Вітаємо на сайті Радіо Максимум!

На вказану електронну адресу було надіслано повідомлення для підтвердження реєстрації

Форма для відновлення паролю
Вітаємо, Ваші дані успішно оновлено!

В.І.Н. не Р.А.Б. та інші книжки бабиного літа, які варті вашої уваги

  • 684

Відомий український письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ назвав цікаві книжки, які ідеально підійдуть для читання осінніми вечорами. Надихайтеся!

Раби Майкрософту в одних книжках цього огляду нагадують жертв більшовизму в других – в обох випадках вони далекі від "живого" життя. Тікають в альтернативну історію, фантастику, філософування про те, що вже не повернеш, збирання думок і грибів у кошик метафізичного реалізму і середньовічних авантюр.

Це цікаво: Любов чи кохання? 5 нових книг, які варто прочитати восени

"1917. Умные разговоры", Евгений Чириков

(К.: Каяла, 2017)

В.І.Н. не Р.А.Б. та інші книжки бабиного літа, які варті вашої уваги - фото 203542

Суб’єктивне бачення спадщини свого іменитого предка, заявлене в передмові до цієї збірки спогадів, публіцистики та листування одного з найвідоміших письменників початку ХХ століття несподівано проявилося справжнім жанровим сюрпризом. Тексти складаються в роман з епохою, автор виростає на пророка свого часу, а його позиція – на оригінальну трибуну емігрантського месії.

Справді, писали в той період про більшовизм і більшовиків представники майже всіх літературний мастей і політичних конфесій – зокрема ті, що з пролетарської волі нових хазяїв опинилися на вигнані. Метафізичної ясності щодо проблеми досягали Бердяєв і Мережковський, глузливо-викривальної – Саша Чорний і Аверченко, трагічно-ліричної – Бунін і Купрін. Натомість символістська естетика як характерна риса не "революційно-футуристичного", а вічного, природного, логічного початку, розвитку і фіналу, що ріднить автора скоріше з Соловйовим і Бальмонтом, була притаманна саме його текстам у тодішній періодиці.

"– Очевидно, здесь имела место горная катастрофа! – заметил один из отшельников и начал нам целую лекцию по геологии. – Точно большевики побывали! – Тоже революция своего рода... – промычал кто-то. Геолог мрачно взглянул на него, поморщился и заметил: –Катастрофа, а не революция. Земля, как и все существующее на земле, строго и беспрекословно подчинена законам эволюции, никаких революций природа не знает. Бывают катастрофы, но не революции... Революция — это наша выдумка!"

"В.І.Н.", Валентин Терлецький

(Л.: Кальварія, 2017)

В.І.Н. не Р.А.Б. та інші книжки бабиного літа, які варті вашої уваги - фото 203541

За своюєю абревіатурою цей містичний детектив нагадує "антикризовий роман" Сергія Мінаєва з викличною назвою "Р.А.Б.". Насправді асоціація не випадкова, адже у цьому випадку йдеться про це саме чеховське вичавлювання з себе раба, точніше – двійника, який таємничим чином поєднався з життям головного героя.

Журналісту з глянцевого журналу треба розшукати зниклого кумира, зірку, гуру цілого покоління, про якого всі кажуть з тихою побожністю. Він допомагає самим лише бажанням допомогти, залагоджує справи інших, на нього мало не моляться і дякують за доброту. "Часто-густо люди лише на кілька хвилин опинялися біля Нього, і перебували при цьому у суцільній темряві, не знали навіть, навіщо і для чого вони існують. А Йому достатньо було лише звернутися до них, озватися привітно, потиснути руку, поговорити – і вже ці ж самі люди йшли від Нього якісь обнадієні, радісні, просвітлені…"

Утім, чи можливо це, якщо ти не біблійний пророк, що малоймовірно у наш техногенний час, який у романі щоразу перегукується з євангельськими притчами. І в цьому випадку це нагадує "Останню спокусу Христа", у якій нас застерігають від надмірного упадання перед будь-ким на цій землі. Не сотворити собі кумира у даному випадку – означає розлюбити себе самого.

"Лише той, хто зможе подолати, а подекуди й вбити у собі самого себе, стає переможцем цієї найцікавішої й найнебезпечнішої гри – гри у себе самого, – дізнаємося ми з книги головного героя, що за постмодерністським каноном читається і проживається у роман. – Відчує на смак омріяну і таку бажану перемогу лише той, хто зможе назавжди вичавити із себе цього гравця, раз і назавжди видалити того, хто полюбляє грати у цю гру. Що ж має залишитися натомість? Порожнє місце? Кокон? Чиста сторінка? Чорна діра? Сяйво?"

