ТОП-10 зарубіжних книжок 2018 року за версією Радіо МАКСИМУМ

Найкращі зарубіжні книжки 2018 року спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ назвав письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко. Ці новинки неодмінно мають бути у вашій домашній бібліотеці!

Всі книжки цього огляду – світові бестселери, чия цінність підтверджена не стільки накладами, скільки значно дорожчою валютою читацької уваги. Останнім часом завдяки зусиллям наших перекладачів, сучасні видання стали виходити українською майже одночасно з оригіналами, а класика набула більш актуального звучання.

Це цікаво: 10 найкращих українських книг 2018 року

"Улісс", Джеймс Джойс

(К.: Видавництво Жупанського, 2018)

Улісс

Вже за нашого часу, коли продовжують виходити численні дослідження за романом, і в Ірландії щороку святкують Блумсдей – і місто, і сюжет роману, і його головний герой стають персонажами все нових книг. Згадавши ще одну культову річ Джойса, а саме – "Поминки за Фіннеганом", варто відзначити, що насправді всі автори (і читачі) щоразу справляють поминки за собою, колишніми і застиглими у захваті від першої сторінки "Улісса". Тієї самої, де огрядний красень Мулліган, зійшовши на гарматний майданчик, гукає в морок гвинтових сходів, немов витягаючи героя з "магічного" небуття: "– Виходь же, Кінчику! Виходь, богобоязливий єзуїте!".

Це вже друге видання "Улісса" українською, доповнене передмовою Дмитра Вахніна "Прочитати Джойса", а також супровідними матеріалами – схемою загальної історії видання "Улісса", таблицями літературних співвідношень Гілберта і Лінатті, а також таблицею хронології життя і творчості Джойса, накладених на культурне та історичне тло епохи.

"Саломея", Оскар Вайлд

(Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2018)

Саломея

"Саломея" була написана французькою, коли Вайлд мешкав у Парижі взимку 1891 року. До постановки її почали готувати в Лондоні у червні 1892 року. Головну роль повинна була виконувати Божественна Сара – сорокасемирічна Сара Бернар. Однак цензура скасувала виставу на підставі того, що в ній були зображені біблійні персонажі, а це в англійському театрі було заборонено ще від XVI століття. Заборона на показ вистави в Британії тривав до 1931 року. Тому вперше її поставили у Франції, в театрі "Евр", центрі символізму, в Парижі 1896 року. За режисуру взявся Люньє – поборник поетичного театру і керівник "Евру". Сам Вайльд на той час уже був укладений в Редінгській тюрмі за "особливо непристойну поведінку".

Оскільки заборона вистави не поширювалася на публікацію тексту, Вайлд довірив переклад "Саломеї" англійською своєму коханцеві лорду Альфреду Дугласу, а Обрі Бердслі взявся створити до неї візуальний ряд. Переклад автора не задовольнив, і він допрацював його. Ілюстрації Бердслі теж не пройшли цензуру як занадто непристойні. Тому "Саломея" побачила світ спочатку французькою (1893 рік), а потім англійською (1894 рік). Після смерті Вайльда в 1900 році "Саломея" стала несподівано популярною в Європі, а в 1905-му Ріхард Штраус написав за нею оперу.

"Похований велетень", Кадзуо Ішіґуро

(Л.: Видавництво Старого Лева, 2018)

Похований велетень

Черговий інтелектуальний бестселер британського автора – це своєрідна мандрівна історія про життя, долю і довгий шлях подружжя, яке вирішила провідати сина в далекому селі. Але чи лише самого сина? Бо, справді, чого шукати людині: правди чи омани, забутого минулого чи самотнього майбутнього, облудного примирення чи кривавої помсти-війни, різкої об'єктивності чи ворожбитської ілюзії?

Повна небезпеки дорога, яку судилося здолати Акселю і Беатрис, описана як непроста пригода в дусі "Володаря персня" і "Хроніки Нарнії". З одного боку, перед нами правдива історія війни бриттів з саксами, на тлі якої розвиваються події сімейної трагедії. З другого боку, тролі, велетні, гобліни та інші персонажі кельтської міфології живуть в цьому романі на правах повноцінних героїв.

"Морфій", Щепан Твардох

(Х.: Фабула, 2018)

Морфій

Історія у цьому романі розказана цілком реальна – події в Польщі 1939 року після капітуляції перед гітлерівською Німеччиною та приходу німців. Польська армія роззброєна, але не деморалізована – перевдягнені у штатське офіцери щодня зустрічаються в клубі, щоб обговорити або патріотично-визвольні плани, або поміркувати про неминучу еміграцію. Всюди діє комендантська година, на вулицях "продають англійські чоботи для верхової їзди, гребінці, лампи та їжу за цінами, за які варто би розстрілювати", а головний герой-аристократ пиячить на квартирі, шукає морфію в друга-лікаря, відвідує коханку, маючи дружину з дитиною і щодня деградує, занепадає духом і все більше залежить від рятівного наркотику.

