіаку, на які чекають виклики на роботі: як уникнути підступу від колег
-
17:19Які питання ставлять на співбесіді для керівної позиції – і чому вони важливі
-
13:22Свого зробити ніц не можуть: російська співачка скопіювала образ Олі Полякової
-
09:15Місячний календар стрижок на червень 2025 – дні, коли стригти волосся