Вуличний музикант, який підкорив "Голос країни". Відверте інтерв'ю з Едгаром Вінницьким

Ви точно бачили цього хлопця – якщо не з гітарою на вулиці – то принаймні на шоу "Голос країни", де своїм неймовірним виступом він підкорив і суддів проекту, і глядачів. Знайомтеся з Едгаром Вінницьким – вуличним музикантом, актором та просто чудовою людиною, думки якої заслуговують уваги!

Ми зустріли Едгара у Львові, де навколо музиканта традиційно зібралася юрба перехожих. Пройти повз ми теж не могли. А все – через потужний голос та крутий репертуар, що змушує людей, які вічно кудись поспішають, зупинятися, аби хоч на мить поринути в світ музики.

Вам буде цікаво: 10 нових пісень, якими вразили українські музиканти

"До" і "після"

Едгар Вінницький – родом з Києва, а не з Вінниці, як вважають деякі його фани. Так-так, це справжнє прізвище музиканта (ім'я, до речі, теж).

Я народився в Києві, мама у мене фізик-математик за освітою, а тато – приватний підприємець. Усі дуже "творчі" (сміється, – ред.). Закінчив київський Коледж театру і кіно, а от музики ніде не вчився, – ділиться Едгар.

Та відсутність музичної освіти не завадила хлопцю знайти себе саме в музиці. Усе почалося в коледжі, де Едгар зустрів однодумців, що вже грали на гітарах, але оскільки вони приїхали із різних куточків України – самого інструменту в них не було.

"У мене вдома була гітара, яку мені подарувала бабуся на 15-річчя. І рівно один рік – до 16-ти – вона в мене лежала і припадала пилом, бо до неї ніяк не доходили руки. От я й подумав, чому б не принести цю "трембіту" у коледж? Було б прикольно – типу "загальна гітара". Приніс – і всі такі "о, крутизна". Відтоді я почав потихеньку роздуплятися у цій штуці", – розповідає Едгар.

Цей момент виявився поворотним у житті майбутнього музиканта, коли життя поділилося на "до" і "після". Саме відтоді гітара стала незмінною супутницею Едгара.

У тебе нічого не виходить, до кривавих мозолів не виходить, але коли щось хоч трііішки виходить – це неймовірне відчуття. Я навіть не знаю, з чим порівняти. Я зрозумів, що те, що є в мене всередині, може виходити назовні – і не лише тими засобами, які були до цього, – це новий інструмент, який дозволяє те, що я сублімую в собі, розділяти з іншими, – наголошує музикант.

При цьому Едгар так і не мав вчителя по гітарі, і коли йому щось не вдавалося – просто запитував про це в друзів. Допомагав також хороший слух. Невдовзі юнак вийшов з гітарою на вулиці столиці, аби ділитися своїм талантом та думками з іншими.

"Суто технічно – на вулиці я почав грати ще з того моменту, як взяв гітару в руки, бо я вчився грати під деревом у парку. Спочатку це все ж було частіше в коледжі, у друзів, удома, але потім ти вже всіх дістаєш одними й тими ж піснями, і ти йдеш грати під дерево у парку – бо хочеться грати! А тоді наступає холод, і ти розумієш, що прийшов час спробувати свої сили у переході", – пригадує Едгар.

Я щодня їхав у парк через метро, а там постійно хтось грав, і я собі думав – прикольно, напевно, це все. Бо іноді справді добре грали. Бувало й не дуже, бувало геть не дуже, а іноді це позиціонувалося як якийсь алкотреш – таке я зовсім не люблю. А от те, що нагадувало вуличний театр, мені страшенно подобалося, і я подумав, чом би не спробувати самому? Я продовжував робити те, що мені подобається, але вже для людей, – запевняє музикант.

Паралельно хлопець встигав вчитися в коледжі, працював у театрі, брав участь у зйомках. Та музика завжди йшла поруч. І коли кількість переросла у якість, саме вона вийшла на перший план. Усе решта залишається й досі, але це вже не пріоритетно.

Ти граєш – а люди чомусь усміхаються. Ти просто робиш те, що тобі подобається, нічого не чекаючи натомість, а комусь це може принести хороші емоції. Це ж круто, коли своєю улюбленою справою ти робиш людей щасливішими. У такій ідеальній для мене формулі я вже 5 років живу, – каже Едгар.

За ці останні роки музикант встиг об'їздити найбільші українські міста – Львів, Київ, Одесу, Харків. Назвати улюблену локацію Едгар не береться, адже, за його словами, всюди є свої плюси і мінуси.

