Вірші про Україну для дітей і дорослих: патріотичні поезії до сліз

Красиві вірші про Україну не залишать байдужими як дітей, так і дорослих. Зібрали поетичні твори відомих українських письменників та поетів, які розчулять вас до сліз. Від Шевченка до Костенко: насолоджуйтеся поезією!

Саме вірші про Україну допоможуть ближче познайомитися з історією та культурою нашої Батьківщини, тож проникливі поезії титанів української літератури – must read! Для вас, любі читачі, ми зробили добірку найкращих творів українською мовою для дітей і дорослих.

Це цікаво: Найкращі вірші Тараса Шевченка, які має знати кожен українець

Тисніть на пункт, який вас цікавить, та переходьте до потрібного розділу:

• Короткі дитячі віршики
• Твори відомих українських письменників-класиків
• Патріотичні поезії сучасних поетів

Вірші про Україну для дітей і школярів

Проникливі дитячі вірші по-особливому розкривають образ України, її красу та велич. У чуттєвих рядках цієї поезії червоною ниткою проходить мотив патріотизму, любові до вітчизни, багатогранності народу, його традицій та гордості за свою національну приналежність. Такі, здавалося б, зрозумілі істини покладені в основу цих віршів, але якої вони набувають змістовності та сили, коли промовляє їх майбутнє України.

***

До нас журавлик прилітав,
Він гарні віршики читав
Про синє небо і весну,
Про Чорне море і Десну,
Про Україну – рідний край...
Ти ще раз, друже, прилітай!
(І. Січовик)

***

Рідний край
Красивий, щедрий рідний край
І мова наша солов’їна.
Люби, шануй, оберігай
Усе, що зветься Україна.
(І. Січовик)

***

Моя Україна – це пісенька мами,
Розлогі лани колосяться хлібами,
Вишневі садочки, лелеки на хаті.
Купають ставочки хмарки пелехаті.
Моя Україна – то мамина ласка,
Червона калина, бабусина казка.
Це соняхи в цвіті, горобчиків зграя…
Я кращої в світі країни не знаю.
(Л. Савчук)

***

Акровірш про Україну

У нас красивий, гарний край:
Квіти, море, річка, гай!
Рідне все: поля, діброви,
А сади які чудові!
Їх краса – це білий цвіт…
Ненька наша, Україна,
Адже ти для нас єдина!
(Дмитро Гонтар)

***

Сонячний дім
Привітний і світлий наш сонячний дім,
Як радісно й весело жити у нім.
Тут мамина пісня і усмішка тата.
В любові й добрі тут зростають малята.
Дзвінка наша пісня до сонечка лине:
"Мій сонячний дім – це моя Україна!"
(А. Німенко)

***
Про Україну
Я тримаю у руці
Кольорові олівці.
Хочу я намалювати
Кримські гори і Карпати.
Степ і пагорби Дніпрові,
І озера, і діброви,
І веселку, і калину,
орне море і Дунай –
Все це наша Україна,
Наш чудовий рідний край!
(Н. Зарічна)

***

– Чом у тебе очі сині? –
Хтось мене питався.
– Я родивсь на Полтавщині,
В Ворсклі я купався!

– А чому ти білочубий?
(Що мені робити?!)
– Я ж ходив із батьком влітку
Пшениці косити.

– А чому такий веселий?
– Та проста причина:
Я ж казав, що в нас плаксивих
Не було в родині.
(Б. Олійник)

***

Маленька Вкраїночка
А я дівчинка маленька,
Україна – моя ненька...
Край Карпатський – батько мій –
Любий серцю, дорогий.
В мене стрічка у косичці,
Файні квіти на спідничці,
З гір водичка у відерці,
А Вкраїнонька у серці.
Через річку, через поле
Я піду по стежці в гори
І смерічці заспіваю,
Як я землю цю кохаю.
Хай почує спів мій пташка
І замріяна ромашка,
І усі карпатські села,
Бо щаслива я й весела.
(І. Тучак)

***

Тобою
Послухай, як струмок дзвенить,
Як гомонить ліщина.
З тобою всюди, кожну мить
Говорить Україна.

Послухай, як трава росте,
Напоєна дощами,
І як веде розмову степ
З тобою колосками.

Послухай, як вода шумить –
Дніпро до моря лине, –
З тобою всюди, кожну мить
Говорить Україна.
(П. Осадчук)

***

– Як ти любиш Україну,
Мій маленький друже?
– Нашу рідну Україну
Люблю дуже, дуже!
– З Україною нікого
В світі не боюся.
І щоранку я до Бога
За неї молюся.
Щоб була щаслива, дуже,
Щоб була багата.
Я люблю її так дуже,
Як маму і тата.
(О. Лупій)

***

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім'я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
(Т. Шевченко)

***

Не забуть!
Ще малий, але ж сміливець –
Сам біжить у гай...
Ти, мій хлопче, українець –
Те запам'ятай.

Ще мала, а по барвінок
Вже ходила в гай...
Ти, дівчатко, українка –
Тож не забувай.