"Небесна кравчиня", Галина Пагутяк

(Л.: Піраміда, 2017)

В.І.Н. не Р.А.Б. та інші книжки бабиного літа, які варті вашої уваги - фото 203539

Містечкова демонологія у творах цієї культової авторки завжди перетиналася з християнською мораллю, але мала вигляд чи то добре забутих сюжетів зрідні старозавітної історії, а чи новомодних релігій з переселення душ. Цього разу вона майже впритул наблизилася до істинної природи Слова, яке насамперед – Його, якщо вже брати за гамбурзьким рахунком приналежності до релігійного формату твого краю, а вже потім – багатоликість "божественного" в будь-яких віруваннях світу.

І це розуміння прийшло до авторки майбутнього десятикнижжя – до збірки з якого увійшли повісті "Соловейко", "Гірчичне зерно" та "Небесна кравчиня", романи "Смітник Господа нашого" і "Біографія Леонтовича" – саме у контексті вічних тем. "На світі є дуже мало речей, яких неможливо уникнути. Наприклад, смерті чи беззахисності. Смерть можна полегшити надією на інше життя, беззахисність – надією на захист. Але у вічності ми беззахисні і смертні", – дізнаємося ми від авторки про ключ до її "Книги беззахисності" з майбутнього корпусу текстів.

Що ж до цієї збірки, то вона недаремно розпочинається символічною повістю "Соловейко", ніби входженням у річку жанрової чистоти. "Я лежала і боролась зі сном, ніби збиралася вирішити все у своєму життя зараз, не чекаючи ранку. То нічого, що я втомлена і навколо темрява, в темряві тролейбуси, поїзди, літаки: я й завтра буду так само думати. Прокинусь і скажу, тільки не знаю кому і що". Ближче до 10-го тому, ймовірно, дізнаємось, що йдеться все-таки про те, що всюди Бог. Навіть у темряві. Не кажучи про тролейбуси з поїздами.

"Ракурс", Світлана Талан

(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017)

В.І.Н. не Р.А.Б. та інші книжки бабиного літа, які варті вашої уваги - фото 203538

Розділи цього роману з часом, періодом, а чи цілою епохою – становлення, зневіри, надії – чергуються, мовити б, ніби ясне з темним. Розповідь молодої жінки, якій не щастить з чоловіками – це ніби сповідь берегині тих зросійщених місць, звідки вона родом, чи пак з Луганщини. "Коли я задумуюся про те, звідки в моїй крові взявся отой бунтар, то знаходжу лише одне пояснення: від діда. Річ у тім, що моя мама не корінна луганчанка, вона родом із Західної України, а її батько був членом УПА, за що й був репресований. Щоліта мої батьки одразу відправляли свою неслухняну дитину до діда на відпочинок, але я знала, що швидше на виховання. І там починалося моє справжнє життя!"

Натомість "чоловічі" розділи – на відміну від подібного "розподілу" в того ж Милорада Павича в "Хазарському словнику" – більш реалістичні, брутальні, споживацькі. "– А якщо нас приєднають до Росії, то також буде непогано, – міркує Антон. – Донбас в Україні ніхто не бере до уваги, то вже краще бути з братньою Росією, ніж під пресом Києва, – підтримує його Юра. – Донбас буде вільний і процвітаючий, – кажу я. – Не знаю, коли це станеться, але впевнений, що тут не буде й ноги правосєків".

Отак і триває це невеселе дійство у жіночо-чоловічих ракурсах одного українського поля – від весни 2014 року до осені 2015-го – у якому дівчина з госпіталю для ветеранів війни часом виявляється більш свідомою, ніж хлопці з шахти на шашликах під Луганськом.

"Король болю", Богдан Коломійчук

(Х.: Фоліо, 2017)

В.І.Н. не Р.А.Б. та інші книжки бабиного літа, які варті вашої уваги - фото 203537

Авантюрний роман, навіть назва якого "Король болю" звучить не похмуро, а на диво грайливо, як "Карамболь". З одного боку, гратися (і вигравати) його героям випадає лише наполовину – цим займається один з них, найманець-кавалер-коханець, адже мова про часи Середньовіччя, ще й про теперішню Галичину під владою Речі Посполитої. З іншого боку, коли на допомогу йому приходить маг-алхімік, бо самої лише бойової техніки виявляється замало, одразу стає зрозуміло, що насправді жити весело, грайливо і навіть безоглядно з численними представниками (і представницями) побутового демонізму – просто і зовсім не страшно.

Але допоки сили зла не викликають на поєдинок, і в одного з героїв не з’являється мета – згідно з волею короля Сігізмунда ІІ Августа знайти і врятувати від загибелі королівську дитину-байстря. Саме тут, дорогою до Познані, й трапляється зустріч із справжнім королем середньовічного світу, тим самим володарем болю, під час якої гратися в будь-які ігри вже не випадає. Дійство нагадує одночасно "Гру престолів" Мартіна і "Чигиринського сотника" Кононовича – яскравістю образів, "демонологічною" естетикою, безперечною кінематографічною стилістикою.

Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ

Читайте також: Козаки Дніпрогесу і дембельський альбом: 5 книжок, які вас здивують



пропозиції партнерів
Новини