До дня народження Докії Гуменної: біографія української письменниці

До важливих митців, які розпочали свою творчу діяльність головним чином уже в еміграції і здобули загальне визнання, належить працьовита і талановита письменниця Докія Гуменна. Вона була ідеалісткою, світлоносною натурою, яка любила літературу і людей.

Докія Гуменна – одна з найплідніших українських письменниць в еміграції, літературна спадщина якої становить понад 30 томів. Радіо Максимум розповідає біографію та особливості творчості мисткині.

До слова: Хто такий Георгій Нарбут: коротка біографія відомого українського художника

Біографія Докії Гуменної

Дитинство

Народилася Докія Гуменна 10 березня 1904 року в селі Жашкові Таращанського повіту на Київщині (нині Черкащина). Вона закінчила двокласну школу, рік провчилася у Звенигородській гімназії.

У 1920 році вступила до новоутвореної педагогічної школи в Ставищі. Викладав там автор двох поетичних збірок Дмитро Загул, який і пробудив потяг у Докії Гуменної до літератури. Навчаючись у 1922-1926 pоках на літературно-лінгвістичному факультеті Київського ІНО, Д. Гуменна видруковує в журналах свої перші невеликі оповідання, входить до спілки селянських письменників "Плуг".

Чорно-біле зображення української письменниці Докії Гуменної

Початок творчої кар'єри

У 1928 pоці, напередодні колективізації, пресі було доручено показати читачам переваги колективного господарювання на прикладі вже чинних комун. Редакція журналу "Плуг" відрядила у південні райони України свого спеціального кореспондента Докію Гуменну. Заручившись правом писати "повно й правдиво, як чула й бачила", вона вирушила на Дніпропетровщину, Запоріжжя, а потім і на Кубань, де тоді ще переважало українське населення.

Наслідком докладного вивчення життя того регіону став цикл нарисів "Листи із Степової України" та "Ех, Кубань, ти Кубань, хлібородная". Ці нариси стали злетом і трагедією письменниці на першому, довоєнному, етапі творчості.

Чорно-біле зображення української письменниці Докії Гуменної

Описуючи працю в комунах, технічне зростання села, захоплюючись мальовничими наддніпрянськими пейзажами, авторка уже в першому "листі" з берегів над Кодацьким порогом відверто висловилася:

Тут, на камені, якось не віриться, чи була революція, чи ні. І невже вона відбилася на селі тільки тими облігаціями, викачкою хліба, самообкладанням, прокльонами... Селянське господарство занепадає, руйнується... Яка кому користь від цього? А тут ще й привид голоду...

На таку "ідеологічну невитриманість" реакція була швидкою. Уже в № 11 журналу "Критика" А. Хвиля у "Нотатках про літературу" процитовані слова назвав "безпорадними рядками куркульського відчаю". Тут же було зроблено суворий докір і редакції "Плуга", яка підпала під "буржуазні впливи".

Еміграція

Не прийнята до новоствореної Спілки письменників України, фактично, позбавлена можливості друкуватися, Докія Гуменна мусила працювати секретаркою, стенографісткою у київських установах, виїздила в археологічні експедиції.

Під час німецької окупації за Другої світової Докія Гуменна була в Києві, працювала в Музеї-архіві переходової доби, мала контакт із членами Спілки українських письменників та стала членкинею "Просвіти", друкувалася у знаменитих "Літаврах" та "Українському слові" Олени Теліги. Зокрема опублікувала новелу "Пахощі польових квітів".

Утім невдовзі нацисти розігнали Спілку письменників України, а її чільних представників (подружжя Теліг, Ірлявського, Рогача) розстріляли в Бабиному Яру під Києвом. Оскільки Докія Гуменна на людях майже не з'являлася, у Києві подейкували, що її замордувало гестапо.

Кольорове фото української письменниці Докії Гуменної

У 1943 році вона емігрувала до Львова, потім до Австрії, Німеччини, а з 1950 року переїхавши на постійне проживання до США.

Померла Докія Кузьмівна Гуменна 4 квітня 1996 року у Нью-Йорку. Похована на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруці, штат Нью-Джерсі.

Творчий доробок Докії Гуменної

З чималого доробку Докії Гуменної виокремимо лише ті провідні твори, що стали помітним надбанням української прози в діаспорі й становлять своєрідний внесок до загальноукраїнського процесу. Це тетралогія "Діти Чумацького шляху" (1948-1951), епічна хроніка "Хрещатий Яр" (1956) та історіософічний "Золотий плуг" (1968).

Чотири романи тетралогії – з досить прозоро символічними назвами: "У запашних полях", "Брами майбутнього", "Розп'яте село" та "Ніч" – це чотири мозаїчні картини, що відбивають соціальну еволюцію української нації від кінця ХIХ ст. до 30-х років XX століття. Письменниця, не скута врешті ніякими ідеологічними догмами, явила розквіт свого обдаровання в багатоплановому, композиційно ускладненому творі, насиченому ліричними пейзажами, щедрими монологами й полілогами, драматичними, а то й трагічними ситуаціями.

Живучи в США, письменниця публікувала свої твори на сторінках української та канадської преси, зокрема в журналах "Київ" (Філадельфія), "Нові дні" (Торонто), "Наше життя" (Едмонтон), "Український Прометей" (Нью-Йорк), газетах "Свобода" (Нью-Джерсі), "Українські вісті" (Детройт), "Новий шлях" (Вінніпег) та ін.

В еміграції Докія Гуменна видала понад 20 книжок. Серед них повісті "Мана", "Велике цабе" (1952), романи "Скарга майбутньому" (1964), "Золотий плуг" (1969), роман-хроніка "Хрещатий яр" (1956), казка-есей "Благослови, мати" (1956), есей "Родинний альбом" (1971), збірка оповідань і новел "Серед хмарочосів" (1962) та ін.

Фото української письменниці-емігрантки Докії Гуменної

Варто згадати й жанр художнього нарису, з якого Докія Гуменна починала свій творчий шлях наприкінці 20-х років і який продовжувала в еміграційних подорожах (збірки "Багато неба", "Вічні вогні Альберти"). Окремої розмови заслуговує двотомник автобіографічних спогадів "Дар Евдотеї. Іспит пам'яті" (Торонто, 1990), присвячений київському періоду життя письменниці, яким і завершився її творчий шлях.

І ще: Біографія Михайла Панасовича Стельмаха – класика, якому довіряли

• Теги:
• Культура
• Україна
• Суспільство
• Світ
• Мистецтво
• Література