Вітаємо на сайті Радіо Максимум!

На вказану електронну адресу було надіслано повідомлення для підтвердження реєстрації

Форма для відновлення паролю
Вітаємо, Ваші дані успішно оновлено!

"Можна любити Україну російською мовою": інтерв'ю із Жаданом про Донбас та "Інтернат"

  • 3899

Нещодавно Сергій Жадан презентував книгу "Інтернат" про війну на сході України. Радіо МАКСИМУМ поговорило із письменником про жахіття війни, свідком яких він став, про болісні трансформації Донбасу, мовне питання та діалог між Заходом і Сходом.

Розпочнімо, так би мовити, "за гарячими слідами". Ви брали участь у кількох подіях Форуму видавців, поділіться своїми враженнями від заходу. Чи поповнили свою бібліотеку новими книжками?

– Двома (сміється, – ред.). Насправді в мене вражень як таких немає, бо цього разу я був на Форумі лише один день і винятково на своїх заходах. Їх, щоправда, було сім. От я по своїх заходах пройшовся, себе послухав, тому мало що чув, окрім цього. Але одну книгу мені подарували брати Капранови – "Майдан. Таємні файли" – дослідження про події Революції. Цікава книга – наскільки я знаю, брати накопали цікаву інформацію, тому хочеться це прочитати. Ну і Сашко Фразенко видав свій "Декаданс", я до нього писав коротку анотацію, і він мені її подарував. Тобто я нічого не купив, але натомість отримав кілька подарунків.

А як львівська публіка прийняла вас?

– Ми з Meridian Czernowitz презентували роман "Інтернат" в Оперному театрі, і був повний зал. Було дуже приємно бачити стільки людей. Публіка виявилася дуже чутливою, відвертою, теплою. Словом, було добре. І добре не в тому сенсі, що весело чи легко, бо книга не зовсім весела чи розважальна, – але було відчуття того, що ти перебуваєш з людьми на одній хвилі. Це страшенно важливо.

"Можна любити Україну російською мовою": інтерв'ю із Жаданом про Донбас та "Інтернат" - фото 197368

Перейдімо до вашої нової книги. В "Інтернаті" нема звичної чи то пак зручної картинки про "наших героїв" і "їхніх поганців". Нема гіперболізації чи ідеалізації. Усі вони і наші, і чужі також люди. Вони лаються, вони втомлені та злі на весь світ. Чи не боялися ви, що читачі, звикнувши до чіткого поділу на "чорне" та "біле", не до кінця зрозуміють вас? Чому зважилися на саме таке висвітлення ситуації?

– Зважився тому, що саме таку ситуацію я постійно бачу, коли перебуває на Донеччині та Луганщині, на лінії фронту, тому, що саме так війна і виглядає. Можливо, не аж так, як я її зобразив, але принаймні в таких кольорах, з такою кількістю відтінків, з такою кількістю не до кінця пояснених речей.

Те, що військові не виглядають взірцями, те, що вони не ідеалізуються, – зовсім не означає, що вони не є героями. Я завжди підтримував українську армію і завжди її підтримуватиму. І якщо я не займаюся пропагандою, не займаюся агітками, – це не означає, що в мене до українських військових якесь критичне ставлення. Я маю дуже багато знайомих і друзів, які воювали і воюють на Сході, і ми з колегами їх підтримуємо.

Мені просто здається, що про ці речі слід говорити трішки інакше. Що пропаганда помічна лише на короткій дистанції, а потім ти сам від неї втомлюєшся, і вона не є аж таким хорошим помічником. Бо у всякому випадку вона передбачає відмову від багатьох деталей, від того, що й складає тло нашої реальності. Ти заплющуєш на щось очі – будь готовим до того, що вийде неправдива картинка.

Як на мене, більш чесно, більш конструктивно, більш правильно, більш корисно мати повну інформацію про те, що відбувається на Сході, зокрема – на війні. Тому я намагався писати більш-менш відсторонено, не вдаючись до якихось оціночних суджень.
"Можна любити Україну російською мовою": інтерв'ю із Жаданом про Донбас та "Інтернат" - фото 197516
Читаючи роман про війну, ти беззастережно віриш, що все саме так і відбувається. Відчуття реальності чи навіть дежавю надзвичайно сильне, особливо, коли йдеться про перехід міста, вочевидь, Дебальцевого, з одних рук в інші. Що ж є справжнім і чи багато вашого домислення, доповнення?
– Є речі, яких я особисто не бачив, але про які я чув від людей, яким довіряю. Але вигаданого там немає нічого. Багато деталей, взятих із безпосереднього досвіду. Якщо пам'ятаєте сцену із домовиною – то я це бачив у Трьохізбенці.

