Телячі ніжності історії: 5 актуальних книжок осені

Відомий український письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ назвав цікаві книжки, які ідеально підійдуть для читання осінніми вечорами. Надихайтеся!

Книжки з різних популярних наук завжди розрізнялися за якістю викладу, а також за актуальністю знань з тієї чи іншої галузі. Тож у цьому огляді зібрані ті з них, що не "постаріють" ніколи, а також ті, в яких класичні сюжети викладені нетрадиційним способом.

Це цікаво: Майбутнє розуму vs. минуле душі: 5 книжок про українські батли

"Студії з української етнографії та антропології", Федір Вовк

(Х.: Видавець Савчук О.О. 2017)

Автор цього ґрунтовного дослідження – видатний український етнолог, антрополог, археолог, громадський та культурний діяч, Автор першої науково обґрунтованої концепції антропологічного складу українців. Вже на початку своєї діяльності, через яку був переслідуваний в Російській імперії, він визначив свій шлях, як нині б сказали, національної ідентифікації українців. Не зважаючи на імперську "єдинонеделимість", яка стосувалася не лише географічної галузі, але й національного моменту щодо мішанини "малих" народів, автор цього поважного двотомного видання мав свою свідому позицію. За його переконанням, визначити характер цієї змішаності й з’ясувати хоча б певною мірою ті етнічні елементи, з яких склалося сучасне населення України, можливо тільки за допомогою складного антропологічного аналізу. Заборона під ту пору всього вкраїнського та мовні утиски, зокрема "нестійкість мови як расової ознаки", змушували антропологів звернутися до більш постійних і тому більш надійних ознак, якими є "колір верхніх покривів тіла, волосся й очей, зріст, пропорції і форми різних частин тіла, особливо ж скелета".

Так само, розуміючи етнографію як науку про народний побут – зовнішній і внутрішній, автор дослідження мав на меті відзначити побутові особливості українського етносу й зіставити їх із такими самими особливостями інших, особливо сусідніх народів. Результатом цієї багатолітньої роботи стала ця праця, оздоблена великим масивом фото, схем, малюнків та непідробної любові до "предмету" свого дослідження – української нації, українського народу.

"(Не)історичні миті. Нариси про минулі сто років", Володимир В’ятрович

(Х.: КСД, 2017)

На відміну від альтернативної історії, яка розповідає про те, чого не було, або криптоісторії, що займається конструюванням минулого, у цій збірці зібрані скалки часу, що складаються в дзеркало епохи. Нариси про минулі сто років – це історії про те, як герої-характерники, сильні духом постаті, харизматичні діячі могли вплинути на хід історії лише за одну-єдину мить, коли вирішувалася доля всієї нації. Махно і Петлюра, Хвильовий і Шухевич, герої Крут і Майдану.

"Не лише зрозуміти минуле, але й відтворити його – завдання, яке ставить перед собою історик, – зауважує автор. – Тому він не обмежується описом ключових подій та відстежуванням зв’язків між ними, а намагається реконструювати максимум деталей, які допоможуть відчути описуваний час, зрозуміти мотиви людей, що жили тоді, обставини в яких їм довелося діяти, ухвалювати свої рішення чи ухилятися від них". "– Надто малою виявилася для двох отаманів одна Україна, – іронічно промовив Махно. – Може й вистачило б, якби один з них, прикриваючись безмежною вольницею, не підтримав її головного ворога, – відповів Петлюра». Таким чином, "(Не)історичні миті" – це розповіді не про звичні події минулого, які змінювали хід історії. У збірці мова про те, як ідентифікувати мить фокусування історії, коли в одній хвилині можна побачити ціле життя людини чи навіть усього покоління".

"Мемуари корови", Бернардо Ачаґа

(Л.: Анетти Антоненко, 2017)

З виходом цієї книжки сучасний український переклад вкотре відсвяткував заслужену перемогу. Майже одночасно з нашим знайомством із творчістю одного з найвидатніших баскських письменників сучасності надійшла новина про присудження премії за переклад його "Мемуарів корови", здійснений Ярославом Губаревим. Головна ідея твору – так само переможна, чи пак гуманна теорія про те, що попри своєрідний "фашизм" збоку людини – царя природи і вінця творіння – інші земні істоти мають право власного голосу.

