Едгар Вінницький: "Ми – найлінивіше покоління з найбільшими можливостями"

До вашої уваги друга частина інтерв'ю із вуличним музикантом та учасником шоу "Голос країни" Едгаром Вінницьким.

Своєю музикою Едгар Вінницький не лише розважає, а й прагне досягти надцілі – наблизити "покоління відкритих людей". Для нього не існує кордонів чи поділу на "наших" і "ваших" – людство має стати одним цілим, переконує музикант. У другій частині інтерв'ю ми поговорили з Едгаром про патріотизм та космополітизм, штучний інтелект та соцмережі, а також про щастя, любов та девіз співака – "Бути дитиною". Надихайтеся!

Перша частина: Вуличний музикант, який підкорив "Голос країни". Відверте інтерв'ю з Едгаром Вінницьким

Про патріотизм

Тема патріотизму для мене апріорі незрозуміла. Це наче якийсь ярлик. Мистецтво є породженням людства як такого. Через тисячу років про нас будуть говорити – ось у цей час Ілон Маск зібрався відправляти людей на Марс. Він буде представником людства, а не американцем. І щойно люди приймуть той факт, що ми є одним цілим, все зміниться.

Якого біса ми вирішили розділитися? Різні мови – ну гаразд, це було прикольно, коли формувалися цивілізації і ми були розділені. А зараз настав той період, коли кожен з нас може опинятися у будь-якій частині світу. І це легко. Мине 500 років і ми будемо однією расою, я тобі серйозно кажу.

Просто чомусь нам з самого дитинства кажуть, що це "наші", а це – "чужі". Так їх навчили думати батьки, а батьків – їхні батьки. Ніхто не намагається кумекати своєю головою.

Ось ми – людство – живемо вже багато тисяч років. Ніхто не розуміє, що робити, робимо вигляд, що розуміємо, придумуємо собі різні концепції і смисли сприйняття чого-небудь. Унаслідок – кожен примикає до, умовно кажучи, якоїсь конфесії, але все одно в нього залишаються питання. Я впевнений, що ми ще не готові відповідати на багато питань, які є.

Нас можна порівняти з котом і принтером. Ми сприймаємо Всесвіт, як коти сприймають принтер – тепле місце, де можна полежати. Але ми не можемо збагнути функції Всесвіту, як коти не можуть зрозуміти суть принтера, бо це наразі нам не під силу. Ми ще не настільки розвинутий вид – ми щойно усвідомили себе як вид.

Словом, людський вид – це не така вже й крутизна.

Про глобалізм

Дивовижно, що глобалізм став таким попсовим. Це, звісно, хороша тенденція, але тепер виходить, що я говорю, те, що й всі (сміється, –​ ред.), нібито намагаючись бути частиною мейнстріму. Але це не так. Я завжди так казав і буду так говорити. Я радий, що така тенденція стає популярною, але жаль, що багато людей лише говорять на модні теми, не розуміючи суті.

Люди ототожнили себе з певною культурою, хоча це все ілюзія. Ми просто біологічні істоти, які живуть на блакитній кульці, що обертається навколо Сонця, не розуміємо, що діється, і придумуємо різні штуки, щоб розважатися. Ось вся історія людства, якщо спрощено. Якщо прилетять інопланетяни – таким вони все і побачать.

Але ми робимо вигляд, що ми неймовірно розвинуті істоти, і кожного культура важливіша, ніж в іншого, і кожен знає, як жити краще. Замість того, щоб визнати, що ми не знаємо – не знаємо, звідки з'явився Всесвіт – напевно? – ні, не напевно – ми не знаємо! Це добре. Треба прагнути це з'ясувати, але не казати, що "напевно". Ці гіпотези – їх класно будувати, але за ними не можна жити, не треба шукати закономірності там, де їх нема.

Так, ми навчилися еволюціонувати технологічно швидше, аніж біологічно, і підсилюємо себе технологіями швидше, ніж природа встигає нас зміцнити еволюцією. Відповідно, не за горами той час, коли ми повністю зможемо себе реплікувати себе. Ми зможемо продовжити своє життя і все таке. Тут все залежить від того, наскільки усвідомленими будуть люди.