Вирина стежина рідна
З теплої трави...
Мати наша – Україна,
Не забудьте ви.
(В. Терен)

***

Як не любить той край,
Де вперше ти побачив
Солодкий дивний світ,
Що ми звемо життям,
Де вперше став ходить
І квіткою неначе
В його теплі зростав
І усміхавсь квіткам!
(В. Сосюра)

***

Кольорові міста
Мов дивна мапа, олівці:
Червоний – місто Чернівці.
Оранжевий – Одеса-мама,
Хоч кольорів там – ціла гама!
Нас кличе жовтий без утоми
До себе в гості у Житомир!
Як на ланах зелене збіжжя,
Зелене місто Запоріжжя.
А старовинний Борислав
Блакитну барву нам прислав.
По синій навіть важкодуми
Спішать мерщій куди? У Суми.
Лиш фіолетовий і досі я
Ще не назвав. Це ж – Феодосія!
Всі кольори запам’ятати
Поможуть вам міста, малята!
(В. Верховень)

***

Щоб довелося мандрувати –
Піти по рідній всій землі:
У кожне місто завітати,
У кожнім побувать селі, –

То навіть би за сотню років
Цього б не встигли ми зробить:
Простори в нас такі широкі,
А міст і сіл – що не злічить!
(М. Познанська)

Патріотичні поезії відомих письменників

Поезія про Україну – це віршована історія нашої батьківщини, яка написана палкими борцями за її визнання, незалежність та суверенітет. Усе "українське" переплелося у цих віршах воєдино: її болі і радощі, смуток та сподівання, відчай і суцільна нескореність. Багато віршів, мають і пророче значення, адже описане у них не втрачає своєї актуальності й досі.

***

Любіть Україну, як сонце любіть,
як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
Без неї – ніщо ми, як порох і дим,
розвіяний в полі вітрами...
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна,
як очі її ніжно-карі...
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в кривеньких тинах,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі...
(фрагмент: Володимир Сосюра)

***

Твори Ліни Костенко

Усе моє, все зветься Україна
Буває часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, –
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.
(Ліна Костенко)

***

Спинюся я
і довго буду слухать,
як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
і пахне степом сизий деревій.
Та верби похилилися додолу,
червоні ружі зблідли на виду,
бо вже погналось перекотиполе
за літом – по гарячому сліду.
(Л. Костенко)

***

Твори Тараса Шевченка

Село! І серце одпочине...
Село на нашій Україні –
Неначе писанка: село
Зеленим гаєм поросло;
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати
Неначе диво, а кругом
Широколистиї тополі;
А там і ліс – і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром:
Сам Бог вітає над селом!
(Вірш Тараса Шевченка)

***

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водо
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.
(Тарас Шевченко)

***

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?...
За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі...
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині...
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду.
Нехай душі козацькії
В Украйні витають
Там широко, там весело
Од краю до краю...
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий – море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили – гори, –
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засідала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило...
(фрагмент; Т. Г. Ш)

***

Твори Лесі Українки

І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.
Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжчого від твого не видали,
Вони б над ним ридали,
Та сором сліз, що ллються від безсилля.
О, сліз таких вже вилито чимало, –
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі вже їм литись, –
Що сльози там, де навіть крові мало!
(Леся Українка)

***

Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.
Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас
Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!
Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!
(Л. Українка)

***

Do (Гімн. Grave)
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
По світі широкому буде та пісня літати,
А з нею надія кохана
Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,
Де схована доля незнана?
І, може, зустрінеться пісня моя самотная
У світі з пташками-піснями,
То швидко полине тоді тая гучная зграя
Далеко шляхами-тернами.
Полине за синєє море, полине за гори,
Літатиме в чистому полю
Здійметься високо-високо в небесні простори
І, може, спітка тую долю.
І, може, тоді завітає та доля жадана
До нашої рідної хати,
До тебе, моя ти Україно мила, кохана,
Моя безталанная мати!
(Л. Українка)

***

Вірші Василя Симоненка

Я закоханий палко, без міри
У небачену вроду твою.
Все, що в серці натхненне і щире,
Я тобі віддаю.
Ти дала мені радісну вдачу,
Кров гарячу пустила до жил.
Я без тебе нічого не значу,
Ніби птиця без крил.
Кожну хвилю у кожну днину
Гріє душу твоє ім'я,
Ненаглядна, горда, єдина,
Україно моя.
(Василь Симоненко)

***

Лебеді материнства
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть пад тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
(фрагмент; В. Симоненко)

***

Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім’ям радію
І сумую іменем твоїм.
Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім’ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.
Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім'ям вмираю
І в твоєму імені живу!
(В. Симоненко)

***

Вірш Івана Франка

Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?...

Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов'ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма край твій весь политий кров'ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров'ю?...
О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.
(фрагмент прологу до поеми Мойсей: Іван Франко)

***

Де найкраще місце на землі
Де зелені хмари яворів
Заступили неба синій став,
На стежині сонце я зустрів,
Привітав його і запитав:
– Всі народи бачиш ти з висот,
Всі долини і гірські шпилі.
Де ж найбільший на землі народ?
Де ж найкраще місце на землі? –
Сонце усміхнулося здаля:
– Правда, все я бачу з висоти.
Всі народи рівні. А земля
Там найкраща, де вродився ти!
Виростай, дитино, й пам'ятай:
Батьківщина – то найкращий край!
(Дмитро Павличко)

До сліз: сучасні вірші поетів про Україну

Поетичне слово сучасних українських письменників оголює найзлободенніші проблеми українського суспільства. Робить це прогресивно, жорстко та вичерпано. Інколи здається, що кожен рядок на межі фолу, кожне слово переходить червону лінію. Але ж ні! У цьому й весь феномен сучасного українського поетства. Писати різко, не завуальовано, чим і викликати емоцію у тих, для кого пишуть, і створювати подразник тим, про кого це роблять.

***

Україна ж – це країна барокко.
Мандрувати нею – для ока втіха.
І тому западає спокуса в око:
зруйнувати все. І скільки б не їхав,

бачиш наслідки: мури і житла хворі
ще, мабуть, від турків. І п'ятикутні
знаки. З криниць повтікали зорі,
тобто їх нема, криниці відсутні,

але є сліди, і це дозволяє
подавати прогноз у вигляді віри
в неминуче. Тому що наша земля є
чимось більшим, аніж сорочка для шкіри.

Це підпільне барокко влаштовує опір
і цвіте шалено навіть в уламках,
хоч забуто нас і мовчать в Європі
Катувати зручно в палацах, замках,

а в каплицях тісно. Тому каплиці
є найперший крок углиб України.
Мені видно все з чужої столиці.
Все на світі можна підняти з руїни,
крім живої крові, як ми вже знаєм.
Напиши, чи всі живі та здорові.
Чи літають ангели над Дунаєм,
чи дощі у Львові, чи досить крові.
(Юрій Андрухович)

***

Україні
Ти синім небом дивишся на мене,
Щоб я, бува, душею не зачах.
В моїх ночах – тополь свічки зелені,
В моїх ночах, в задуманих очах.
В моєму щасті твого щастя зливи,
В моїй крові пожар твоїх калин.
З твоїх давнин на плечах вітер сивий,
Гіркий, печальний вітер, мов полин.
За мною ходять твого горя тіні,
Лицем до твого сонця я встаю.
В твоїм сумлінні – і моє сумління
По проводі життя передаю,
З твоїх знамен несу я вільне кредо.
Впаду як треба. Тільки ти – іди.
...Дивлюсь вперед. І бачу попереду,
Себе з тобою бачу назавжди.
(Грицько Чубай)

***

холодний падолист вологі пасма диму
сурма над водами проклятими і міст
далеко в небі сяє аметист
розкішного утраченого риму

далеко рідний край стрункі його собори
і сніг далеко – чистий золотий
і триєдине втілення мети
і вічні голоси дітей знадвору

ти знов поквапився воскреснути – і от
заранні пошуки добірного народу
не принесли сподіваного плоду
побільшивши число земних марнот

що ж виплекай безсоння і святкуй
сяку-таку нікомуненалежність
і збережи невитрачену ніжність
очікуючи смерть свою гірку
(Кость Москалець)

***

Раптово усі поставали борцями.
Усі з піджаків майорять прапорцями.

А я – не борець, не трибун, не оратор.
Дурна в мене вдача, паскудний карахтер.

Не маю позиції, навіть – і пози,
Отож балансую між віршів і прози.

Але не пишу я в ній про патріотів,
Про славне лицарство – про них і поготів.

Чи то – поготів? Ні, здається – поготів.
Також не пишу я про гуннів, про готів,

Ані про манкуртів, ні про яничарів,
Ані про Батурин, ані про Почаїв,

Ні про Калнишевського, ні про Мазепу.
Варю собі каву. Читаю газету.

Ходжу до клозету. Ходжу до театру.
Палю сигарети. Здебільшого – "Ватру".

Оскільки ні "Кемелу", ні "Галуазу"
Ніхто не пришле із Бродвею й Монмартру.
(Олександр Ірванець)

***

Ти сам собі країна! Зроби порядок в своїй голові! (слова пісні)
Не стидайся – то твоя земля
Не стидайся – то Україна
Добре там є де нас нема
Стань для батька нормальним сином

Не стидайся – то твоя земля
Не стидайся своєї країни
Добре там є де нас нема
Стань для батька нормальним сином

Не стидайся – то твоя земля
Не стидайся – то Україна
Добре там є де нас нема
Стань для батька нормальним сином

Не стидайся – то твоя земля
Не стидайся своєї країни
Добре там є де нас нема...
(фрагмент: Андрій "Скрябін" Кузьменко)

Читайте також: 10 наших улюблених віршів геніальної Ліни Костенко

• Теги:
• Література
• Україна
• Вірші