Глінтвейн і хюґе: 5 книжок затишного осіннього чтива

Відомий український письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ назвав цікаві книжки, які ідеально підійдуть для читання осінніми вечорами. Надихайтеся!

Гарячий напій в одній з перекладних книжок цього огляду фігурує в назві української збірки, і це свідчить про те, що патріотизм має спільне коріння. Тим паче, якщо говоримо про умови, коли затишок – це наявність конкретних речей. Не лише "соціальна допомога", "відчуття безпеки" чи теплі рукавички.

Це цікаво: В.І.Н. не Р.А.Б. та інші книжки бабиного літа, які варті вашої уваги

"Маленька книга хюґе. Як добре жити по-данськи", Мік Віккінг

(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017)

З’ясувати правильність написання цього слова нескладно. Автор книжки про те, як добре жити по-данськи, радить згадати одного з найвидатніших філософів нашого часу Вінні-Пуха, який, коли його запитали, як правильно називається та чи ця емоція, відповідає: "Емоція не називається – вона відчувається". Складніше – пояснити конкретно, що воно означає.

Насправді цим словом називається геть усе – від "мистецтва створювати інтимну атмосферу", "затишку душі" та "відсутності подразників" до "втіхи від наявності певних речей", "приємного перебування разом" і навіть "какао при свічках". Здається, саме те для осінньої пори, чи не так? Але до чого тут, спитаймося, Данія? Річ у тому, що данці незмінно присутні в переліку найщасливіших націй світу. І це не утопія, оскільки країна так само, як інші держави, має свої труднощі, але наразі саме Данія, як вважає автор, який працює в Інституті дослідження щастя, "може бути натхненним прикладом того, як країна здатна підвищувати якість життя мешканців".

Причому в усіх галузях і для всіх категорій населення. Маємо розділи "Їжа", "Напої" і "Оселя", а також "Хюґе поза домівкою", "Хюґе цілий рік" і "Хюґе для бідних". Тож, що ж таке насправді це саме хюґе? "Хюґе – це щось радше про атмосферу та досвід, аніж про речі, – підказують нам. – Це і про перебування з людьми, яких ми любимо, і про відчуття дому, і про те, коли почуваєшся в безпеці, захищеним від цілого світу, ніби в мушлі, тож можеш послабити всі свої захисні механізми".

Іноді в такій атмосфері навіть буває замало небезпек, і хочеться чогось такого, страшного, як ніби сидиш у затишку перед пічкою, але не вистачає ще завірюхи за вікном.

"Поздний сбор", Игорь Померанцев

(Чернівці: Meridian Czernowitz)

Алкогольна тема в літературі – справа досить делікатна, і будь-яка згадка письменника про перший ранковий ковток чи останню вечірню відрижці межує якщо не з рекламою того чи іншого бренду, то вже точно з відвертим піаром нездорового способу життя. Але у цій книжці все трохи інакше. Наразі це не оспівування алкогольної культури, а демонстрація способу життя, який можна виправдати одним-єдиним словом – "букет".

Тобто автора цікавить не просто колір, смак і запах певних сортів вина. Це навіть більше ніж алкогольне кредо "ні дня без чарки", як можна подумати, зазирнувши в прейскурант її глав: "Пліч-о-пліч біля стійки бару", "Магічний келих", "Столові вина, настільні книги", "Україна: винне щеплення" – це стиль творчого життя. І для кожного він може бути різний, як той самий букет, який, на думку автора, "може пахнути чорною смородиною, суницею, горіхом, персиком, димом, пармською фіалкою, гумою, гірчицею, сироїжками, перцем, шерстю". Насправді ж, це означає, що пахне він "дитинством, рідним містом, чужиною, шкільною партою, магазином "Одяг", дачним городом, осіннім лісом після дощу".

