Вітаємо на сайті Радіо Максимум!

На вказану електронну адресу було надіслано повідомлення для підтвердження реєстрації

Форма для відновлення паролю
Вітаємо, Ваші дані успішно оновлено!

"Я двічі втратила свій дім": історія переселенки, яка втекла з окупації

  • 259

Переселенка з Херсона розповіла, як втратила у рідному місті частину себе, а у Києві – мрії на майбутнє. Жінка поділилася своєю історією втечі від війни.

Ріна двічі втратила свій дім. Спершу росіяни окупували її рідний Херсон. При першій же можливості вона вирішила виїхати з міста. Дівчина сподівалася, що у Києві зможе розпочати нове життя. Однак через постійні обстріли столиці вона знову спакувала свої валізи та поїхала на Захід України. Своєю історією вона поділилась в рамках проєкту СВОЇ на 24 каналі.

Повне інтерв'ю з жінкою про життя в окупації та втечу від війни читайте тут

Ріна декілька місяців прожила в окупації. У дівчини на думці лише одне слово – "страх". Загарбники перетворили Херсон на місто без прав і законів. Дівчина намагалася не виходити на вулицю без зайвої потреби. Новини про зґвалтування жінок російськими військовими не стихали. У всіх магазинах можна побачити величезні черги. Деколи у Херсоні не можна купити елементарних продуктів, як от хліба.

Я жила в окупації 2 місяці. Потім з'явилася можливість виїхати. Тоді почали вивозити людей через Крим, цим шляхом і виїхала моя сестра. Боялася за неї, якщо чесно, бо тоді дуже перевіряли всіх на кордоні. Ми виїжджали разом з хлопцем, він не хотів їхати через Крим. А ще я почала робити колажі, вони антиросійські, тому також боялася їхати цим шляхом. Тому ми їхали через Миколаїв. Зазвичай туди добиратися годину, але ми їхали десь 9-10 годин.

Ріна розповідає, що життя в окупованому Херсоні було важким, а продуктів критично бракувало. Щоб отримати кілограм гнилої картоплі, ти мав стояти по 6 годин в черзі. Всі полиці були пусті, продуктів не було. Влітку ситуація покращилася, вони завозили щось з Криму. Батьки розповідають, що зараз повертається те саме, магазини знову пусті.

Попити мініральної води чи молока тоді була розкіш. Я пригадую, що мріяла попити звичайної питної води. Тому що тоді ми пили воду з-під крана. Я ніколи не вважала, що м'який сир і молоко можуть бути такими смачними. Куди б ти не йшов, ти маєш стояти в черзі, особливо за молочною продукцією. Колись навіть був такий день, що хліб зник з полиць. Одного дня ми пішли з хлопцем по хліб, стали у велику чергу. І тут почали бомбити, це було дуже близько від місця, де ми стояли. Черга відразу розлетілася. Ми побігли в укриття. Потім коли стихло все, пішли знову в ту чергу. Жили в такому сюрреалізмі. Просто виживали. Я деколи можу гидувати, якщо їжа не закрита якимось пакетом чи ще чимось. А вони там хліб просто так видають, без упакування.

Ціни в магазинах відрізняються від того, що було до повномасштабної війни. Спершу особливо нічого не мінялося, але коли вони почали завозити свою продукцію, то ціни десь зросли у двічі. До прикладу, звичайні прокладки коштують дуже-дуже дорого – 300-400 гривень. Такі звичні речі, як шампунь, мило теж дуже дорогі.

У мене багато знайомих ходили на мирні мітинги. Дуже багато історій було про те, як росіяни калічили, били місцевих. Згадала момент, коли переходила дорогу і побачила колону БТР. Не дай боже ти перед ними перейдеш дорогу. Вони ж не зупинять. Ці військові проїжджають повз мене. Один з них так подивився, з такою пихою, типу який же він класний. Мені було гидко від цього, а всередині здіймалась лють.

У Херсоні тисячі людей вийшли на мітинг проти загарбників / Фото 'Суспільне Херсон' - фото 515692
У Херсоні тисячі людей вийшли на мітинг проти загарбників / Фото "Суспільне Херсон"

Ми виїжджали за гроші, щоб вибратися з окупації потрібно було заплатити близько 300 доларів. Ця дорога була для мене шоком. Машини для виїзду брали старі, щоб їх було не шкода десь кинути. Ми виїжджали на якійсь побитій "дев'ятці". Виїхали трохи за місто, я побачила на узбіччі чийсь труп, там просто був тулуб. Далі була палаюча воєнна техніка, посеред дороги лежав килим. Скрізь було дуже брудно.

Дівчина виїжджала через Миколаїв, потім в Одесу, а вже тоді на захід України. Були три дні в Миколаєві, бо там, здається, декілька днів була комендантська година. І там вони потрапили під обстріли.

Етап життя біженкою теж дуже складний. Ми їхали так: Одеса – Івано-Франківськ (потяг був Одеса – Рахів). У Франківську нас забрав син маминої подруги, щоб відвезти у Косів, це декілька годин від міста. Ми зупинилися на пів дня у їхній з дружиною квартирі, щоб прийняти душ та поїсти. Бо дорога вже тривала 5 днів. Вони тоді вийшли по своїх справах, аби не заважати. І ось тут мені морально стало дуже погано. Я почувалася брудною, страшною, смердючою. Не хотіла нічого: ні їсти, ні їхати кудись. Просто сиділа і плакала, коли зрозуміла, що втратила все, що мають вони: свій дім, свій рушник, свою чашку. Зрештою, і що познайомились ми отак, коли я мов якась бомжиха приїхала до них в пошуках прихистку, в брудних штанах. І в голові не вкладалось, що декілька місяців тому, перед війною, я стояла біля дзеркала у новому твідовому костюмі від столичного бренду.

До теми: "Було страшно… До нас заїжджали російські танки": Надія про евакуацію з Чернігівщини



пропозиції партнерів
Новини