Про штучний інтелект

Поки що ШІ не може щиро написати пісню. Його програмують зробити хіт – це можна. Але ШІ – це прикольна штука, яка рано чи пізно дійде до технологічної сингулярності (машини почнуть виробляти розумніших за себе машин). Можливо, це наступний етап еволюції. Якщо ми зможемо створити такий ШІ – він зможе нам допомагати, а може й заважати жити. Я думаю, що ніщо не зможе так заважати життю, як ми самі. Ми – найгірший штучний інтелект на планеті. Ми просто жахливі!

Держави, які вищі за рангом, домінують над іншими. Так само і з людьми. І це не можна сприймати як норму. Хоча в мене це викликає усмішку. Не тому, що весело, а тому, що рано чи пізно це закінчиться. Люди або самі себе знищать, або – об'єднаються.

Є ще теоретична гіпотеза, що ми зможемо засунути свою свідомість у технології. Прикольно.

Про ці неймовірні штуки не можна не думати. Як у головах людей не крутяться щодня такі запитання? А не крутяться тому, що кожен перебуває у своєму колесі – так, це купити, ага, по дорозі на роботу дали рекламку – це теж треба купити, бо це престижно, так я краще виглядаю, добре, наступна зарплата – щось нове куплю. Тепер я виходжу у світ – і я круто виглядаю, мені кажуть, що я класний.

Усі бояться жити. Та ніхто не класний в цьому світі! Нема – кращий чи гірший! Так, ти, без сумніву, Всесвіт у Всесвіті, але це не значить, що хто може бути гіршим за тебе.

Про Бога і Всесвіт

Я думаю, що мої внуки, тобто те покоління, яке народять наші діти, зможуть уже з самого дитинства розуміти, що патріотизм – придуманий, а релігія – це прикольно, тільки якщо не ставитися до цього так серйозно. Я читав Біблію, класна книга, яка вміщає в себе найпозитивніші вібрації світу. Але не можна буквально сприймати фразу "Я був сліпий – а тепер я бачу". Це ж очевидна метафора, це ж не означає, що людина прозріла. Безумовно, Ісус – крутий герой. Неважливо, існував він чи ні. Не можна обожествляти когось – це культ особистості, ми це вже проходили. У цьому нема сенсу.

Якщо й існує щось вище за людство – а воно, швидше за все, таки існує, просто за межами нашого розуміння – це можна називати Всесвітом, хоча можна назвати й Богом. У всякому разі, Всесвіт включає в себе і Бога.

Ось наочний приклад, який допоможе нам зрозуміти, що таке Всесвіт. Якщо взяти склянку молока і кави і змішати, до того моменту, поки вони перетворяться на однорідну рідину – там будуть такі "завихрення" – випадковості. Ми і є цими випадковостями.

Першою книгою, яку я прочитав, була "Цікава фізика". Просто тому, що вдома не було художніх книг (нагадаємо, що мама Едгара фізик-математик за освітою, – ред.). Це справді весело. Це найвищий рівень для людини – бути вченим. Не в традиційному розумінні – а просто вивчати і постійно досліджувати дійсність.

Про наше покоління

Ми складаємося із протиріч. Тому покоління відкритих людей – це революція в голові людей, коли до всіх дійде, що ми всі – одне ціле, ми ж не є частинами різного. Роблячи зло комусь – ми робимо погано собі. Нещастя кожного – і твоє нещастя. А щастя кожного – також твоє. Якби ми жили такою комуною, як людство, і тішилися б успіхам людства – ми б були неймовірно прогресивною спільнотою.

У кожного зараз є інтернет – можна сидіти на дивані і вивчати все, що є в цьому світі. Але ми натомість дивимося якусь нісенітницю, обговорюємо політику, обговорюємо інших людей. Ми – найлінивіше покоління з найбільшими можливостями.