Ми туди заїхали, це була зима 2015-го. Село обстрілювали – не дуже активно, але постійно. Нас супроводжували добровольці. І от ми виїжджаємо із села, а туди заїжджає машина, до трапу якої прикріплена домовина. Тобто це не вигадка. Очевидно, що можна було придумати щось більш ефектне – але я писав про те, що бачив. Мені здалося важливим зафіксувати цю подію.

Або, скажімо, той-таки обстріл "Градами". Є момент у книзі, коли люди їдуть, а в них над головами починають стріляти, і вони розуміють, що їм найважливіше зараз просто втекти звідти подалі, бо в будь-який момент може "прилетіти" зворотний залп, і тоді ти просто опиняєшся в зоні ураження. Це теж ми бачили, коли їздили, і раптом над нами почала працювати артилерія. Таких моментів у книзі насправді багато.

Тобто чимало подій в книзі взяті саме з вашого досвіду?

– Якісь речі – так, хоча в самому Дебальцевому я не був, а в романі йдеться власне про нього. Коли проходила ця операція (вихід українських бійців із оточення в Дебальцевому, – ред.) – ми з друзями були в околицях міста, спілкувалися і з військовими, і з цивільними. Це вже речі для наступної книги.

"Можна любити Україну російською мовою": інтерв'ю із Жаданом про Донбас та "Інтернат" - фото 197371

Відсутність географічних назв та чітких поділів + опис життя у "сірій зоні" чи можна сказати, що "Інтернат" не лише про ситуацію в Україні, і його можуть зрозуміти й мешканці інших країн зі своєю "сірою зоною", своєю війною та своїми цивільними-військовими?

– Думаю, що так – вони зрозуміють. Бо якби така книга була написана, наприклад, про Балканську війну – я можу припустити, що її читали б українці. Тому що йдеться про доволі універсальні речі. Є цивільні, які намагаються вижити в зоні ураження, є війна, яка виступає тлом, за великим рахунком – це сюжет, який хтось або зрозуміє, або ні. Я це відстежую на читацькій реакції – хто заглиблений в контекст, а хто – ні, хто розуміє, про що йдеться, хто – ні. Насправді можна прочитувати по-різному.

Є такий класичний вестерн з Клінтом Іствудом "Хороший, поганий, злий". Там події стосуються Громадянської війни у США – війни між Північчю та Півднем. Тривають бойові дії між двоми арміями, бомбардування міст, відступи одних, наступи інших – і на цьому тлі троє авантюристів намагаються знайти казну одного з полків. Вони там один одного зраджують, обманюють заради грошей. Унаслідок – витворюється дуже дивний ефект.

За цим карколомним сюжетом, за характерами ти в якийсь момент розумієш, що тлом до цього всього є війна. Трійка людей, які намагаються знайти мішок із грошима, а в цей час довкола них щодня гинуть сотні, тисячі солдатів. Тоді, коли я дивився цей фільм, – мене це вразило. Війну можна показати як певне тло, на якому розгортаються події, тло, яке активізує характери, спонукає людей виявляти самих себе. Коли війна є певним паливом, яке примушує героя діяти.

Власне, я взяв цю матрицю і за нею будував сюжет. Є цивільні, які би себе в повсякденному житті ніколи би не виявили. Вони живуть, працюють, мають певні інтереси – але загалом вони доволі невиразні, вони не є "романними героями". І тут раптом обставини складаються таким чином, що вони мусять активізувати свої душевні сили, свої риси – і позитивні, і негативні –а це страшенно болісний процес. Вони не були готовими до такого, їм некомфортно, але вибору в них немає. Вони мусять діяти, якщо вони хочуть вижити. Отака побудова сюжету.

"Можна любити Україну російською мовою": інтерв'ю із Жаданом про Донбас та "Інтернат" - фото 197369

Коли ти говориш про цивільних у цій війні – є величезна спокуса зайняти роль коментатора і захищати або звинувачувати їх. Чим, у принципі, більшість і займається, коли говорить про Донбас і його мешканців. Натомість мені здалося, що дуже важливо спробувати показати максимально точно і детально механіку їхньої поведінки, даючи читачам таким чином самим робити висновки – добре це чи погано, позитивний це персонаж – чи негативний. От спробуй себе поставити себе на його місце, спробуй все це пережити – і вже після цього давай оцінку людині, яка діє в романі.