"Чарівний світ", Тимофій Гаврилів

(Л.: Видавництво Анетти Антоненко)

Ця книжка прози відомого поета – цілком "осіннє", неспішне, затишне чтиво європейського, додамо, зразка. Тобто чудове орнаментальне письмо про урбаністичні пригоди "зарубіжного" формату – типовий текст поета-перекладача з увагою до найменших дрібниць. Архітектура, їжа, питво – справжній роман речей, тобто, окрім всього, ще й оповідь і сповідь предметного світу. "Я пластикова пляшка. Я надто цінна, щоб опинитися на звичайному смітнику. Мене викидають в окремий контейнер. На контейнері моя фотографія – це мій персональний контейнер". І далі ми дізнаємося про пригоди "Води Солодкої Ожинної", яка подорожувала потягом, або "Мінеральної Справжньої Легіонерської", яка була свідком подружньої зради.

Навіть тутешні бомжі, снідаючи залишками йогурту і рибки, знайденими на смітнику, або й крадучи хліб у качок з міського неодмінно цікавляться і "високою" культурою. Наприклад, знають, хто такий Тото Кутуньо, чиє ім’я на вивісці ресторану, і з якої саме команди Сабоніс, на якого схожий один з них, бо спритно ловить кинутий шматок піци. Кидаються тут не лише піцою чи милом, поцупленим у супермаркеті, а й словами на кшталт "філістер" і "кальян".

От лишень у вчорашній газеті, знайденій тут-таки, на вулиці, їх цікавлять не театральні прем'єри, і не лауреати літературних премій, а винятково прогноз погоди. Бо звичайний дощ – навіть для безпритульного інтелектуала – важливіший за будь-які промови нобелівських лауреатів і навіть за недруковані листи Набокова.

"Дім у Бейтінґ Голлов", Василь Махно

(Л.: Видавництво Старого Лева)

Цю збірку оповідань поета з Чорткова, який давно вже мешкає в Нью-Йорку, можна прочитати за один осінній вечір. Свого часу вона недаремно стала "Книгою року BBC" в "дорослій" номінації – вісім оповідань, назви яких несподівано нагадують про поетичну традицію, з якої вийшов автор. Хоч сам він каже про те, що хотів відродити жанр оповідання, який в нашій літературі став непопулярним, і всі, мовляв, намагаються писати і видавати романи. Натомість у цих оповідях не так вже й багато "зарубіжного" матеріалу.

Спогади про дитинство, автобусну станцію, на якій цигани розкинули свій табір, сільського листоношу, який їде не велосипеді, защепнувши холошу прищіпкою для білизни, а також юного стрибка, якого везуть на страту "енкаведисти". Не обійшлося також без еміграційних буднів, і саме це поєднання побутового реалізму зі спогадами про ефемерний світ радянського дитинства і юності дозволяє назвати цю прозу екзистенційною, як на тому наполягають видавці. Це коли описують пригоди, що сталися будь-де, у різних країнах і навіть на різних континентах, а подумки все одно вдома, в рідному місті чи селі, де, наче за Юрком Позаяком, "Здавалось, лиш учора / Ми разом сіли пити, / А вже на дворі осінь..."

"Глінтвейн дорогою на Говерлу", Василь Карп’юк

(Брустури: Дискурсус)

Чотири розділи цієї збірки поезій – "серце", "думки", "душа" і "гори" – це тематична мапа авторської філософії, рухаючись до якої, можна зрозуміти, з чого складається поетове щастя. Виявляється, зі щоденних речей, про які він думає, називаючи їх високими іменами. Насправді все набагато простіше, але від того не менш душевно, затишно, духовно. Кохання, віра, любов до малої батьківщини – ось ті вектори, якими рухається авторська оповідь у цій збірці віршів на щодень. Наприклад, осінній, дощовий, сльотавий.

"Нехай сьогодні / моїм віршем будеш ти. / твої слова – дощем і листям, / що шелестить в / пору сльоти, / де кожна крапля, / ніби вистріл". Що ж до "глінтвейну" з назви збірки, то навіть він нагадує не про омріяний комфорт, а про зупинку на шляху, розвиток ідеї, переміни в житті, філософську осмисленість невблаганного фіналу. "А на гору зовсім близько / ще трохи й буде вершина / але далі дороги нема / як і сенсу вертати назад".

Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ

Читайте також: Любов чи кохання? 5 нових книг, які варто прочитати восени

• Теги:
• Книжкові новинки
• Література
• Ігор Бондар-Терещенко
• Лайфстайл