"Це все умовно – міста і їхні назви. Твій дім завжди всередині тебе, і якщо ти можеш знаходити щастя в усамітненні – то тобі комфортно всюди. А от для вуличного перформенсу є більш чи менш вдала пора року і місце. У Львові завжди добре, але вже звично. Зате у Харкові – це дивує людей, бо у них не так часто грають на вулиці. Тому там цікавіше дивувати. Одеса, своєю чергою, дуже комфортний курорт, і це страшенно контрастне місто у плані людей – як приємних, так і навпаки. Це теж цікаво. А Київ – це ж взагалі мегаполіс, столиця, там трапляються різні комерційні історії", – розповідає Едгар.

"Покоління відкритих людей"

Зараз Едгар може спокійнісінько відіграти два концерти на вулиці, що займе приблизно 5 годин. Та для цього потрібно накопичити енергію. "От коли тебе "пре" – то "пре", але нема сенсу робити вигляд, що все ок, якщо ти втомився", – зазначає музикант.

Навіть мороз не перешкоджає Едгару грати на вулиці. Уся справа у загартованих зв'язках, зізнається музикант: "Є така штука, як "фальшиві" зв'язки. Якщо ти багато співаєш – то формується наріст у горлі. І це дуже цікавий інструмент. Та ж хрипота – це теж технічні моменти. Але в мене це відбулося саме собою – огрубіння голосу і т.д. От якось я годину співав у -3, але на ранок з горлом все було добре. Це як м'язи – ти загартовуєш свої зв'язки і голос. Але це дуже небезпечно, не робіть так!"

Якщо ви вже чули музиканта чи то на вулиці, чи то по телевізору – то знаєте, що в його репертуарі – кавери на зарубіжні хіти та власні пісні. Зрідка можна почути якісь українські чи російські композиції, хоча починалося все із 5'nizza. "Я ще не вмів співати, і треба було брати харизмою, – напівжартома ділиться Едгар, – але я завжди слухав музику, яку зараз граю, просто тоді ще не вмів її передати. І зараз є пісні, які я ще не можу співати, бо ще не на тому рівні".

У тебе є бажання донести певний меседж, і в якийсь момент ти розумієш, що ось цей меседж схожий із твоїм, і ти готовий його передати. Чуєш десь таку пісню – і розумієш, про що вона, дивишся на людей – а вони її ніфіга не розуміють! Тому це схоже на своєрідний переклад, трансляцію смислів через свою призму. Ось так і народжується кавер, – розповідає Едгар.

Зрозуміло, що найбільше меседж співака передають все ж його власні пісні. До слова, він також пише вірші. "У мене нема принципу написання, як і всіх, мабуть. Але завжди є якась спільна тема, ідея, яку ти розвиваєш".

Своїм надзавданням Едгар Вінницький називає покоління відкритих людей:

Усе, що я роблю, – скероване на якесь гіпотетичне майбутнє людей, яке я називаю поколінням відкритих людей. Я хочу побачити таких людей. Може, це станеться в моєму житті. Але я дуже сумніваюся. Ці люди позбавлені оціночного сприйняття, вони вміють жити моментом – тут і зараз – словом, це спільнота таких собі Будд. Може, це просто неймовірна утопія, яка існує в моїй голові, але колись, як на мене, це має статися.

Саме покоління відкритих людей надихає та мотивує Едгара, адже коли в тебе є надціль, якої ти не можеш досягти, бо ти просто людина, то всі повсякденні нюанси – переїзди, неприємності і т.д. – здаються дрібницями. Треба масштабніше дивитися на речі, а не з позиції лише свого життя і подій довкола, закликає музикант.

Як люди знаходять мотивацію, перебуваючи на одному і тому ж місці постійно? Блін. Мотивація з'являється так само, як народжуються пісні. У тебе є запитання, ти хочеш знайти відповіді, і, можливо, поділитися своїм поглядом на світ з іншими. Безумовно, у кожного свій світогляд, і кожним рухає його натхнення, – щиро дивується Едгар.

Вочевидь, саме мотивація допомагає співаку долати всі труднощі, з якими доводиться стикатися, граючи на вулиці. При цьому Едгар переконує, що насправді – неприємного не існує, і все залежить від нашого сприйняття. Кожен досвід – цінний:

Я прихильник того, що в цьому світі немає неприємних речей. Те, що сучасна культура вчить, що вони є, це наслідок егоцентричного мислення, наслідок того, що наше суб'єктивне сприйняття стає важливішим за об'єктивне. Твої очікування не збуваються. Щоразу, коли стається щось негативне, це значить, що ти чогось очікував, а відбулося інакше, і ти такий – от, блін, об'єктивний Всесвіт не відповідає моїм очікуванням! Цей досвід ти повинен приймати завжди з високо піднятою головою, з вдячністю за те, що з тобою це стається.