Скільки тривала робота над романом?

– Ну десь півтора-два роки. З 2015 року я пробував писати перший варіант, він якось не дуже пішов, і вже в 2016-му взявся за фінальний варіант, який і став "Інтернатом".

Чи змінилося ваше бачення подій за оці 2 роки?

– Безперечно. Витримується певна дистанція, і вона все-таки притуплює певну емоційність і всі ми втрачаємо якусь гостроту відчуттів, хоча деякі речі й далі не можна сприймати спокійно. Та тієї розірваності, яка була у 2014 році, вже немає.

Дуже добре пам’ятаю свої відчуття від Донецька-Луганська весни 2014-го. Це був інший рівень емоційності і загостреності сприйняття, адже ти бачив, як фактично руйнується реальність, як вона розпадається. Ти розумієш, що завтра тут може бути зовсім іншим. До кінця не віриш, сподіваєшся, що найгірший сценарій не реалізується, а він реалізовується.

Пригадую, як ми сиділи з друзями тиждень в місті Алчевську, і зранку ми виходимо з дому, займаємося своїми справами, спілкуємося з людьми, їздимо містом – і все добре, а ввечері вмикаємо новини і бачимо, що за цей день захопили міськраду. І ми бачимо в сюжетах цих сепаратистів, які з’явилися нізвідки й захопили приміщення. Виходимо з дому – і справді на міськраді вже нема українського прапора – там інший. Ти розумієш, що це не просто зміна прапора, не просто якась новина – це фактично зміна формату. Стає ясно, що сталося щось важливе, щось серйозне, що буде впливати на довколишню реальність.

"Можна любити Україну російською мовою": інтерв'ю із Жаданом про Донбас та "Інтернат" - фото 197517

Розкажіть про вашого співрозмовника, листи якого ви брали за основу свого роману. Чи успадкував Паша його позицію чи то її відсутність, певні риси, погляди тощо?

– Ні, не успадкував. Паша перейняв риси інших моїх знайомих. У мене є друзі, які працювали викладачами, вчителями, зокрема, і в Луганську. Саме з них я, мабуть, і писав. А цей знайомий, про якого ви кажете, про якого я розповідав раніше, став таким собі поштовхом щось писати про цивільних. Звернути увагу на людей, які не взяли в руки зброю, але залишися на території війни.

А чи відгукувався він уже про вашу книгу?

– Так, і йому не дуже сподобалося. Я так зрозумів, що йому це не сподобалося ідеологічно: нібито я доволі упереджено написав про цивільних.

Як ви можете описати цивільну людину на Донбасі? Що вплинуло на її формування? Часто звучить думка, що наші митці недостатньо "українізували" Донбас за часи Незалежності...

– Я час від часу чую таку позицію, і вона мені видається просто надуманою і не зовсім справедливою. Не можна перекладати провину на українське мистецтво чи українську культуру за те, що вони не "українізовували" Донбас у ситуації, коли Донбас був захоплений олігархічним кланом і там реально важко було щось робити.

Я дуже добре пам’ятаю 2011 рік, коли вийшов "Ворошиловград" і ми намагалися презентувати його в Донецьку та Луганську. Пам’ятаю, як нам просто забороняли, як не пускали в зали, як скасовували в останній момент презентації. Донбас тоді просто контролювався однією сім’єю – кількома людьми, які формували на свій розсуд і культурне поле Донбасу, і соціальне тло, й економічну ситуацію. Можливостей було небагато.

"Можна любити Україну російською мовою": інтерв'ю із Жаданом про Донбас та "Інтернат" - фото 197367

Але ті можливості, які були, – вони використовувалися. Тому звинувачувати українських письменників у тому, що в Слов’янську з'явився Гіркін, – це, щонайменше, смішно.

Хто, на вашу думку, переважає на Донбасі – "Ніни", які не бояться називати речі своїми іменами, "Валєри", які ностальгують за "совком", чи "Паші" – аморфні люди, які все ж можуть змінитися?

