Вірші про українську мову – найкращі поезії від письменників

У скарбничці нашого народу вірші про українську мову посідають одне із найчільніших місць. Здається, про красу слова сказано так багато, що краще її й не опишеш. Тому ми зібрали вірші письменників про рідну мову, які не залишать вас байдужими.

Хоча б один вірш про мову є в творчій спадщині всіх українських письменників – від Тараса Шевченка, Лесі Українки до Ліни Костенко та Оксани Забужко.

Це цікаво: Крилаті вислови про українську мову, які актуальні досі

Зазначимо, що поезії про мову – не лише для дітей, їх має знати кожен українець. Тим паче, що сучасні твори про українське слово напрочуд красиві та глибокі.

Вірші про українську мову

***

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає –
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.

Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Максим Рильський

Вірш про українську мову

***

Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос – більш нічого.
А серце б'ється – ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!

Тарас Шевченко

***

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Ліна Костенко

***

Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш…

Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою…
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

Леся Українка

***

А Вкраїни мова –
Мов те сонце дзвінкотюче,
Мов те золото блискуче,
Вся і давність, і обнова –
Українська мова.
Розцвітай же, слово,
І в родині, і у школі,
Й на заводі, і у полі
Пречудесно, пречудово
Розцвітай же, слово!
Хай ізнов калина
Червоніє, достигає,
Всьому світу заявляє:
Я – країна Україна –
На горі калина!

Павло Тичина

***

Буду я навчатись мови золотої...
У трави-веснянки, у гори крутої,
В потічка веселого, що постане річкою,
В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.
Буду я навчатись мови-блискавиці
В клекоті гарячім кованої криці,
В корневищі пружному ниви колоскової
В леготі шовковому пісні колискової.
Щоб людському щастю
дбанок свій надбати;
Щоб раділа з мене
Україна-мати…

Андрій Малишко

***

Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово,
У барвінки зодягайся, моє щире слово.
Колосися житом в полі, піснею в оселі,
Щоб зростали наші діти мудрі і веселі.
Щоб на все життя з тобою ми запам'ятали,
Як з колиски дорогої мовоньку кохали.

Л. Забашта

***

Мова кожного народу
неповторна і – своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші – трелі солов'я.

На своїй природній мові
і потоки гомонять;
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.

Солов'їну, барвінкову,
колосисту – на віки –
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас,
бо ж єдина – так, як мати,
мова в кожного із нас!

Оксана Забужко

Цитата про мову з вірша Оксани Забужко

***

Мово рідна!
Колискова
Материнська ніжна мово!
Мово сили й простоти, –
Гей, яка ж прекрасна Ти!
Перше слово – крик любови,
Сміх і радість немовляти –
Неповторне слово "Мати" –
Про життя найперше слово…

Друге слово – гімн величний,
Грім звитяг і клекіт орлий, –
Звук "Вітчизни" неповторний
І простий, і предковічний…

Ну, а третє слово – "Мила" –
Буря крові, пісня рвійна
І така, як пах любистку,
І така, як мрійка мрійна…

Перейшов усі світи я –
Є прекрасних мов багато,
Але першою, як Мати,
Серед мов лиш ти є.
Ти велична і проста
Ти стара і вічно нова.
Ти могутня, рідна мово!
Мово – пісня колискова
Мово – матері уста.

Іван Багряний

***

Мова, наша мова, мова кольорова,
В ній гроза травнева, тиша вечорова.
Мова наша, мова — літ минулих повість,
Вічно юна мудрість, сива наша совість.

Мова, наша мова — мрійнику — жар-птиця,
Грішнику — спокута, спраглому — криниця.
А для мене, мово, ти — як синє море,
У якому тоне і печаль, і горе.

Мова наша, мова — пісня стоголоса:
Нею мріють весни, нею плаче осінь.
Нею марять зими, нею кличе літо,
В ній криваві рими, сльози "Заповіту".

