Український Робін Гуд – читайте історію життя Устима Кармалюка

Бунтарі-робін гуди завжди займали особливе місце в українській самосвідомості. Адже вони мужньо і безстрашно відстоюють свою позицію, борються за свою країну та згуртовують народ.

Устим Кармалюк очолив найпотужніший національно-визвольний рух у 1813-1835 років на захист українських селян. Поки Європа була зайнята розгромом Наполеона, Росія – декабристів, Кармалюк безжально карав тих шляхтичів, які ображали безвинних українських селян.

До слова Андрій Пільщиков "Джус" – біографія та досягнення українського військового льотчика

Історія життя Устима Кармалюка

Дитинство і юність

Народився Устим Якимович Кармалюк 10 березня 1787 року у подільському селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії (зараз – село Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області) в бідній селянській сім’ї. Родина майбутнього отамана перебувала в кріпацтві у місцевого поміщика Андрія-Йосифа Пігловського.

Змалку Устим бачив панську сваволю та зневажливе ставлення до підневільних людей. Тому він ненавидів поневолювачів і мріяв, коли сам стане дорослим, то виступить в боротьбі за справедливість. Працюючи двірником у поміщицькому дворі, хлопець здобув свою першу освіту, що пригодилось в майбутньому.

У 1811 році за непокірний характер його вперше заарештували в панській економії, однак молодику вдалося втекти й уникнути покарання. Згодом його забрали на 25 років у рекрути до московської армії. Але разом із своїм побратимом Данилом Хроном Устим утікає з IV уланського полку і повертається на рідні терени, щоб почати повстанський рух проти поневолювачів простого народу зі зброєю в руках.

Портрет українського національного героя Устима Кармалюка

Громадський рух і постання

Повернувшись до рідного дому, Кармелюк став організовувати місцевих хлопців до повстання проти поміщиків Пігловських. Вони забирали панське майно і роздавали його бідним селянам. Про його діяльність стало відомо і за ним почали стежити військові загони влади.

Незабаром Кармалюка спіймав московський каральний загін і засудив месника до 500 ударів шпіцрутенами, після чого Устима відправили до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму Кармелюк утік з-під варти, повернувся додому і знову продовжив боротьбу.

Повстанські загони систематично поповнювали селянська молодь і втікачі з царської армії. Вони все більше загрожували панівній системі. 1814-го повстанський рух дуже швидко розгортається по всьому Поділлі. У містах і містечках спалахують селянські бунти, нищаться панські маєтки, корчми. Стривожена колоніальна адміністрація шукає порятунку від повстанців.

У Кармалюка було п’ятеро дітей – четверо синів і одна донька. Одружений був Кармалюк двічі, перша дружина Євдокія померла, залишивши хлопчика Івана і дівчинку Настю, друга дружина, відома як Марія Щерба, від шлюбу з якою у нього було троє синів: Остап, Іван і Тарас.

Ув'язнення та покарання

Проти Устима виставили кілька каральних загонів, яким вдається схопити отамана й ув’язнити в Літинську тюрму. Але з цієї тюрми Кармелюк утікає. Вийшовши на волю, відважний ватажок продовжує визвольні змагання та допомагає бідним.

Будівля Літинської в'язниці, де утримували Кармалюка / Вікіпедія

1817 року московські жандарми вчергове схопили Кармалюка, й ув’язнили його в Кам’янець-Подільській в’язниці. Там військовий суд засудив героя до страти, але в останню мить Подільський військовий губернатор Бахметьєв замінив кару 25 ударами батогом, тавруванням розпеченим залізом, і засланням на десять років у Сибір.

Та невтомний і мужній отаман 1818-го втікає з В’ятської етапної в’язниці й повертається на Поділля. Тут він став діяти ще оперативніше, маневруючи між облавами окупаційних військ. Популярність Кармалюка зростає, до нього приєднуються все нові і нові бійці, селяни допомагають йому у всьому і переховують від різних загроз.

Довгі роки сподвижником Кармалюка були євреї Аврум Ель Іцкович, Абрашко Дувідовіч Сокольницький, Арон Віняр та Василь Добровольський, а також поляки Ян і Олександр Глембоцькі, Фелікс Янковський та Олександр Витвицький. Жоден з них на допитах і очних ставках не зрадив Кармалюка, за що деякі з них були страчені, а інші вислані в Сибір.

Невпинна боротьба Устима Кармалюка

1822 року в с. Галузинцях Кармелюк потрапив у руки жандармів і видав себе за солдата з Костроми. Під посиленою охороною чоловіка, закутого в кайдани, доправили до містечка Літина.

Але в Літинському нижньому земському суді сталася незвичайна пригода. Кармалюка видав маленький син, що кинувся батькові в обійми. Суд відправляє в’язня у Кам’янець-Подільську фортецю, з якої він утік, роззброївши вартових. Однак під час втечі зазнав поранення і потрапив у полон.

За спробу втечі з в’язниці 1824-го отамана жахливо покарали на майдані 101 ударом батогом, випіканням тавра на чолі та засланням на вічну каторгу в Сибір. Звідси невтомний і нескорений герой втікає 1825 року. Та невдовзі його знову спіймали і відправили в мідні копальні.

Пам'ятник видатному українцю Устиму Кармалюку

Однак через рік Кармалюк уже воював на рідному Поділлі, пробравшись сюди під виглядом чумака. Цього разу проти повстанців кидають значно більші військові сили і 1827-го Устим потрапив у полон через зраду у с. Кальня-Деражня шляхтича Ольшевського. Покарання відбував у Летичеві.

Згодом його перевели до Літинської в’язниці. Боячись народного месника, адміністрація наказала прикувати Устима залізними ланцюгами до стовпа в камері.

Навесні 1828 року Подільський головний суд призначив Кармалюку покарання – 101 удар батогом і заслання на довічну каторгу в Сибір. 1829-го герой все одно втікає з каторги. Він знову повернувся в рідний край продовжувати нерівну безкомпромісну героїчну боротьбу за національне та соціальне визволення свого народу.

Останні арешти і трагічна смерть

1830 року в Ніжині Кармалюка знову заарештували, але Устим і звідти втікає. Перебув на волі кілька місяців і натрапив на ворожий загін у селі Нова Синява в економії пана Секлецького.

В грудні 1831-го Літинський повітовий суд засуджує Устима до покарання 101 ударом батога і заслання на каторгу. 1832 року Кармалюк розібрав стелю у своїй камері й утік із в’язниці.

Загинув славетний подільський отаман Устим Кармалюк у ніч на 10 жовтня 1835 року в с. Шляхові Кориченці (тепер – Хмельницька область), потрапивши у засідку через зраду. Вбив Кармалюка шляхтич Рудковський. Тіло повстанського ватажка ще кілька днів возили селами, щоб залякати селян.

Згодом його поховали в м. Летичівів за огорожею міського кладовища, де зараз височіє пам’ятник народному захиснику. Після цього московський цар Микола I викликав убивцю в Петербург на аудієнцію й особисто нагородив перснем із діамантом.

Пам'ятник видатному українцю Устиму Кармалюку

Феномен Кармелюка відобразили у своїх творах Михайло Старицький, Марко Вовчок, Степан Васильченко, Василь Кучер та ін. Усні народні легенди про народного героя збирали Микола Костомаров і Тарас Шевченко. Також Кармелюку іноді приписують авторство низки українських народних пісень.

І ще Біографія Михайла Панасовича Стельмаха – класика, якому довіряли

• Теги:
• Культура
• Історія
• Суспільство
• Україна
• Війна
• Історія успіху