За словами Едгара, є два рівні труднощів, які з ним найчастіше трапляються на вулиці. Перший – це п'яні люди. Вони з'являються одразу, щойно ти починаєш грати. "П'яний чувак починає "заливати" тобі щось за життя і просить тебе зіграти щось таке, що більше підходить його естетиці сприйняття світу. Тут важливо робити, як говорив Дейл Карнегі: змусити таку людину сказати п'ять разів "так" на твої запитання, щоб вона погоджувалася з тобою", – наголошує музикант. Ось типовий діалог Едгара із людьми напідпитку:

– Як ти вважаєш, музика має йти зсередини?
– Так.
– Вона має народжуватися із чистих думок, із серця?
– Так.
– Я маю розуміти, про що я співаю?
– Так.
– То як я можу розуміти слова про тюрму, припустимо, якщо я там не був, а ти мене просиш це зіграти? І якщо мене не торкає, то й тебе це не зачепить, повір.

Ще одним важливим нюансом є те, для чого, власне, музикант грає на вулиці. Якщо ти виходиш "віддавати" – то це зовсім інша мотивація, аніж ти "просиш".

Дуже багато музикантів виходять просити, і це дивно, бо це цілком зміщений акцент. Вуличний театр створений для того, щоб віддавати. Ти виходиш на вулицю поділитися тим, що є в тебе всередині. А більша частина вуличного театру, який я, на жаль, спостерігаю, це люди, які виходять попросити. У моїй голові це геть неправильно, – додає Едгар.

Другий рівень труднощів виникає тоді, коли перехожі порушують тему патріотизму. Одразу запевнимо, що Едгар не сепар чи т.п. – він просто співає англійською. "Для мене є логічнішим виконувати пісні інтернаціональною мовою, аніж співати українською чи російською, з тієї простої причини, що англійська зрозуміла більшій кількості людей", – уточноє музикант.

Ще одна причина полягає в тому, що акустична гітара – це інструмент чорношкірих чуваків, які співали на плантаціях. Тому англійська створена для гітари. Українська музика неймовірна у своєму фольклорі, нема такої музики в світі. Але у фольклорі. А от американський фольклор немислимий без гітари, і там це звучить просто космічно. Можливо, це мої таргани. Я просто не розумію, як люди "тащаться" від україномовних чи російськомовних пісень під гітару. Для мене це не питання мови, це – питання естетики.

Едгар зазначає, що тема патріотизму йому апріорі незрозуміла, адже мистецтво є породженням людства як такого. "Через тисячу років про нас будуть говорити – ось у цей час Ілон Маск зібрався відправляти людей на Марс. Він буде представником людства, а не американцем. І як тільки люди приймуть той факт, що ми є одним цілим – все зміниться", – вважає музикант.

Натомість позитиву куди більше. Кожен виступ переконує Едгара, що він робить це не дарма. Якщо зупинилася хоча б одна людину – у цьому є сенс.

Я просто не можу повірити, але мені щоразу надсилають малюнки мене. Я просто граю музику, а мене малюють. Це дивно – у хорошому сенсі цього слова. Ти не можеш спіймати момент, коли це відбувається. Але люди пишуть тобі повідомлення з подякою, розказують про мурашки, а я не вірю. Серйозно? Були мурашки? Це ж так приємно. А я просто робив те, що мені подобається. Я коли співаю – у мене ж нема мурашок, ти зрозумій. Не можу я "тащитися" сам від себе (сміється, – ред.). Ти щось віддаєш – а воно викликає в комусь такі емоції, – ділиться Едгар.

Як заробляє вуличний музикант

Дороге обладнання, постійні мандри, та й саме прожиття – на все це потрібні гроші. І їх можна заробити, будучи суто вуличним музикантом, зізнається Едгар. Тільки тут виникає питання пріоритетів.

"Питання в тому, наскільки тобі буде цікаво так жити. Мій основний дохід – це зйомки і корпоративи. Я зробляю хороші гроші, які витрачаю на класну апаратуру для того, аби грати на вулиці. Це дуже весело і прикольно. Були часи, коли я потребував тих грошей, які кидають люди, але я старався про них не думати. Бо це неправильно. У будь-якій справі не можна думати про гроші як про сенс, заради якого ти щось робиш. Це дуже погана ідея", – наголошує музикант.

Добро повертається добром. Ти віддаєш щось людям безплатно – а вони тобі. Це енергія, якою ти обмінюєшся, може бути у вигляді грошей, або в будь-якому іншому вигляді. "Мені просто дарують багато речей, інша справа – що я не приймаю ці подарунки, бо це дивно нескінченно "вписуватися" в когось чи їсти "на шару. Я люблю сам пригощати", – зазначає Едгар.

Цікаво, що серед шанувальників музиканта – цілком різні люди. Тому визначити совю цільову аудиторію Едгар Вінницький не може. Та й необов'язково, принаймні поки що. Передусім, він пише музику для себе.