Я без тебе, мово, — без зерна полова,
Соняшник без сонця, без птахів діброва.
Як вогонь, у серці я несу в майбутнє
Незгасиму мову, слово незабутнє!

Юрій Рибчинський

Красиві слова про українську мову

***

О місячне сяйво і спів солов’я,
Півонії, мальви, жоржини!
Моря бриліантів, це – мова моя,
Це – мова моєї Вкраїни.

Яка у ній сила – і кличе, й сія,
Яка в ній мелодія лине
В натхнення хвилини! О мово моя!
Душа голосна України!

Ти – сурми на сонці, ти – стягів гаї,
Ти – вибухів огненних повна.
Це – матері мова. Я звуки твої
Люблю, наче очі дитини…

О мово вкраїнська! Хто любить її,
Той любить мою Україну.

Володимир Сосюра

***

Ти постаєш в ясній обнові,
як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
кохана материнська мово!

Несеш барвінь гарячу, яру
в небесну синь пташиним граєм
і, спивши там від сонця жару,
зеленим дихаєш розмаєм.

Плекаймо в серці кожне гроно,
прозоре диво калинове.
Хай квітне, пломенить червоно
в сім'ї великій, вольній, новій.

Дмитро Білоус

***

Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім'я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.

З родинного гнізда, немов пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.

Дмитро Павличко

***

Пролетіли роки, ніби білі лелеки
Від того озеречка, від моєї ріки,
І кохання далеко, і юність далеко,
А вони все у небо летять з-під руки.
Білокрилі мої, ви лелеки чи, може,
Мені суджені, мабуть, іще з пелюшок
Мого серця вкраїнського дикії рожі,
Що засіяли стільки життя сторінок?
Прийняла я дарунок від нені — то мова,
Тому скарбу ніколи не скласти ціни,
Моє серце вона осява барвінково,
Будьте вдячні матусі, і дочки, й сини!
Будьте вдячні народу, бережіть теє слово.
Що гранилось віками у битвах, в трудах,
Воно визріло вже і співа колосково —
Синя птиця народу — на буйних вітрах.

Любов Забашта

Уривок з вірша про мову

***

Якщо з українською мовою
В тебе, друже, не все гаразд,
Не вважай її примусовою,
Полюби, як весною ряст.
Примусова тим, хто цурається,
А хто любить, той легко вчить:
Все, як пишеться, в ній
вимовляється, –
Все, як пісня, у ній звучить.
І журлива вона, й піднесена,
тільки фальш для неї чужа.
В ній душа Шевченкова й Лесина,
І Франкова у ній душа.
Дорожи українською мовою,
Рідна мова – основа життя.
Хіба мати бува примусовою?
Непутящим бува дитя!

Дмитро Білоус

***

Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче і миліш
І дорожче в час недолі?
Рідна мова! Рідна мова!
Що в єдине нас злила, –
Перші матері слова,
Перша пісня колискова.
Як розлучимось з тобою,
Як забудем голос твій
І в Вітчизні дорогій
Говоритимем чужою?!
Краще нам німими стати,
Легше гори нам нести,
Ніж тебе розіп'ясти,
Наша мово, наша мати!
Ні! В кім думка прагне слова!
Хто в майбутнім хоче жить,
Той всім серцем закричить:
– В рідній школі – рідна мова!
І спасе того в недолі
Наша мрія золота,
Наше гасло і мета
– Рідна мова в рідній школі.

О. Олесь

***

Велична, щедра і прекрасна мова,
Прозора й чиста, як гірська вода, –
То України мова барвінкова, –
Така багата й вічно молода.
Вона, як ніжна пісня колискова,
Заходить в серце й душу з ранніх літ,
Ця мова, наче пташка світанкова,
Що гордо лине в свій стрімкий політ.