"Чотирнадцятий день німців у Варшаві. Випивання на самоті, а від середини другої пляшки виспівування розпусних пісень, за третьою – патріотичних, так воно є, а за четвертою плач, плач, плач. Крізь прочинені кухонні двері, у шпарину, визирає заспане лице Анєльки, пан чогось бажає? Геть, шмаро, геть, стара курко, самотності мені треба, в моїй трагедії та в трагедії мого міста бажаю самотності, а ще п’ятої пляшки бурґундського бажаю, але нічого не можу дістати!"

"Берен і Лутієн", Дж. Р. Р. Толкін

(Л.: Астролябія, 2018)

Берен і Лутієн

У цій книжці на основі низки прозових та поетичних творів Дж. Р. Р. Толкіна реконструйовано цілісний епос про Берена, сина Барагіра, і Лутієн Тінувіель – смертного й ельфійку, які, за Толкіновим легендаріумом, жили в Першу Епоху світу. Історію їхнього кохання та подвигів здійснених заради нього, письменник вважав головним сказанням "Сильмариліону". Першу зав’язь цього сюжету – "Сказання про Лутієн Тінувіель і Берена" – було створено 1917 року, невдовзі після повернення Толкіна з фронтів Першої світової війни та одруження з Едіт Мері Бретт.

У сповнених високої поезії óбразах закоханих, які належать до різних світів – людей та ельфів, Дж. Р. Р. Толкін вбачав уособлення себе самого та своєї дружини, і за його заповітом на їхньому надгробку було викарбувано: "Берен" і "Лутієн". Крістофер Толкін, упорядник книжки, присвятив її своїй дружині Бейллі – і в такий спосіб засвідчив вірність батьковій поетичній візії ідеального шлюбу.

"Клуб невиправних оптимістів", Жан-Мішель Ґенассія

(Х.: Віват, 2018)

Клуб невиправних оптимістів

Французька критика назвали цей роман великим, а французькі ліцеїсти вручили авторові Гонкурівську премію. За сюжетом, це Париж початку 60-х, герою роману дванадцять років, і все в його житті: школа, спілкування з батьками – дається важко. Загалом він нічим не відрізняється від однолітків, хіба що багато читає, захоплюється фотографією і має таємний сховок – задню кімнатка паризького бістро. Саме там збираються дивакуваті люди, які втекли з країн соцтабору – вони спілкуються, грають в шахи, чекають, коли вирішиться їхня емігрантська доля.

Кімнатку прозвали Клубом невиправних оптимістів, тут лунають анекдоти про Сталіна, байки про Распутіна, розмови про рок-музику, КДБ і ЦРУ, які ведуть зокрема два гомосексуаліста, алкоголік з Ленінграда та інші екзотичні персонажі. Цікаво, що Париж у романі зображений дуже обмежено, лише для того, щоб визначити місце дії, натомість головне тут – час, який минає з епоху в епоху. Тож разом із юним героєм – на контрасті з "емігрантськими" розмовами про минуле життя – ми проведемо найближчі чотири роки його життя.

Спостерігаючи за його проблемами з математикою, будуванням соціальних зв’язків, спілкуванням з рідними, бажанням самостійно приймати рішення. При цьому автор пропонує одразу кілька взаємопов'язаних сюжетних ліній, тож весь текст – це здебільшого спогади автора-оповідача, які чергуються з невеличкими вставками від третьої особи про життя репатріантів до Клубу і до від'їзду з Батьківщини.

"В'язень неба", Карлос Руїс Сафон

(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018)

В'язень неба

Цей таємничий роман, сповнений містики, секретних знаків і карколомних пригод, починається з фатального візиту підозрілого незнайомця до книгарні. Після якого, звичайно, звичний хід речей, думок і подій у добропорядному сімействі власника руйнується, оскільки його продавець – не той, за кого себе видає. Загалом це історія у відомого іспанського письменника тягнеться вже віддавна, і Цвинтар забутих книжок – не метафора, а справжній лабіринт, який рухається дійство на протязі цієї трилогії.

Сюжетні злочини, фабульні крадіжки, жанрове шахрайство – все, що відбувається з героями, обертається в колі літератури, видавничої справи, редакторських стосунків. "Пакунок, видобутий з надр шафи, лежав на письмовому столі Ісаака. Коли я ледь торкнувся його пальцями, пил, що тонкою плівкою вкривав згорток, здійнявся в повітря хмаринкою порошинок, що замінилися в променях світильника, який тримав Ісаак ліворуч від мене. Праворуч стояв Фермін, що розклав свій кишеньковий ножик і простягнув мені. Ми всі перезирнулися. – Ну, будь що буде", – промовив Фермін.