Наразі ані скривджені мурахи, ані столітні секвої, так само позбавлені такого права, а звичайна корова розповідає нам історію своєї батьківщини. При цьому вона, на відміну від людини, не пишається тим, що вона - корова, бувши незадоволена своєю ідентичністю і воліючи народитися котом чи конем. Що ж до мемуарів, то це спогади нашої героїні післявоєнного періоду про життя корів. У них вона доводить усьому світові, що їхня порода – це не м’ясо-молочні машини, які здатні лише їсти та спати. Насправді світ корови, за словами «авторки», багатий і неповторний. У книжці ми занурюємось в його дивовижні перипетії, знайомимось з різними персонажами, поволі та несподівано дізнаючись про історію, культуру та природу Країни Басків.

"Малхут", Остап Українець

(Х.: Фабула, 2017)

У цьому романі про стародавній Станіславів чимало "владної" історії, сформованої указами, законами і формулярами. Зокрема зі старих листів, які потрапляють до головного героя, молодого адвоката і контрабандиста, ми дізнаємося про таємницю, яка може змінити не лише владу, але навіть долю. Так, рідне місто героя описано в тому листуванні, як осердя лицарського ордену, що ставив собі за мету створення політичного союзу вільних країн – відновленої Речі Посполитої.

Розповідаючи про долю тамтешнього бургомістра – успішного, прогресивного і тому вигаданого – автор-дебютант, застерігає, що це не історичний роман, а історична спекуляція. Тобто спроба уявити, як воно було за "за відреставрованими новим бургомістром фасадами". Хай там як, але чергова урбаністична фантасмагорія вдалася на славу, і в період від загибелі Потоцького до появи Івана Франка, карпатська столиця живе бурхливим, маловідомим, альтернативним життям своїм екзотичних героїв. Звісно, цікаво, як вони господарювали, саджали на палю чи ховалися від влади. Утім, чи були вони такими насправді, чи ні – це вже друге питання, головне при цьому – запропонувати свою власну модель історії, а вже її наповнення залежатиме від хисту, вдачі та мети автора. "Пам’ятаймо, що дії кожної людини приносять свої плоди – добрі чи погані, зауважує він у післяслові. – Ми, споглядаючи щось зі сторони, рідко можемо притомно бодай оцінити їхню роботу, не знаючи всього. Я не знаю всього. І тому не беруся оцінювати. Хоча дещо ми бачимо вже сьогодні".

"Українські жінки у горнилі модернізації", Оксана Кісь

(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017)

Героїчна роль жінки завжди применшувалася на тлі історичних епопей. Історія знає лише княгиню Ольгу та Роксолану, які увійшли до пантеону "державної" історії. Натомість те, як велося пересічній жінці у не менш складні часи соціальних зрушень і народних трагедій – сталінських репресій, Голодомору, колективізації – історія замовчує. Відновити справедливість взялися дев’ять дослідниць, які розповідають у цій книжці про те, як мінялася українська жінка та її становище в різні етапи нашої складної епохи. Причому мова не про міщанський побут, а про діяльність саме героїчного кшталту. І питання, які ставлять авторки збірки, справді серйозні та радикальні супроти мирного образу жінки як берегині, культивований в українській культурі.

Натомість як поводилися жінки під час арешту, репресій, окупації? Як пережили Голодомор? Чи змагалися проти радянського режиму в націоналістичному підпіллі? Відповіді на ці та інші питання допомагають зрозуміти історичну роль жінки у формуванні сьогоднішньої системи цінностей, а також світогляду цілого покоління феміністок.

Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ

Читайте також: Любов чи кохання? 5 нових книг, які варто прочитати восени

• Теги:
• Книжкові новинки
• Лайфстайл