Юлія Косинська

***

Мені казав один ханжа,
Що наша мова геть відстала,
Що краще йшла б мені чужа,
Немов до хліба – кусень сала,
Що весь мій поетичний план
Спинитись може напівході,
Що я – останній з могікан,
Що наша мова вже не в моді.
Гей, проповіднику! Стривай!
Твої слова – старенька ряса.
Я не піду в твій тихий рай,
Я – син Великого Тараса.
Як Прометей не вмер від ран,
Не вмре і мова – гарна зроду.
Я не останній з могікан,
Я – син великого народу!

Василь Сосюрченко

***

Мова рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камiнь має.

Як же мову ту забути,
Що нею учила
Нас всiх ненька говорити,
Ненька наша мила.

Ой, шануйте, поважайте
Рiднесеньку мову,
I навчайтесь розмовляти
Своїм рiдним словом.

Мова рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камiнь має.

Сидір Воробкевич

***

Колискова пісня, колискова –
то найперша материна мова.
Пахне вона м'ятою і цвітом,
чебрецевим і суничним літом.
Пахне молоком і споришами...
Скільки в ній ласкавості і шани,
скільки в ній тривожності людської,
і надій, і сивини гіркої...
Колискова пісня, колискова –
то солодка материна мова.

Микола Сингаївський

***

Не говори: в нас мова солов'їна
Бо мова вище, ніж пташиний спів.
В її скарбниці – доля України,
Глибинна таємниця правіків.
Вона нуртує джерелом криничним,
Із попелища феніксом встає.
Для нації вона гарант на вічність,
Тому її так люто ворог б'є.
Все заберуть, а залишилось слово.
Знов до життя повернемося ми.
Лише тому, що не пропала мова,
То й ми ще наче люди між людьми.
Без мови – не створити нам держави,
Доріг тернистих – не перебрести!
Хай вороги жорстокі і лукаві –
Стіною стань і мову захисти!
Річ не про те, що мова солов'їна,
Бо мова – глибше, ніж пташиний спів.
В її скарбниці – доля України,
Космічна нерозгаданість віків.

Микола Лотоцький

***

Разом із щастям і журбою
Зеленим листом шелестить,
У небі яснім над водою
Нам рідна мова мерехтить.
Це символ мудрості твоєї,
Моя Вкраїно. Він горить!
Тож мови рідної своєї
Не відцураймось ні на мить!

К. Коврик

Українська мова - наймилозвучніша

Біль єдиної зброї (вірші Ліни Костенко)

Півні кричать у мегафони мальв –
аж деренчить полив'яний світанок…
Мій рідний краю,
зроду ти не мав
нейтральних барв, тих прісних пуританок.

Червоне й чорне кредо рукава.
Пшеничний принцип сонячного степу.
Такі густі смарагдові слова
жили в тобі і вибухали з тебе.

Слова росли із ґрунту, мов жита.
Добірним зерном колосилась мова.
Вона як хліб. Вона мені свята.
І кров’ю предків тяжко пурпурова.

А хтось по ній прокопував рови.
Топтав, ганьбив нам поле найдорожче.
І сниться сон: пасуться корови –
сім тучних, але більше тощих.

Скубуть озиме, нищать ярину,
ще й гидять, гудять, ратицями крешуть.
Трагічна мово! Вже тобі труну
не тільки вороги, а й діти власні тешуть.

Безсмертна мово! Ти смієшься гірко.
Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.
Вони ж дурні, вони ж знімали мірку
з твоїх принижень – не з твоєї величі!

Твій дух не став приниженим і плюсклим,
хоч слала доля чорні килими
то од Вілюйська до Холуйська,
то з Києва до Колими

Як ти зжилася з тугою чаїною!
Як часто лицемірив твій Парнас!..
Шматок землі,
ти звешся Україною.
Ти був до нас. Ти будеш після нас.

Мій предковічний,
мій умитий росами,
космічний,
вічний,
зоряний, барвінковий…
Коли ти навіть звався — Малоросія,
твоя поетеса була Українкою!

