5 найкращих перекладів весни, які треба прочитати

Український письменник та літературний оглядач Ігор Бондар-Терещенко назвав книжки зарубіжних авторів, які варто прочитити. Тут є оригінальний сюжет, захоплива історія та небанальні герої!

Зарубіжні переклади – це своєрідне вікно у світ, місток до чужих культур, а також знайомство з екзотичними жанрами, яких не густо у рідній літературі. Утім, майстерність перекладача у тому й полягає, щоб зробити текст максимально наближеним до сприйняття вітчизняного читача. І в перекладах цього огляду – історичній мелодрамі чи готичному трилері, детективі чи бойовику – все якнайкраще вдається.

Це цікаво: Війна і ми: 5 книжок, які можуть врятувати

"День триффідів", Джон Віндем

(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018)

"День триффідів", Джон Віндем

Цей захопливий роман – черговий подарунок від класика сучасної фантастики, який був неодноразово екранізований і став міжнародним бестселером. За сюжетом, на Землі з'явився вид рослин, що може самотужки пересуватися за допомогою трьох "ніг", хоч від початку, будучи завезений з Африки, мав стати черговим джерелом тепла. Натомість далі вже почалося суцільне пекло, і вчений, який займався дослідами з новою культурою, разом з рештою людства тимчасово осліпнув від спалаху Сонця, але потім таки прозрів, побачивши, що сталося із залишком цивілізації.

Екологічний тероризм, як виклик планеті, по суті став відповіддю на захоплення людиною ролі "вінця природи" і "царя джунглів" (здебільшого кам'яних), і осліплі "боги", блукаючи вулицями міст, навіть не відають, хто несе їм смерть. Чи врятується хоч хтось після цієї катастрофи, коли прибульці з рослинного світу влаштували справжнє полювання на людей?

"За огорожею було видно, як триффіди скупчилися біля воріт; вони завжди так робили, якщо не тривожити їх кілька годин. Дякувати небесам, двигун завівся одразу. Я ввімкнув низьку передачу і, об’їхавши машину Торренса, врізався просто в ворота. Важкий бампер з тріском відчинив їх. Ми занурилися в гірлянду з дроту та зламаних дощок, збивши з ніг з десяток триффідів, у той час як решта люто хльоскала жалами. Потім ми виїхали на дорогу".

"Гори, відьмо, гори! Повзи, тінь, повзи!", Абрахам Мерріт

(К.: Видавництво Жупанського, 2018)

"Гори, відьмо, гори! Повзи, тінь, повзи!"

Автор цього роману – один із найпопулярніших американських письменників 20-30-х років минулого сторіччя, який писав у жанрі містики, фантастики і нуар-детективу. Серед його послідовників такі метри літератури, як Говард Лавкрафт і Рей Бредбері. Дослідження фольклору й окультизму сприяло його захопленню культурою загублених світів, прадавніх богів, прадавніх вірувань, звідки беруть початок його містичні тексти.

Що ж до "гріхів минулого", то у більшості "темних" творів цього автора описаний конфлікт сучасної людини науки і раціонального світогляду із зловісними дивовижами давніх епох. Так, зокрема у двох творах цього збірника маємо містичний детектив, присвячений подіям у Нью-Йорку 1930-х, коли лікар-науковець протистоїть темним прадавнім силам на пару з відомим гангстером.

"Мені й раніше снилися жахіття, докторе Ловелл, – каже героєві одна з потерпілих, – але навіть переживаючи найстрашніші з них, я не почувалась так, як тоді, коли зустрілася поглядом з лялькою…То були очі диявола! Вони світилися червоним. Так яскраво-яскраво… немов очі звіра в темряві. Але саме цей бісівський блиск в очах змусив мене почуватися так, ніби чиясь рука стиснула моє серце! Ці диявольські очі на ангельському личку…"

Так само в другій повісті збірника мова про містичне та прокляте місто з давньої бретонської легенди, в якому панує король та його білява донька-відьма, якій підвладні темні сили. "Дагут... з тілом, огорнутим потоками блідо-зеленавого світла, з очима, які перетворилися на два фіолетові озера, настільки великі, що білки тоненькою смужкою ледь проходили по їхньому краєчку, тонкі чорні брови зійшлися в одну лінію, обличчя біле, наче морська піна, жорстоке і насмішкувате, волосся розвіювалося, мов срібні морські бризки".