Про медитацію

Через те, що у людей оціночне сприйняття і вони живуть стереотипами, – при слові "медитація" вони просто офігівають. Типу: "ого", "ти сидиш в храмі" і повторюєш "уммм". Та ні! Я просто заплющую очі і намагаюся змусити свій мозок робити те, що я хочу, а не те, що хоче він. У цьому й полягає суть медитації. Усі забули про те, що не ти придумуєш щось, а думки думають замість тебе. Ти взагалі не шариш, що відбувається, але в один момент ти починаєш злитися. Тоді ходиш сердитий – а чого?

Медитація – як тренажерний зал для мозку. Я не говорю про чакри, езотериків і т.д. Я розповідаю про цілком фізичні речі. Ти сидиш і вдихаєш-видихаєш. Спробуй так посидіти 5 хвилин. І мозок офігіє, що ти змушуєш його робити те, що хочеш ти, а не він.

Так сталося, що ми є біологічним видом, у якого нервова система розвинутіша і вона керує нами. Коли людина помирає – мозок по черзі "вимикає" органи, а в останню чергу "вимикається" сам. Тобто він сам себе живить. І він набагато мудріший, ніж ми думаємо.

Нервова система все робить заради себе, а ми є тільки інструментом, щоб вона почувалася комфортно. Ми харчуємося, займаємося чимось, постійно стимулюємо її всякими штуками. Це все заради того, щоб мозок почувався задоволено. Ми є інструментом для нього. Кожен з нас.

Про соцмережі

Ой, це капець якийсь! Я хочу навчитися цим користуватися адекватно. Усі знімають Stories в Instagram, і для них це нормально. А я не можу! У моменти, коли відбувається щось цікаве, у мене не доходять руки дістати телефон і щось знімати, – я просто дивлюся на це, бо це відбувається зі мною і зараз.

Ми живемо в дивовижному часі, коли кожен може бути творцем, кожен може видавати контент. І це і плюс, і мінус. З одного боку, це дає шлях творцям, які справді хочуть поділитися чимось вартісним, а з іншого – це дає змогу багатьом людям з егоцентричним мисленням похвалитися собою і своїм "віртуальним" престижем. Це страшно, страшно, що зміщені акценти. Не тому, що в ці програми закладали такий дурнуватий сенс, а тому, що люди за своєю природою егоцентричні.

Паблік "ВК" я давно-давно завів сам, а сторінки в Facebook та Instagram мені взагалі друг Паша Байбін створив. Це потрібно для продакшну і т.д, але треба розуміти, що це все не є справжнім. Це – ілюзія, яку створюють довкола себе.

Культурою рухає якийсь віртуальний престиж, за яким по кількості "лайків" від незнайомих людей тебе визнають кращим чи гіршим. Це ненормально, але з цим треба рахуватися. Бо зараз такі правила. Хочеш не хочеш – ти опосередковано граєш в цю гру.

Пройшло багато часу, перш ніж я почав писати в цих пабліках, де буду грати. Мене це "змусили" робити люди. Вони просто постійно казали "пиши, де ти нині будеш", і я такий – "добре". І я пишу, бо мені неважко це робити – мені просто дивно. Але якщо комусь так зручніше – то ок. Я б хотів про це подумати – а воно хай би саме написалося. Сам момент друкування цих букв – це таке "брр".

Про цінність моменту

Моє життя проходить за таким принципом: я йду-йду, поки бачу дорогу, коли не бачу дороги – заплющую очі і роблю крок, потім знову заплющую очі і роблю крок, десь опиняюся, і тоді вже думаю, як із цього викручуватися. У цьому й прикол. Ти постійно ризикуєш. Їдеш туди, де не знаєш, як поводитися. Це божевілля межує зі здоровим глуздом, воно не абсолютно позбавлене сенсу. Ти розумієш, для чого воно тобі теоретично потрібно, хоч і не знаєш, що з цим робити. Ці постійні виходи із зони комфорту йдуть на користь саморозвитку.

Хочеться отримувати насолоду від теперішнього моменту. І я це роблю. Усі інші штуки, які відбувається в житті, вони є, бо мені подобається це робити. Нема цілі стати суперпопулярним. Це дурниці. Це – несправжнє щастя.

Ти розумієш, що є два типи задоволення: задоволення, яке приходить ззовні, і задоволення – зсередини. Перше - завжди дуальне, воно у будь-який момент може зникнути або принести тобі неймовірний біль. А є нескінченна радість від самого буття, і вона завжди з тобою. Це стан внутрішнього спокою.

