Герой України “Да Вінчі” – історія життя людини-легенди Дмитра Коцюбайла

На жаль, війна забирає найкращих людей своєї держави. Так за вільну Україну загинув перший доброволець, який за життя отримав найвищу державну нагороду Дмитро Коцюбайло.

Дмитро Коцюбайло стояв на захисті нашої країни з початку вторгнення росії в Україну у 2014 році. Читайте у новому матеріалі від Радіо Максимум про історію життя, подвиги, кохання та трагічну смерть героя.

До слова: Садок вишневий коло хати – Тарас Шевченко: аналіз твору, його ідея, тема та образи

Дитинство

Дмитро Коцюбайло народився 1 листопада 1995 року у селі Задністрянське Галицького району Івано-Франківської області. У його родині було п'ятеро дітей. Хлопець закінчив Бовшівську загальноосвітню школу у селі Бовшів Галицького району, де брав активну участь у шкільному житті: на шкільних змаганнях та олімпіадах, у творчих гуртках та різнопланових заходах.

Багато часу він приділяв спорту: займався легкою атлетикою, футболом, веслуванням на байдарках та каное. Проте тяжів Дмитро до творчості: робив колажі, працював зі шкірою, займався ковкою по металу, вибивав на граніті. Тому після школи продовжив навчання у художньому ліцеї в Івано-Франківську.

З дитинства Діми я бачила, що з нього буде велика людина. Навіть його поведінка про це свідчила. Він ніколи не був бешкетником, ріс доброю дитиною. Він малював, розкопками цікавився, збирав старовинні речі – глечики, старовинні монети… Він стільки цього понастягував, що можна музей відкрити. Після школи пішов учитися у будівельний ліцей. Футболом цікавився, плавав на байдарках, грав у теніс, – розповідає його мати.

Як і всі підлітки Дмитро мав плани й мрії, проте розпочався Майдан. Тоді 18-річний майбутній герой, вирушив до Києва. У страшні дні лютого 2014 року юнак стояв на барикаді біля дому Профспілок, кидав бруківку, відбивався від бійців "Беркуту", коли вони пробували прориватися.

Дмитро Коцюбайло в дитинстві

Війна та початок бойового досвіду

Навесні 2014 року, з початком антитерористичної операції на сході України, Дмитро добровольцем вступив до лав Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор", разом з іншими добровольцями його спершу відправили в навчальний центр "Десна", а звідти – на Донеччину.

Першим завданням юнака було зривати так званий "референдум" у місті Красноармійськ (з 2016 року – Покровськ) Донецької області. Тоді, 11 травня 2014 року, бійці "Правого сектору" зайняли приміщення міської ради та будівлю міліції. Місцевої міліції не було, вона вся розбіглася. Треба було протриматися до підходу української армії, яка повністю взяла місто під контроль.

Дмитро Коцюбайло / Правий сектор

Згодом у запеклих боях чоловік зазнав поранень – йому в обличчя прилетів уламок снаряда, розірвавши губу та вибивши зуб. Іншим уламком була перебита ключиця, де медикам довелося встановлювати скріплювальну пластину, пошкоджені ребра. Та після лікування він повернувся в стрій.

У 21 рік Коцюбайло став наймолодшим командиром 1-ї штурмової роти ДУК. Він воював у битвах за Карлівку, Піски та Савур-Могилу. У серпні 2018 році в районі Покровська на Донеччині на життя Дмитра невідомі вчинили замах, розстрілявши його автомобіль. На щастя тоді воїн не постраждав. Його завзяття, розум, хоробрість та боротьба за ідею викликали захоплення у багатьох, в тому числі й в побратимів.

З початком повномасштабного російського вторгнення Дмитро став на захист країни разом зі сформованим підрозділом "Вовки Да Вінчі". Він воював на запорізькому напрямку, а згодом – на донецькому.

Перший Герой України з-поміж добровольців

1 грудня 2021 року у залі Верховної Ради президент Володимир Зеленський вручив Дмитру "Да Вінчі" Коцюбайлу орден "Золота Зірка" – найвищу державну нагороду, яку отримують Герої України. Дмитро став першим добровольцем, який за життя отримав найвищу державну нагороду.

