Що дратує працівницю поліції – про залаштунки роботи дільничної офіцерки

У рубриці "Що дратує" РАДІО МАКСИМУМ дізнається про цікавинки різних професій та розпитує представників та представниць про стереотипи та упередження їхньої роботи. Сьогодні мовимо про "добровільну" працю в Нацполіції, графіки роботи та як на її результат впливає закон.

Про це пише Радіо Максимум.

Читайте також: Герой України “Да Вінчі” – історія життя людини-легенди Дмитра Коцюбайла

НЕ "участкова", а дільнична офіцерка

Працюю дільничною офіцеркою поліції в районному місті вже більш як два роки. Немало-небагато, але вже достатньо наслухалася про радянське – "учаскова". Так ось: українською буде правильно сказати "дільнична офіцерка".

На свою професію навчалась 4 роки в Національній академії внутрішніх справ для здобуття вищої юридичної освіти. Навчання проходить виключно на бюджетній основні, тобто, держава з тобою укладає своєрідний контракт. Ти вчишся безплатно, але відтак певну кількість років ти зобов'язуєшся відпрацювати. У випадку звільнення – великий борг та судові труднощі гарантовані.

Ще на етапі навчання я постала перед багатьма труднощами, які були дотичні не те що б до роботи поліціянтки, а більше до поліційного "середовища". Чим довше працюєш в поліції, тим більше переконуєшся в тому, що повсякденно доводиться вирішувати абсурдні ситуації. Адже часто у допомозі якійсь людині заважає ... закон.

Наприклад, доводиться через вікно залізати до квартири, оскільки відомо, що там маленькі діти, зокрема 1-місячна у небезпечній для їх життя ситуації, а мама у стані алкогольного сп'яніння. А законом не передбачено, що можна виламати двері. Або ж "викрадати" паспорт у людини з певним психіатричним діагнозом, яка перетворила своє помешкання на сміттєзвалище, аби відтак передати документ матері для подальшого примусового обстеження хворого.

"Корупціонерка"

Мені тяжко навіть уявити, чого від мене очікують люди, як від представника правоохоронних органів, бо часом їхня проблема виходить за межі моєї компетенції. Тож доводиться прямо запитувати: "Чим я конкретно можу вам допомогти?" – і, логічно, не отримати відповіді.

Також вони хочуть, аби я перебувала стовідсотково на їхньому боці конфлікту, без жодних пояснень. Знаєте, як "мама чи батько, які завжди на стороні дітей". Вони очікують, що я пристану на їхні умови, візьму на себе відповідальність за їхні неправомірні дії, відбілю перед законом – тож, так, часто доводиться відкривати людям очі, аби вони побачили реальність такою, як вона є. Тоді я стаю "поганою поліцейською" або ж зовсім корупціонеркою й отримую ... скарги авжеж. Бо як би ти не працювала, в очах суспільства ти обов'язково корупціонерка, – "та ви обрали іншу сторону конфлікту, бо вам точно заплатили".

Робота на "добровільних засадах"

Не зважаючи на те, що з часів міліції, багато чого вже автоматизовано, паперова робота, однак, залишається. Списування матеріалів і передача їх в архів – це нудна клішована робота, інколи як "переведення паперу". І я стала помічати, як моя мова збідніла, адже я послуговуюся постійно одними й тими самими усталеними мовними конструкціями.

Графік роботи нібито сформований для всіх однаково, а по факту щодня по-різному. Я можу бути на роботі вже о 6 ранку, а йти з неї опівночі. Додаткові години роботи, авжеж, не оплачуються. Виходить, ти працюєш на "добровільних" засадах. А зробити все, що від мене вимагається за час офіційного робочого дня, я просто не встигаю. Такий от оксюморон.

На додаток скажу, що з такою роботою дуже тяжко щось собі запланувати в житті поза службою. Ок, це майже ніколи не можливо.

"Їдь на Донбас"

Умови праці під час воєнного стану, звісно, різняться. Наряди, графіки роботи, зміни... Але значно цікавіше буде розповісти про взаємопрацю з людьми на початку повномасштабної й зараз. На патрулювання попервах виходили з нами добровольці, місцеві громадські формування... Вони безпосередньо бачили зсередини як працює поліція, і думка про нашу "нікчемність" в них змінювалася. Люди більше входили в становище, ставилися з розумінням. Але, як все в цьому житті, і це тривало недовго.

Ось вчиняє якась літня пані правопорушення, ти їй кажеш: не можна. А вона цідить тобі в зуби: "Іди воюй". Будь-яке попередження таким же, відразу чуєш: "Їдь на Донбас". Таких диванних критиків і порадників я постійно зустрічаю віч-на-віч і налаштувати свою психіку не реагувати мені тяжко. Я відповідаю: "Гаразд, я їду на війну, але ви ставайте на моє місце. Підете?" Це звісно риторичне питання.

Люди озлоблені на поліцію, і я розумію причини, але рівняти всіх працівників поліції під одну лінійку я б не рекомендувала. Великий наш зараз в тому, що суспільство не має розуміння: в батальйонах спеціального призначення, штурмових бригадах воюють багато поліціянтів, багато з них виконують свої призначення і на сході України. Вони теж мають сім'ї, їм також страшно йти на війну – вони теж люди... але, якщо йде в лави ЗСУ, умовно, якийсь доброволець, то він очах українців герой, а якщо це поліціянт – так йому і треба.

Ми дуже хочемо, аби в нас було так, як в Америці. Поліціянти прагнуть такої ж поваги, люди –дотримання їхніх прав. Бо ж, мовляв, як працюють структури в Америці? Оперативно та результативно. Порушив – будь ласка, отримуй. А в нас, згадайте, історія про поліціянта, що смертельно вистрелив у правопорушника і як розкололося суспільство на тих, хто засуджував і тих, хто підтримував. Думаю: ми й самі не знаємо, як хочемо. Люди сприймають поліцію досі, як каральний орган. Вважаю: потрібно це змінювати. З обидвох сторін авжеж. Щоби стати одним механізмом, однією правовою безпечною країною.

Це цікаво: Україна в радянських фільмах – як працювала російська пропаганда

• Теги:
• Україна
• Робота
• Суспільство
• Нацполіція
• ЗСУ
• Цікавинки
• Популярне