– Важко сказати. З одного боку, наш схід України – це стосується і Донбасу, і моєї Слобожанщини, – соціально доволі пасивний. Це можемо простежити за результатами виборів, за кількістю мітингів, громадських ініаціатив тощо. З іншого боку, там завжди була достатня кількість людей пасіонарних, які завжди могли включитися в ситуацію. Коли почалася війна – багато місцевих жителів пішли воювати за Україну, ну і за бойовиків теж. Тобто це люди, у яких були якісь свої переконання, було своє бачення ситуації, і вони вважали, що їхні переконання зобов'язують їх брати в руки зброю і воювати.

Три дні та низка випробувань знадобилися для того, аби головний герой "переродився". Якщо Паша таки проведе урок української після канікул, якою мовою він буде говорити поза межами класу?

– Я дуже сумніваюся, що він буде говорити українською, але сподіваюся, що в нього зміниться саме ставлення до неї.

"Можна любити Україну російською мовою": інтерв'ю із Жаданом про Донбас та "Інтернат" - фото 197366

Хоча ви не "живете" у Facebook, але, вочевидь, чули про новий конфлікт щодо мовного питання а саме тексти Андруховича та Прохаська. Чи була у вас дискусія на цю тему із колегами-письменниками?

– Так, я читав ці тексти. Для когось мовне питання і справді є дуже гострим. А для когось воно важливе, але не наскільки, щоб, припустимо, взяти і відмовитися від тієї мови, якою ти говориш. Мені постійно доводиться говорити цю фразу, що можна любити Україну російською мовою. І постійно доводиться чути критику за цю фразу.

Я це говорю не тому, що намагаюся займатися якоюсь пропагандою, а тому, що особисто знаю багатьох людей, які є добровольцями, волонтерами, громадськими активістами, але на четвертому році війни вони не відмовилися від своєї російської. Так, вони намагаються на неї переходити, себто для них це не є абсолютно чужа мова, але не переходять повністю.

Чому? Я можу їх зрозуміти: у тебе нема середовища, у тебе немає практики… Це насправді не так просто. Треба дуже захотіти, щоб взяти і раптом заговорити мовою, якою ти досі не спілкувався.

Під час фестивалю "Дорога на Схід" в Ізюмі у вас була розмова з Андруховичем. Чи порозумілися ви з ним?

– Це була публічна розмова. Ми говорили про взаємні стереотипи, про взаємне несприйняття Сходу-Заходу, про різницю між нами. І він якраз зауважив, що стереотипів не так і багато. Іноді оцей розподіл між Сходом і Заходом ми самі ж перебільшуємо, самі його вигадуємо. Насправді – суспільство доволі "спаєне", єдине. Такою була його позиція, і вона не відрізняється від моєї.

"Можна любити Україну російською мовою": інтерв'ю із Жаданом про Донбас та "Інтернат" - фото 197510

А от з Тарасом у нас давня дискусія, ще, мабуть, з 2013-го. Наші позиції – протилежні.

Скажіть, чи призначена ваша книжка для тих, хто перебуває по той бік фронту? Для цивільних, військових, зрештою, чи чекати російської версії роману, щоб його могли прочитати в Росії?

– Мені здається, що вони можуть це прочитати. Навіть ті, хто ідейно проти України. Чи сприймуть вони це чи ні – це вже інше питання.

Ми з Meridian Czernowitz готуємо російськомовний варіант "Інтернату". Переклад зробила Олена Мариничева – дуже хороша перекладачка, великий друг України. Вона сама звідси родом, але живе у Москві. Перекладала Оксану Забужко, Таню Малярчук, Тараса Прохаська та інших.

Щоправда, паперовий переклад ми видавати не будемо, у Росії я у принципі не розумію, як можна презентувати книги, а в Україні представляти російськомовну книгу теж не надто доречно. Відтак, ми робимо електронний варіант. Це для тих людей, які хочуть прочитати книгу, але не знають української.

В Україні поступово формується література про війну. Які книги наших авторів ви можете виділити та твори яких зарубіжних письменників стали для вас своєрідними взірцями для наслідування? Деякі критики, приміром, зауважили вплив Хемінгвея, до книги якого ви недавно писали передмову, на ваш текст.

– Не думаю, що там є Хемінгвей, хоча я дуже люблю його, це один із моїх улюблених письменників.

