Повернення героїв: 5 книг, які пояснять вам головне

Український письменник та літературний оглядач Ігор Бондар-Терещенко назвав книжки про українських і не тільки героїв, які варто прочитити.

Повертаються у книжках цього огляду не лише герої та персонажі – в історичному романі, воєнному бойовику чи приватній мемуаристиці – але й пам'ять про відповідні події. Саме завдяки спогадам, трансформованим у художню прозу, ми зможемо дізнатися про важливі речі, які до теперішнього часу залишалися у затінку історії.

Це цікаво: 5 найкращих перекладів весни, які треба прочитати

"Тарас. Повернення", Олександр Денисенко

(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018)

"Тарас. Повернення"

Роман про життя Шевченка, засланого на Урал, вражає "живими" документальним подробицями. З одного боку, знущання начальства та важкі умови служби в каспійському степу не залишали місця для сентиментів, але, з другого боку, спогади про рідну Україну можна назвати рятівною панацеєю на пекло царської муштри. Принаймні у цьому романі саме так описана служба Шевченка – наче у революційному прориві образу поета до джерел, тобто без зайвих прикрас, але й не без правди життя, у якому траплялися різні ситуації, випадки та історії.

Поет постає перед нами не патріотичною "іконою в засоплених рушниках", як писали футуристи 1920-х років, а "живою" людиною, яка ставила водевілі в казармі, не корилася начальству, напинаючи на себе рятівну машкару дурнуватого вояка на зразок Швейка. "Першим, кого він побачив, був припнутий до стовпа колодник, який чи то ридав, чи сміявся від гуготу солдатів і танцювального шалу, – описує побачене прибулий з Петербурга чиновник Третього відділення. – По губах його текла кров, а очі насилу скошувалися на середину казарми, щоб роздивитися, як солдатня витинала гопки. Серед усіх найбільше вирізнявся Шевченко. Ще молоде обличчя контрастувало з посивілими вусами і голомозиною на півголови, а в непідробній пристрасті зачаїлася насмішка. – Этот Шевченка? – Ферт спитав Пєтрова, не обертаючись. – Этот, – відповів писар".

Український постапокаліпсис

(К.: ДНТЦ ЯРБ, 2018)

Український постапокаліпсис

Ця збірка малої прози, що складається з 17 оповідань, і яка з'явилася в результаті творчого змагання українських авторів, закликає бути обачними у використанні потенційно небезпечних технологій, у тому числі ядерних. Таким чином, нас знову повертають у ті сумнозвісні часи, коли сталася ядерна трагедія.

"Народилася книга завдяки однойменному конкурсу, який ми приурочили 31-ій річниці аварії на ЧАЕС", – коментує прес-секретар Державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки (ДНТЦ ЯРБ) та організатор конкурсу Тетяна Вербицька. – "Протягом місяця ми приймали на конкурс твори різного жанру: оповідання, науково-фантастичну прозу, фентезі. Основною вимогою була тема: техногенні катастрофи, світ і Україна, Чорнобиль".

Відкриває збірку оповідання "Тут бувають дивні ночі" Артура Закордонця. "Відверто кажучи, взяти участь у конкурсі ДНТЦ ЯРБ мене змусив яскравий банер, – розповідає автор. – До того ж, конкурс підходив мені по жанру, адже фентезі і фантастика – це моє. А ще – я трохи був у темі, адже у 1988-1989 роках служив поряд з Чорнобилем у місті Овруч, що належить до зони добровільного відселення. Бачив усякого: покинуті села, опустілі домівки; із людьми розмовляв. Власне, все це в моєму оповіданні й відображено".

"На лінії зіткнення. Любов і ненависть", Богдан Кушнір

(Х.: Фоліо, 2018)

На лінії зіткнення. Любов і ненависть

Сюжет цього гостросюжетного роману перегукується з сучасними подіями у світі шпигунських пригод. Працюючи під дипломатичним прикриттям, офіцер української розвідки Семен Вергун опинився у скрутній ситуації, тобто на грані провалу. Який, додамо, не забарився. "Волков вивчив усіх московських знайомих Вергуна, але жодний з них не мав відношення до цієї директиви. Або контррозвідка щось проморгала, або Вергуна використали наосліп, підсунувши йому цілком таємний документ. Всі крапки над "і" мав поставити допит".