У будь-якому посібнику про те, як правильно вести музичний продакшн, написано першим пунктом – визначіть свою цільову аудиторію. І вже тут у мене виникає багато запитань, бо я не розумію – ці люди абсолютно різні. Мабуть, все ж більшу частину моєї аудиторії складає та молодь, яка шукає себе. Коли на твій концерт приходять люди від 13-ти до 50-ти – важко зрозуміти, хто ж з них насправді "преться", – розповідає Едгар.

Цим не варто "заморочуватися", вважає Едгар, якщо ти робиш свою музику щиро. Але рано чи пізно таке питання все ж стане актуальним через музичний продакшн. "От я не розумію, у якому форматі треба видавати звучання бенду, бо я не шарю, яка моя ЦА. Тому зараз я перебуваю у творчому пошуку свого звучання. Про це можна буде говорити, коли вийде платівка хорошого саунду, про який я можу сказати, що це мій альбом", – додає він.

За лаштунками "Голосу країни"

Ймовірно, лави шанувальників Едгара поповнилися саме після участі в популярному шоу "Голос". Артист без вагань обрав тренером Сергія Бабкіна.

У нас була дуже крута команда. Коли ми зараз зустрічаємося випадково – це щось! От уяви – перед тобою сидять люди: Тіна Кароль – потенційний переможець кожного сезону "Голосу", Потап – суперпродюсер, Джамала – переможниця Євробачення-2016, і Сергій Бабкін – така собі "темна конячка". Хто його знає – той його знає. І кожен з нашої команди вибрав саме цього хлопця. Це певний контингент людей, і всі ці люди були мені неймовірно близькими по духу, – наголошує музикант.

Попри круту команду, хорошого тренера та потужний голос, уже під час "боїв" Едгар покинув шоу. Це стало шоком для його фанів, яких підкорив виступ музиканта на "сліпих" прослуховуваннях. Що ж сталося?

"Мені здається, що, у цілому, проект "Голос", – це проект, скерований на розкриття артиста з різних сторін. Що більш пластичний співак – то більше в нього шансів пройти далі. Є артисти, як-от я, які менш пластичні. Я роблю все так, як це бачу. Я не пробував себе в різних стилях – а був у своєму відколи себе пам'ятаю", – відзначає Едгар.

Ти потрапляєш на проект і хочеш нести меседж, з яким прийшов, – але є певні правила. Тобі кажуть виконувати пісні, які вибираєш не ти. Але деякі пісні комусь не підходять. І мені, чесно, не дуже подобалася "Hymn for the weekend". Ми сказали, що хотіли її заспівати, просто тому, що інші альтернативи були ще гіршими. Об'єктивно, це весела пісня чуваків, які бухають в барі. Про це навіть сам соліст Coldplay розповідав. Це анти-моя естетика. У мене забрали все, що було моїм, дали те, що геть не моє, я спробував цей досвід. І хоча я можу бути таким артистом, але мені він не подобається. І багатьом теж не "зайшов".

Саме через свою непластичність Едгару не вдалося пройти далі. Та артист каже, що геть не засмутився, бо й не мав цілі перемогти:

"Я прагнув своїм прикладом показати, наскільки щасливою може бути людина, яка робить те, що їй подобається. А те, що я робив у другому турі, мені не подобалося. Тому це спрацювало проти мене. Було б дивно, якби я пройшов далі. Я є тим, ким є, а якби пройшов далі тим, ким я не є, – це було б дуже неправильно".

Усе, що дає популярність, це тикання пальцями. Тому насправді бути відомим – це нічого прикольного. Іноді тебе ще фоткають. Дуже часто з тобою ручкаються незнайомі люди, ти впевнений, що ти їх знаєш, намагаєшся згадати, коли ж ви познайомилися, щоб не видатися неввічливим, а потім з'ясовується, що він просто бачив тебе по телику і тому вітається. Ну ок. Дивно це все.

За словами Едгара, "Голос" – це не зовсім заслужена популярність, а, радше, "бета-версія". Зовсім інша річ, коли ти артист, який все життя присвятив творчості, і за це отримуєш авторитет як культурний діяч. Тоді ти можеш передати своїй аудиторії якісь думки і погляди, певним чином впливаючи на неї. "Коли в тебе є "бета"-популярність – усім пофіг, що ти думаєш. Просто це лице вони бачили на ТБ. Ось все, що ти отримуєш. Це не негативно, а просто кумедно", – уточнює музикант.

Другу частину інтерв'ю з Едгаром Вінницьким читайте на сайті Радіо МАКСИМУМ уже у п'ятницю, 18 серпня! Не прогавте ;)

Розмовляла Тетяна Русінкевич, Радіо МАКСИМУМ

• Теги:
• Музика
• Едгар Вінницький
• Тетяна Русінкевич
• Київ
• Львів
• Інтерв’ю
• Голос країни