Тож мова у романі здебільшого про кінець 1950-х років, Барселону, де заокеанська культура сприймалася більш контрастно – на традиційному тлі класичного болеро, кориди і чорнокосих красунь. Екзотичний Луї Армстронг по радіо, американська зірка Кім Новак у конічному бюстгальтері в трилері Альфреда Хічкока. Не кажучи вже про лабіринт з книжок у таємничому місці, більшість з яких виявляється взагалі нетутешнього походження.

"Вторгнення", Войтек Мілошевський

(К.: Рідна мова, 2018)

Вторгнення

Ця вражаюча книжка, автор якої відвідає Форум видавців разом в перекладачкою Марією Шагурі – це сучасна альтернативна історія про війну і людей, які опинилися у незвичних, воєнних умовах. У можливість війни і вторгнення російських військ ніхто на початку історії не вірить, оскільки мова все-таки про польське суспільство, членство в НАТО, якого – як аргумент, що "у нас все інакше" – як відомо, не має. Причому кожен з героїв переживає цю драму по-своєму – і колишній військовий, і безробітній вчитель, і богемна дівчина – але разом їх пов’язує та сама трагедія, яка сталася з ними та їхніми родинами.

На контрасті з цим зображені зустрічі Путіна з лідерами європейських країн, які кепкують з України, всіляко запобігають перед російським президентом, закриваючи очі на присутність його спецслужб в Європі та на Близькому Сході. Не менш вражає також "альтернативна" картина захоплення України – буденного, тривіального, не такого, як "пекло двох чеченських воєн".

"Вище від моря", Франческа Меландрі

(К.: Нора-друк, 2018)

Вище від моря

Цей незвичайний роман – психологічна драма, що розповідає про те, звідки в світі стільки жорстокості, як впоратися з неконтрольованим гнівом і чи можна подолати страх, приниження, бажання покинути цей божевільний світ. За сюжетом, це класичний трикутник героїв – Луїза з маленького села в центральній Італії, мати п'ятьох дітей, Паоло, колишній викладач філософії та тюремний наглядача Нітті.

І навіть дія роману відбувається в замкнутому від усього світу просторі – всі герої та персонажі опияються на острові, де розташована в'язниця суворого режиму, а сильний шторм і нещасний випадок перешкоджає поверненню на континент. І нехай навколо інші ув'язнені, але нещасні герої – не тільки відвідувачі, але і наглядач – відчувають тільки свій біль і відчай. Паоло їздить до свого сина-терориста, який і в тюрмі вершить суд на ближніми (вбиває хлопця, який вийшов з їх організації).

Луїза відвідує чоловіка, який убив двох людей, і її спогади – про те, як починалася їхнє спільне життя, і яким ніжним і гарним був чоловік на початку. У наглядача теж проблеми в сім'ї через неконтрольовану жорстокість. І тепер всі вони разом, на острові, в ночі і роздумах, змушені спілкуватися і розповідати про свою долю.

"Гемінґвей", Мері Дірборн

(К.: Наш Формат, 2018)

Гемінґвей

У цій книжці, присвяченій біографії видатного письменника, на матеріалі листів, щоденників та архівних матеріалів пояснюється внутрішній світ цієї надзвичайної та водночас недосконалої людини. Авторка розкриває суть трагедії письменника, який змінив загальну думку про літературу і літераторів, а також продемонстрував спосіб мислити та робити життєвий вибір для багатьох людей. На кожному етапі його життя нам показують щоразу нового Гемінґвея – історика "утраченого покоління", мужнього мандрівника, що описував подвиги на арені для кориди, репортера на фронтах Громадянської війни в Іспанії, зрештою, легенду повоєнних років на Кубі.

Стилістичний лаконізм письменника не лише "формує" характер його героїв, але й «впливає» на сюжетну моторику його творів. Гемінґвей пише просто, але за цією простотою ховається глибокий сенс, великий світ думок і почуттів, який часто виносяться в підтекст. На думку автора романів "Фієста" і "Прощавай, зброє!", письменник має добре знати те, про що пише. У цьому випадку він "може опустити багато з того, що знає, і, якщо він пише правдиво, читач відчує все випущене так, ніби сам письменник сказав про це".

Ігор Бондар-Терещенко для Радіо МАКСИМУМ

Читайте також: 5 цікавих книг, які стануть чудовими подарунками

• Теги:
• Література
• Книжкові новинки
• Ігор Бондар-Терещенко