Дитячі вірші про рідну мову

***

По-своєму кожна
Пташина співає,
По-своєму кожен
Народ розмовляє.
У мене й народу мого
Українська є мова чудова,
Своя, материнська.
По світу її,
Як святиню, нестиму
Допоки живу,
В чистоті берегтиму,
З Любов'ю сердечною,
Вірністю сина.
Ця мова для мене,
Як мати, єдина.

Степан Жупанин

***

Золоте курчатко
В золотій торбинці
Принесло сьогодні
Літери дитинці.
А дитина з літер
Збудувала слово.
І звучить, як пісня,
Українська мова.

Г. Чубач

***

Мати, мова, Батьківщина –
От і вся моя родина.
Батьківщина, мати, мова –
Три цілющих, вічних слова.
Батьківщина, мова, мати –
Нас повік не роз'єднати.

М. Сингаївський

***

Рідна мова
Як то гарно, любі діти,
У вікно вам виглядати!
В ньому все: тополі, квіти,
Сонце й поле біля хати.
На оте вікно ранкове,
Що голівки ваші гріє,
Схожа наша рідна мова –
Цілий цвіт вона відкриє!
Бережіть її малята,
Бо вона – віконце миле,
Що колись до нього мати
Піднесла вас, посадила…

В. Терен

***

Як нема без зірок небозводу,
Як блакиті без сонця нема,
Так і мови нема без народу,
і народу без мови нема.

Володимир Забаштанський

***

Раз казала мені мати:
"Можеш мов багато знати,
Кожну мову шанувати,
Та одну із мов усіх
Щоб у серці ти зберіг".
В серці ніжну і погідну
Збережу я мову рідну!

М. Хоросницька

***

В небі світиться зоря.
Починаймо рідне слово
Зі сторінки "Кобзаря".
Рідне слово любить ненька,
І співає: "Люлі-лю".
Так любив його Шевченко,
Так і я його люблю.

А. Камінчик

***

Ой, яка чудова,
світла і багата
українська мова,
мова мами й тата!
Мова мами й тата, діда і бабусі.
Знаю її добре, ще краще навчуся.

Марійка Підгірянка

***

Соловей мовчить на дубі
У годину вечорову –
Зачудовано і любо
Слуха нашу рідну мову.
І коли б він став шукати
Слів до пісні чарівної,
То набрав би їх багато
З мови нашої живої.

Григорій Вієру

***

Сію дитині
В серденько ласку.
Сійся-родися
Ніжне "будь ласка",
Вдячне "спасибі",
"Вибач" тремтливе, –
Слово у серці –
Як зернятко в ниві.
"Доброго ранку!",
"Світлої днини!" –
Щедро даруй ти
Людям, дитино!
Мова барвиста,
Мова багата,
Рідна і тепла,
Як батьківська хата.

Варвара Гринько

***

Буква до букви –
І виникло слово.
Слово до слова –
Звучить рідна мова.

І. Січовик

***

Все, що живе на світі,
Уміє розмовляти.
Уміють говорити зайці і зайченята,
По-своєму говорять і риби серед моря,
І у садочку пташка, і у траві комашка...
Говорять навіть квіти з блискучими зірками...
– А як говорять діти?
– Так, як навчила мама!
– Прийми ж, матусю,
Слово подяки від дитини
За нашу рідну мову,
За мову України.

Л. Полтава

***

Ну, як це правильно сказати?
Які слова вживати нам?
Відкрити що? Що відчиняти?
Як дати лад усім словам?

Що треба просто розгортати?
Що відкупорить, відімкнуть?
Коли слова які вживати?
І як дитині це збагнуть?

Все просто, в нас багата мова,
Для всього є свої слова.
Уважно прислуха́йсь до слова
І зрозумієш ці дива.

Розплющуєш, прокинувшися, очі
І відкриваєш дивний світ.
І душу відкривай охоче
Ти для добра з маленьких літ.

Вікно до сонця відчиняєш,
Для друзів двері відчиняй.
Замок у дверях відмикаєш.
Ти добре це запам’ятай!