Сам він вважав це рішення президента історичним і нагородою для всіх тих, хто воює з 2014 року в складі добровольчих формувань.

І це не так просто, це історичне рішення, це держава визнала тих, ким вона, фактично, не керує, гідними державних нагород. Чесно, до цього часу ще мені не віриться, що це сталося, – пояснював після нагородження "Да Вінчі".

Вручення Героя України

Кохання "Да Вінчі" та Аліни

Після трьох років війни Дмитро познайомився з волонтеркою медичного батальйону "Госпітальєри" Аліною Михайловою. Дівчина тоді пропонувала "Да Вінчі" допомогу з ліками для його роти. Вони почали спілкуватися, а згодом між ними виникли почуття.

Це були цікаві, наповнені моментами 6 років дійсно дивного життя під час війни, – описала Аліна їхні стосунки.

Аліна також була на Майдані під час Революції Гідності. Спершу як волонтерка допомагала роздавати мітингувальникам чай та бутерброди, а коли почалися масові розстріли – рятувала поранених. Після цих подій закінчила курси тактичної медицини та вирушила на Схід.

Після смерті "Да Вінчі" Аліна зізналася, що пише йому щодня, однак у звітах тепер – скільки разів відвідала його могилу. Аліна запевнила, що попри сильний біль, вона щодня збирає себе по частинках і залишається сильною, як того завжди хотів Дмитро.

Зі сварками та криками і з мандрами, довгими розмовами про наші великі плани, фразами "ти єдина в батальйоні, хто не підпорядковується моїм наказам! Переводься, куди хочеш!" і фразами "нам головне пережити цю війну й далі будемо з тобою жити нормально, давай просто протримаємося, – зворушливо згадувала дівчина їхні стосунки.

Трагічна смерть

За кілька місяців до повномасштабного вторгнення, даючи інтерв'ю, Дмитро переконував, що в будь-якому випадку його майбутнє буде пов'язане з військовою справою з огляду на те, що війні не було видно кінця. Планів повернутися до тих захоплень, які імпонували йому у юнацькі роки, у Дмитра вже не було.

Однак через понад рік повномасштабної війни у бою обірвалося життя Дмитра Коцюбайла. Його побратими із підрозділу "Вовки Да Вінчі", кажуть, що командир загинув так, як і жив – як Герой.

Він із 2014 року захищав нашу незалежність, гідність нашого народу. Один із наймолодших героїв України. Один із тих, чия особиста історія, характер і сміливість навіки стали історією, характером і сміливістю України, – сказав Зеленський.

Дмитро Коцюбайло загинув 7 березня 2023 року в боях поблизу Бахмута, йому було 27 років. Біля нього розірвалася мінометна міна, один з уламків влучив у шию.

Він заганяв людей, що стояли поруч, у підвал. І заходив останнім. Саме в цей момент прилетів снаряд. Уламки не влучили в руку, ногу. Уламок розірвав трахею так, що в тих обставинах, на тій точці, де він перебував, його неможливо було врятувати, – заявила дівчина "Да Вінчі".

10 березня 2023 року на київському Майдані Незалежності зібралися тисячі військових та цивільних, які прийшли провести в останню путь Дмитра Коцюбайла.

Зовсім молодий хлопець зі щирими очима, який нічого і ніколи не боявся. Навколо нього об’єднувалися люди зі спільною метою – боротися за свою країну, – написав головнокомандувач ЗСУ.

Труну з тілом Героя привезли до Михайлівського Золотоверхого собору, звідти її з почесним караулом доправили на Майдан Незалежності, щоб вшанувати пам'ять воїна могли всі охочі. На церемонії прощання з "Да Вінчі" були присутні тисячі людей, а також найвище військово-політичне керівництво України.

Залужний вшанував пам'ять "Да Вінчі"

Президент Володимир Зеленський передав матері Дмитра Коцюбайла відзнаку "Хрест бойових заслуг", якою її сина було відзначено посмертно.

І ще: Біографія Василя Симоненка – історія найбільшого шістдесятника із шістдесятників

• Теги:
• Україна
• Війна
• ЗСУ
• Суспільство