Чому треба бути дитиною

Я точно не пригадую, коли це сталося, але якось вкінці виступу я сказав "будьте дітьми". Я стояв з людьми і розмірковував, що ж може стати тим інструментом, який зможе більше розкрити нас стосовно Всесвіту. Ця ідея абсолютно не нова, але вона справді народилася в мене у певний момент, це не було повторенням чиїхось думок. Відтоді це є квінтенсенцією всього, що я говорю.

Бути дитиною – значить постійно ставити запитання, бути безоціночним у своїх судженнях і дивитися глибше.

Мені 23 роки. Це означає, що я 23 рази обернувся із Землею довкола Сонця. Більше нічого. А люди чомусь надають значення цим речам. Якщо б кожен ставився до прожитих років, лише рахуючи оберти, то це геть би змінило наше сприйняття. Ніфіга вони не значать! Просто ми вирішили, що їх треба рахувати.

Можна вимірювати життя, приміром, кількістю обертів Венери навколо Сонця. Але ми на Землі, і це просто зручніше.

Про любов

У мене є кохана, ми вже разом 2 роки. Любов – це не тільки те, що відбувається між людьми як хімія, бо це лише її частина, хоч і досить значна. Ти не зможеш до кінця зрозуміти себе, не пізнавши жінку, яка є твоєю. Це неймовірно, коли ти усвідомлюєш, що в кожній жінці приховані всі жінки, а в кожному чоловіку – усі чоловіки. Це є одним із джерел натхнення.

Бліц

Три слова про себе

Покоління відкритих людей. Кожен з нас наскільки багатогранний, що й трьох томів не вистачить, щоб описати себе, не те, щоби трьох слів.

Улюблена пісня

Їх дуже багато. Але "Imagine" Джона Леннона – це, мабуть, найкраща пісня в історії людства. Коли чуєш такі пісні – ти не можеш повірити, що це людина написала. І в ці моменти дуже страшно стає, бо я не вірю, що я пишу щось вартісне. "Imagine" – неймовірна штука, яка вмістила гігантський пласт філософії.

Улюблена книга

Останнє, що я прочитав, – "Сила моменту Тепер" Екгарта Толле. Зараз я читаю "Острів" Олдоса Гакслі. А от улюблена… Та такої не може бути! Як я можу порівнювати різні стилістики? Ні, такої я не можу назвати. Є цікаві книги з психології чи саморозвитку, є круті художні твори. От "Хрещений батько" мені дуже подобається, хоча багато цінностей з цієї книги я не розділяю, але як художній твір – він супер.

Улюблена страва

Я дуже люблю готувати. У мене є власна страва, яку насправді можна приготувати за 3 хвилини. Типовий сніданок, який я страшенно люблю. Це – сир з йогуртом, бананом, шоколадом і вафлями. Можна ще якісь смаколики додавати. Змішуємо і їмо. Дуже-дуже смачно!

Кава чи чай

Це залежить від ситуації. Рано прикольно випити каву, а ввечері – горнятко чаю в теплій компанії "зайде" значно краще.

Відпочинок

А що таке відпочинок? Я ніяк не можу зрозуміти значення цього слова. Я живу ненапряжно, а відпочинок, по-моєму, прерогатива тих людей, які "пахають" з дня у день. У них є періоди, коли вони намагаються отримати насолоду від чого "зовнішнього", щоби заповнити пустоту всередині. У мене такого нема. Щодня я і відпочиваю, і працюю. І це називається життям.

Я недавно був у горах, було неймовірно, але так само я люблю й море. Це не можна порівнювати, бо це різні штуки! Суть – у балансі, усе – інь-янь. Немає нічого однозначного, бо це частини одного цілого.

Формула життя

Знайди те, що тобі подобається. А потім зрозумій, як це може робити інших щасливішими.

Розмовляла Тетяна Русінкевич, Радіо МАКСИМУМ

• Теги:
• Едгар Вінницький
• Музика
• Україна
• Культура
• Тетяна Русінкевич
• Інтерв’ю