Я би згадав книгу Володимира Рафєєнка "Долгота дней", книги Євгена Положія про Іловайськ, "Вірші з війни" Бориса Гуменюка. Це те, що запам’яталося. Крім того, дуже багато поезії та репортажної літератури. Воєнна бібліотека формується, поповнюється, і я думаю, що найважливіші книги ще чекають нас попереду.

"Можна любити Україну російською мовою": інтерв'ю із Жаданом про Донбас та "Інтернат" - фото 197512

Є речі, які так чи інакше береш до уваги, коли пишеш про війну. Самі бачите, наскільки в нас зараз актуалізувався Ремарк. Ти починаєш читати і розумієш, наскільки це суголосно тому, що відбувається в окопах на Донбасі. Недарма, Ремарка перевидають. Ми стикаємося з тим, що весь попередній досвід – культурний, літературний, кінематографічний – має стосунок до нас. Раптом виявилося, що наша війна – не унікальна, що всі війни – схожі, тому вся ця культурна спадщина може прочитуватися і в контексті російсько-української війни.

Якщо брати літературу заголом – хто є вашими улюбленими авторами?

От сьогодні я зайшов у книжковий магазин і купив собі збірку Володимира Свідзінського, якого дуже люблю. Загалом покоління 20-х – це ті поети, які формували мене. Це і Семенко, і Бажан, і Плужник, й Антонич.

Чимало критиків та інтелектуалів досі не можуть вирішити, як слід робити: писати про війну під час війни, таким чином фіксуючи події, чи писати про війну після війни, осмислюючи те, що сталося. Якою є ваша позиція?

– Моя позиція така: писати треба зараз, а чи напишеться щось хороше – покаже час. Справді – часто можна почути від письменників, видавців, критиків, що навряд чи можна за гарячими слідами написати щось серйозне, тому що не вистачає об'єктивності, певної дистанції. Можливо, у цьому є раціональне зерно, але мені здається, що це не є якимось правилом. Уже сьогодні можуть створюватися речі, які залишаться в історії літератури.

Вас називають "Голосом Донбасу"...

– Це визначення доволі пафосне і не зовсім, мабуть, точне. Доволі шаблонне, словом.

Тим не менше, "раціональне зерно" в цьому є. Тож, що, власне, на вашу думку, Донбас зараз хоче сказати решті територій України?

– Донбас говорить різні речі різними голосами, й іноді ці голоси доволі несимпатичні. Це залежить від того, які голоси ти хочеш почути, які голоси для тебе важливі. Донбас – доволі неоднорідний.

Там різні настрої, різні цивільні, у них різні позиції, і, відповідно, речі вони говорять різні. У цьому випадку знову спрацьовує психологічний прийом: ти хочеш бачити склянку напівпустою чи напівповною. Якщо ти хочеш чути негатив зі Сходу – у тебе більш ніж достатньо можливостей для цього. Якщо ти намагаєшся чіплятися за щось позитивне – то в тебе теж більш ніж достатньо шансів знайти там якісь оптимістичні речі.

"Можна любити Україну російською мовою": інтерв'ю із Жаданом про Донбас та "Інтернат" - фото 197513

Зараз Донбас трансформується на рівні самосвідомості, на рівні суспільної активності. Щоразу більше людей намагаються змінити своє ставлення до того, що відбувається, до своєї країни, до свого народу. Страшенно важливий процес, бо від того, як цей процес буде розвиватися, залежить наше майбутнє.

Тобто налагодити діалог між Сходом і Заходом складно, але можливо?
– Складно, але я б сказав навіть необхідно. Ясна річ, регіони різні – так само, як Південь різниться від Сходу, так само й Схід різниться від Заходу. І в цьому нічого страшного, як на мене, немає. Навпаки в нашій різноманітності – наша сила. Ми можемо щось один одному дати, доповнити, і за хороших обставин ми б мали це використовувати це як плюс.

Попри всю нашу різноманітність, є речі, хоч і не дуже симпатичні, які нас об’єднують. Йдеться про спільні соціальні та економічні проблеми, про відсутність нормальної освіти, політичної культури тощо. Тобто у нас спільні проблеми – відповідно, вирішити їх ми можемо лише разом.

У нас один Кабмін, один парламент, один бюджет. Попри те, що делегуємо туди ми різних кандидатів, так чи інакше, – це одне джерело проблем. Тільки разом ми можемо щось зробити із цим джерелом.

