5 книг про українську мову, які розкриють вам очі

Письменник та літературний оглядач Ігор Бондар-Терещенко назвав книжки про українську мову та її історію, які має прочитати кожен з нас. Плекаймо рідне слово та бережімо його, як зіницю ока!

Національне минуле через численні геноциди та лінгвоциди, зникнувши з особистої структури українця, стає нейтральним щодо нього і вже не визначує характеру його реакцій. Згадаймо пріснопам'ятне "мені все одно: що ковбаса, що калбаса", додамо бубабістських спецій і отримаємо постмодерну мовну ситуацію.

Це цікаво: 5 найкращих перекладів весни, які треба прочитати

Точніше, "постмодерною" її називають для зручності, оскільки такою вона стала ще у далеких 1930-х, коли було скасовано модерний скрипниківський правопис. Решта з того – так, суцільний "постмодерн", який запанував відтоді в сучасному мовознавстві.

"Нарис сучасної української літературної мови", Юрій Шевельов

(К.: Темпора)

"Нарис сучасної української літературної мови", Юрій Шевельов

Меморіальну дошку автору цієї книжки – визначного українського вченого – у Харкові розбили кувалдою за наказом місцевої влади, оскільки голова ОДА назвав його "фашистом". Залишаючись під час Другої світової війни у колишній пролетарській столиці, Юрій Шевельов справді друкувався в офіційній газеті нової влади "Нова Україна", але публікував здебільшого мовознавчі та ювілейні нотатки.

Що ж до самого "Нарису…", то її автор казав про неї так: "Книга становить спробу опису сучасної української літературної мови як системи в усьому багатстві її стилістичних варіянтів. З цього погляду вона має бути корисна не тільки мовознавцеві, а кожному, хто стикається з мовою в своїй практиці: учителеві, журналістові, священикові, просто інтелігентній людині".

"Знадібки до словника чужослів", Павло Штепа

(Торонто: Видавець Семен Стасишин)

"Знадібки до словника чужослів", Павло Штепа

"Словник чужослів", до якого збиралися матеріали у цьому збірнику, свого часу таки вийшов в діаспорі, і був майже не помічений в Україні. До цього часу з подібного матеріалу офіційне мовознавство глузувало, широко цитуючи як неоковирну відому фразу "знов самопер попер до мордописні".

Саме на "українському" підході до іншомовних (чужоземних) слів ґрунтується підхід автора цього словника. "Абажур" – "дашок", "бюстгальтер" – "нагрудник", "сейсмограф" – "землетрусописка".

Загалом Павло Штепа був інженером-будівельником, письменником і суспільним діячем родом з Кубані, брав участь у визвольній війні 1917-20, згодом на еміграції в Чехословаччині; закінчив Українську Господарську Академію в Подєбрадах, вийшовши із школи політичного та культурологічного мислення Дмитра Донцова. Пройшовши бойову школу у підпільних революційно-націоналістичних Українська військова організація (УВО) та Організація Українських Націоналістів (ОУН) у міжвоєнну добу, Штепа як науковець і мислитель створив свою оригінальну етнологічну і культурологічну концепцію вже у післявоєнний час.

"Мовні війни: Міф про "зіпсованість" української мови", Володимир Селезньов

(Х. : Віват)

"Мовні війни: Міф про "зіпсованість" української мови", Володимир Селезньов

Вагу цієї книжки для нашого сьогодення годі переоцінити. Її автор, не задовольняючись наслідками русифікації, розглядає причини нинішньої "зіпсованості" української мови. Яку, у свою чергу, звинувачують у засиллі полонізмів, русизмів, галицизмів та інших неологізмів нашого часу. Утім, в процесі осмислення сьогоднішнього "питання про мову в Україні" хоч би й на прикладі "Мовних війн" Володимира Селезньова, думка підноситься понад традиційні опозиції "Схід – Захід", "природа – культура", "внутрішнє – зовнішнє".

І результатом стає розклад суб'єкту як центру системи мовленнєвих уявлень. Цей ефект можна пояснити однією призабутою гуманітарною концепцією, яка твердить, що слово є мертвий знак живих явищ. Які, додамо, розташовані довкола нього широкими колами і які включають в себе і "радянську" біографію оповідача, і його "незалежний" побут, і систему ідей всієї "української" епохи.

"Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики", Леся Ставицька

(К.: Критика)

"Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики", Леся Ставицька

Укладачка цього словника небезпідставно вирішила, що рідна мова – це так само сленг, якщо вже творчістю адепта суржику Леся Подерв'янського захоплюються широкі верстви читачів. І тому українська нецензурна лексика спромоглася на наукове опрацювання, а сама праця доктора філологічних наук, професор Лесі Ставицької подає точний опис значень близько 5000 слів і стійких словосполучень зі сфери усного мовлення, художньої літератури, публіцистики, традиційного сороміцького (еротичного) та сучасного міського фольклору.

Звісно, присутні цитати – з творів Юрія Андруховича, Олеся Ульяненка, Юрія Винничука і згаданого Леся Подерв'янського, оскільки всі ці автори артистично грають з "народним" словом, завдяки чому їм вдається донести до нашого сьогодення навіть незабутній флер кондового соцреалізму, де нецензурна лексика, сленг і суржик несподівано виявляються самостійною цінністю.

Абетка України

(Х.: Віват)

Абетка України

Попри те, що "національних" чеснот харківському виданню не позичати, утім, нічого "буржуазного" у ньому нема. Навпаки, "текст у форматі абетки-словника написаний доступною, зрозумілою і цікавою для широкого кола читачів мовою", та й взагалі у книжці "зібраний своєрідний культурний мінімум для ознайомлення з національним надбанням українців", і містить вона "найпопулярніший "класичний" набір понять і термінів, що асоціюються з Україною й українським народом".

Тож маємо "бандуру", яка асоціюється чомусь з "індійською ситарою". Хоча, ніде правди діти, з національних першооснов тут все ж таки "вареники", "галушки", "пампушки", "оселедець", "сало", "узвар" і "юшка" (з алкогольних напоїв в абетковому меню лише "наливка"). Що цікаво, видання двомовне, українсько-англійське, але все одно деякі цінності залишаються незмінними, не надаючись до іноземного загарбання жодною мовою.

"Борщ", відповідно, гордовито значиться, як "borsch", "вишиванку", відповідно, бачимо, як "vyshyvanka" (зауважено, що носив її Іван Франко, і "саме в такому вигляді письменник зображений на 20-гривневій купюрі"), а щодо "гопаку", який, звісно, ні що інше, як "hopak", що "традиційно виконується чоловіками в українських національних костюмах", то навіть згадано, як його виконав відомий український боксер Олександр Усик, виборовши "золото" та звання чемпіона на літніх Олімпійських іграх у Лондоні 2012.

Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ

Читайте також: Повернення героїв: 5 книг, які пояснять вам головне

• Теги:
• Книжкові новинки
• Література
• Ігор Бондар-Терещенко
• Україна
• Історія
• Суспільство
• Лайфстайл