"Везіть тіла", Гіларі Мантел

(Х.: Фабула, 2018)

"Везіть тіла", Гіларі Мантел

У цьому романі його головному героєві дісталася невдячна роль. І це нагадує набагато пізніші тоталітарні часи, коли негласне правило "немає людини – немає проблеми" панувало серед представників влади. І хоча порівнювати Томаса Кромвеля зі Сталіним – невдячне заняття, але саме ліквідацією людини-проблеми довелося йому займатися в цьому епохальному романі. Його авторці взагалі довелося буквально "витягувати" цього героя з суцільного павутиння чуток, недомовок і інсинуацій, якими славилися його часи.

Але ж починалася історія правління короля Генріха VIII Тюдора, якому вірою і правдою служив Кромвель, з кохання, як і більшість благих намірів. Анна Болейн – ось чиє серце він прагнув завоювати, жертвуючи при цьому репутацією, відрікаючись від церкви, плетучи інтриги і здійснюючи злочини. Але як це часто буває, дуже скоро кохана жінка, будучи досягнутою, переросла свого господаря.

Анна виявилася талановитим політиком, свавільною правителькою, яка дратувала монарха, залишаючи його в тіні перед друзями і союзниками. І навіть ті недовгі тижні, описані в романі, за яких Кромвелю було доручено вбити цю жінку, виявилися історією не її марнославного чоловіка, який намагався прославиться у віках, а історією становлення її ката.

"Що ж вона бачила?", Джерард Стембридж

(К.: Нора-Друк, 2018)

"Що ж вона бачила?"

За сюжетом цього динамічного роману, юна дівчина на ім'я Лана Тернер, яку батьки назвали на честь уславленої актриси, раптово зривається і мчить з рідного Дубліна до Парижа. І тепер, як на гріх, все довкола схоже на справжнє кіно. Але не на мелодраму, а на детектив із трилером вкупі. Адже, роздивлятися на принади Парижу героїні ніколи, бо вона вже встигла несамохіть підглянути сцену в готельному номері, яка явно не призначалася для чужих очей.

"Бурхлива сцена перед Ланиними очима, більше схожа на нічний кошмар, нагадує гротескний середньовічний малюнок: хтивий цап кидається на жертву, домагаючись свого. Волосся, сріблясто-сиве й дуже довге, розлетілося у шалі боротьби, наче хтось висипав мішок щурячих хвостів, а дівчина борсається, намагаючись вирватися".

Тож тепер нашій героїні доводиться тікати від невідомих переслідувачів, а потім ще й виправдовуватися перед всіма, хто звинувачує її у співпраці зі спецслужбами. Чи думала вона, що замість виставок, походів по крамницях і барах їй доведеться пережити кошмар, схожий хіба що на фільм жахів.

"Бекомберґа. Ода моїй сім'ї", Сара Стрідсберґ

(Л.: Кальварія, 2018)

"Бекомберґа. Ода моїй сім'ї"

У цьому романі йдеться про старі гріхи, які призводять до не менш відомих наслідків. Батько родини, гультяй і гріховодник, за традиційними мірками, залишається дорогою людиною для доньки, яка навідує його у психіатричній лікарні. Згадки про нещасну матір, батькових коханок, його зникнення, алкоголь, скандали і чергові повернення в родину.

Утім, несподівано оповідь набуває епічного ритму і характеру, коли від внутрішніх монологів батька і дочки годі відірватися – ніжність і щем вчуваються в них, нагадуючи сповідь. І та сама лікарня – так само несподівано – стає для дівчини місцем, де вона знаходить "родинний" притулок, ховаючись від світу, який призвів її родину до такого становища.

"Легко ідеалізувати заклад, вважаючи його ідеальним місцем, де зроблять усе, що ми, люди, не спромоглися зробити одне для одного, – розмірковують у романі. – І водночас воно наводить жах, бо показує те, що є в нас недосконалим: невдачу, слабкість, самотність".

Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ

Читайте також: 5 книг, які допоможуть вивчити українську мову

• Теги:
• Література
• Книжкові новинки
• Ігор Бондар-Терещенко
• Україна
• Суспільство
• Світ
• Лайфстайл