Крім втрати доброго імені, шляхів відступу та можливості продовжити роботу, головний герой був також отруєний російськими "колегами" невідомим психотропним препаратом. Виживши, але втративши все після акту ворожої контррозвідки та в результаті гучного скандалу, він усамітнився на дачі в лісі та обмірковував помсту.

Чи було йому страшно протягом всіх операцій, які проводилися на грані життя та смерті? Чи знайшов він відраду, коли відбулося його повернення, і герой опинився на фронті, зустрівши там свого особистого ворога під час боїв на Сході України? Про це можна дізнатися, лише занурившись у карколомні події цього психологічного роману.

"Зміїна сорочка", Грігол Робакідзе

(Л.: Кальварія, 2017)

Зміїна сорочка

Ім'я автора цієї книги на довгі десятиліття було викреслено з історії його рідної літератури, і ось нині вже повертається. Письменник, що виїхав з СРСР, був у Німеччині автором книжок про Гітлера і Муссоліні, які були включені в список партійної літератури, і не дивно, що на батьківщині він став "ворогом народу", а його твори були заборонені. Втім, його цікавила роль історичної особистості в контексті маніпуляції масами, і тому з рівною ступенем романтизму він писав про Леніна і Сталіна. Але все це було в 1930-х, а до цього у всіх енциклопедіях з видатних грузинських письменників згадувалося лише два імені – Руставелі і Робакідзе, засновника грузинського символізму.

Його роман "Зміїна сорочка", виданий в 1928 році з передмовою Стефана Цвейга, був віднесений до найкращих зразків світової літератури. Видатний австрійський письменник писав: "Завдяки роману Грігола Робакідзе ми вперше побачили грузинів. Про те, що вони наділені містичною силою і героїчним духом, я дізнався з книги молодого поета, завдяки якій він зробив велику послугу нам, а також своїй прекрасній батьківщині".

Сьогодні в Грузії автора роману називають "совістю нації" і "грузинським Солженициним». Своє майбутнє в радянському суспільстві з його забороною інакомислення він передбачив з гіркою точністю пророка. "Осторонь від товариства з'являється хтось із роззявленим ротом, у лахмітті, зі скуйовдженим волоссям. На вустах – слина. В очах – блиск лихоманки. Голова трясеться. Сам похмурий. Це дервіш. Дивиться на всіх і не бачить нікого. Неначе бачить невидимого й чекає на знак від нього. Западає нестерпна тиша. Раптом чоловік із роззявленим ротом здригається і починає страшенно волати. Враз обриває крик і тіпається у несамовитому танку. Простір, наповнений мареннями, тепер заповнюється дивними словами. Ніхто не розуміє, що вони означають".

Малевич. Автобіографічні записки 1918-1933

(К.: Родовід, 2017)

Малевич. Автобіографічні записки 1918-1933

Чергова важлива книжка про відомого художника-авангардиста – ще один крок до повернення його в українську культуру, з якої він насправді вийшов. Згадки про батьків і дитячі роки, юність і навчання, ранній футуризм і виставки "Бубнового валета" – всі три тексти, присутні у збірці, друкуються в Україні вперше. Це зокрема "Розділи з автобіографії художника" (1933), "Автобіографічні записи" (1918), "Автобіографічні нотатки" (1923-1925).

Завдяки яскравим, щирим та відвертим спогадам, загальновідомі деталі біографії художника, який увійшов до історії авангарду своїм легендарним "Чорним квадратом", обростають "етнографічним" матеріалом. З урахуванням цього буде легше уявити, що майбутні авангардні композиції Малевича – це лише один з періодів його творчості, а оформленням футуристичних збірок Хлєбнікова і Кручоних поетична філософія українського художника не обмежується.

Від символізму, модерну і примітивізму до динамічного, космічного і магнетичного супрематизму – саме такий шлях пройшов цей художник, архітектор, педагог і філософ, тож повернення до джерел його творчості наразі дуже важливе. Учень Миколи Мурашка і Миколи Пимоненка, художня поетика якого завжди ріднив його з Україною, а саме з Гоголем, таємничий мистець Казимир Малевич, нарешті, повноваго входить до історії наших стосунків із світовим авангардом.

Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ

Читайте також: Війна і ми: 5 книжок, які можуть врятувати

• Теги:
• Книжкові новинки
• Література
• Ігор Бондар-Терещенко
• Лайфстайл