Що закупорене тісненько,
Відкупорити треба нам.
Запам’ятай і це гарненько
І раду всім даси словам.

А книжку треба розгортати
Й перегортати сторінки.
Щоб у житті все добре знати,
Бо ж світ цікавий і дзвінкий.

Надія Красоткіна

Вірш про мову для дітей

Сучасні вірші про мову

***

Свічечка букви "Ї"

Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви "ї",
а також,
витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик
букви "є",
що зрізаний з неба
разом із ниточкою.
Бо кажуть, дитино,
що мова наша – солов'їна.
Правильно кажуть.
Але затям собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам'ятати
навіть найменший
соловейко.
Тому не можна покладатися
тільки на солов'їв,
дитино.

Іван Малкович

***

Ми українці

Ми українці – нація Тараса,
Ми – сагайдачні і кармелюки,
Коли прийшли ми – не полічиш часу,
Ми древні і безсмертні, як віки.

Нас мордували, нас тягли на плахи.
О! Скільки потекло кривавих рік!
Хотіли ополячити нас ляхи,
А росіяни зрусити навік.

Та все даремно. Знову ми і знову
Жбурляли всіх у темряву й багно,
Залишилися ми і наша мова
Настояна на сонці, як вино.

Ця мова може світ зачарувати,
В ній все – і грім, і шерехи гаїв.
У неї, мабуть, вчилися співати
Не тількі наші – курські солов’ї.

І тому їй не зникнути ніколи,
І підкоряти щирістю світи.
Ми живемо – Івани та Миколи,
І всі народи рідні нам брати.

Ми живемо, і нас не подолати,
Не покривити наші язики.
Бо є Шевченки майже в кожній хаті,
Є Сагайдачні і Кармелюки.

Володимир Сіренко

***

Поля, ліси, рівнини, гори,
Моря, озера і річки
Лягли на мапу цим узором –
Немов півонія та пелюстки.
Слова лунають крізь століття,
Аби закарбуватися довіку,
Аби шуміла мудрість в верховітті
І зоставалась з кожним чоловіком:
Твоя земля – твоя душа,
Пильнуй ти кожне зерня.
А будь вона тобі чужа –
Допоможи зі стерням.

Валентина Рущак

***

Без рідної мови

У рідному слові мелодія сонця крилата,
Гармонія світу з тендітними нотками душ.
Я тихо зіграю на струнах любові сонату,
Ти тільки, будь ласка, мелодію цю не поруш.
Ти просто послухай, яка неповторна ця пісня,
Яка вона щира, яка дорога для душі…
І ти зрозумієш, як серце ридає невтішно
Коли рідне слово ти нищиш. Постій, не спіши!
Ти просто почуй шепіт вітру, сопілку калини,
І шелест барвінку, і скрип вже старої верби…
Без рідної мови немає тебе й України,
Як мови нема без народу, без пісні, без крил…
У рідному слові любов, що тебе зігріває
Тоді, коли навіть ти топчеш його і клянеш,
Без рідної мови тебе в цьому світі немає –
Лиш тінь, яку ти несвідомо людиною звеш.

Атаманчук Ольга

***

Уроки мови

Прийшла до нас якось бабуся Яга,
яка не уміла казали "ага".
Виходило в неї "аґа" та "аґа",
як в гуски, яка розмовляє "ґа-ґа".

А ще зустрічався нам дідо Ягун,
він людської мови вчив бабу Ягу.
Вона ж не хотіла, хоч плач, а хоч скач,
і на паляницю казала "калач".

Така ото, дітки, пригода була,
допоки Яга в Кострому не втекла.
Бо справді: не вмієш сказати "ого",
То й нічого діток лякати, Яго.

Андрусяк Іван

Читайте також: Вірші про кохання: інтимна лірика Ліни Костенко

• Теги:
• Україна
• Суспільство
• Література
• Ліна Костенко
• Вірші
• Лайфстайл