За мотивами іншого вашого роману – "Ворошиловоград" – зараз знімають фільм, який вийде на екрани восени 2018-го. Відомо, що й ви зіграєте епізодичну роль.

– Я вже зіграв.

Поділіться своїми враженнями та очікуваннями від стрічки.

– Процес зйомок дуже цікавий. Це не перша моя роль, але завжди цікаво перебувати на знімальному майданчику і спостерігати за "кіношною" кухнею зсередини. У нашому фільмі надзвичайно професійна команда – і ті, хто знімає, і ті, хто знімаються. Перебувати з ними, дивитися, як вони працюють – справжня насолода.

"Можна любити Україну російською мовою": інтерв'ю із Жаданом про Донбас та "Інтернат" - фото 197514
Я сподіваюся, що вийде хороше кіно, яке будуть дивитися і ті, хто читав книгу, і, головне, ті, хто її не читав. Хочу, щоби це була не просто внутрішньо-"тусівкова" подійка, а що це кіно будуть дивитися люди, які досі не цікавилися українською літературою.
А наскільки сценарій фільму відрізняється від сюжету книги?
– Відрізняється, адже фільм буде тривати лише дві години, тому звідти "вийнято" багато деталей з книги. Ймовірно, когось це розчарує. Зрештою, я не сумніваюся, що будуть розчаровані, будуть ті, хто скаже, що книга – краща, або й кіно, і книжка погані. Але кіно має свої жанрові закони, і їх треба дотримуватися.
Розкажіть, як справи у проекту "Жадан і собаки"? Над чим зараз працюєте та чи скоро потішите шанувальників чимось новеньким?
– Зараз ми готуємо альбом найкращих пісень. Відповідно, для цього альбому ми переписуємо старі пісні, бо деякі з них неможливо слухати. У нас в дискографії чотири альбоми, і три з них записані жахливо.
"Можна любити Україну російською мовою": інтерв'ю із Жаданом про Донбас та "Інтернат" - фото 197515

Також ми готуємо на листопад-грудень тур Україною – відзначимо таким чином наше 10-річчя.

Багато письменників поєднують у своїй творчості вірші-прозу і музичну діяльність. Андрухович, Іздрик... Що вас особисто спонукало взятися до музики?

– Любов до музики. Я справді дуже люблю рок-н-рол, слухаю його все життя. А коли ти товаришуєш із багатьма музикантами, власний музичний проект – це лише питання часу. До прикладу, свій перший музпроект ми робили із гуртом "Колекція" ще в 98-му.

Це цікаво: Про секс з літературою, нову любов і сенс життя: відверте інтерв'ю з Юрієм Іздриком

Іздрик розказував, що текст до пісні він пише геть по-іншому, аніж вірш. А як створюєте такі тексти ви?

– Цілком згоден із Юрком. Те, що пишеться під музику, відрізняється від віршів. Передусім, пісенні тексти пишуться на голос, себто має проговорюватися. Фонетично – там зовсім інша побудова. Структурно і за змістом вони інакше будується. Є поняття куплету, рефрену.

До слова, поділіться, як проходить ваш творчий процес? У багатьох письменників є свої пунктики: день/ніч, кава/цигарки і т.д.

– Та ні, от ви зараз підете, а я сяду писати вірш, який вчора в аеропорту розпочав. Натхнення вигадали люди, які не люблять працювати.

Радіо МАКСИМУМ це радіо твого успіху. Чи можете сказати, якою ви бачите успішну Україну?

– Успішна Україна – це держава, громадяни якої почуваються захищено, комфортно, і в них є бажання робити щось для цієї країни. Мені здається, що саме це ознаки успіху. Максимальна самореалізація, максимальна гармонійність та максимальна захищеність.

"Можна любити Україну російською мовою": інтерв'ю із Жаданом про Донбас та "Інтернат" - фото 197370

А чим для вас особисто є успіх?

– Успіх – це і є самореалізація. Ти робиш те, що тобі подобається, тобі ніхто не заважає, і ти можеш забезпечити цим родину.

Ви вважаєте себе успішною людиною?

– Я вважаю себе реалізованою людиною.

Розмовляла Тетяна Русінкевич, Радіо МАКСИМУМ

Читайте також: Улюблені вірші Сергія Жадана, які вражають до глибини душі

powered bylun.ua

пропозиції партнерів
коментарі
рекомендуємо
Загрузка...
Новини
Радіо Максимум Новини Сергій Жадан