Що дратує ІТшника – вся правда про професію програміста, крипту та міжнародні компанії

Щороку, коли минає 256-й день року (число 256 символізує повністю заповнений байт – 11111111), настає День програміста або працівника ІТ-індустрії. Велика кількість українців працюють у цій галузі, тож Радіо Максимум дізналося про п'ять речей, які дратують ІТ-спеціалістів.

Марк працює програмістом вже понад 5 років і встиг попрацювати у декількох українських та міжнародних компаніях, пише Радіо Максимум.

Читайте також: 13-річний американець зібрав на допомогу для України понад 200 тисяч доларів – Кулеба

Його робочий графік не нормований і залежить від двох факторів: часового поясу клієнта та часового поясу Індії. Тож він вирішив поділитися речами, які дратують його найбільше.

"Напиши мені криптобіржу"

Можеш написати для мене криптобіржу? А може під'єднаємо її до Монобанку? Уявляєш, ГТА-5, але у Львові – яка ідея! А що думаєш про злом акаунта моєї колишньої в Instagram? А напиши мені декілька біткоїнів!" – Ні, ні та ще раз, ні.

Кожен раз, коли я буваю на якомусь заході й люди дізнаються що я – розробник, вони починають пропонувати мені "великі" бізнес-ідеї, наголошуючи на тому, що Стів Джобс же починав у гаражі, Білл Гейтс досяг успіху, чому б ти не зміг?

Програміст – це не чарівник, який матиме готовий продукт після клацання пальцями.

Тож не очікуйте від нас створення інтернет-магазину з продажем джерельної води з Трускавця або додатку, який рахує калорії від вчорашніх дерунів за лічені хвилини. Така робота вимагає часу, зусиль і, звісно, винагороди. І до речі, багато програмістів – це висококваліфіковані спеціалісти в конкретних областях, які не можуть одночасно створювати нейронні мережі, вебсайти, додатки для смартгодинників та програмне забезпечення для робота-пилососа з інтеграцією маршрутів від Google.

Я не можу зібрати Теслу з куска дроту та каніфолі. Навіть маючи усі потрібні запчастини, я б її, швидше за все, не зібрав.

Для багатьох програміст – це своєрідний "мультиклас" у світі техніки, який може зламати захист Пентагону, запускати ракети в космос, ремонтувати газові котли й, звісно, збирати Теслу – просто він про це всім не розповідає. Минулого року моя бабця поставила мене в таку ситуацію.

– Ні, бабцю, я не вмію ремонтувати газові котли!
– Але в діда ж теж був диплом інженера, і він вмів!
– Дід був інженером нафтових бурових установок, а я – комп'ютерний інженер.
– Все ясно, ти гуманітарій!

І знаєте що? Пізніше я відремонтував той котел, але не завдяки своїм IT-навичкам. Просто "загуглив", як підняти тиск у системі, і виявилося, що треба було лише підкрутити клапан. Проте для бабці я залишився героєм. Тепер єдине, в чому я винен – це у тому, що не хочу відремонтувати сусідці швейну машинку. Але насправді більшість програмістів – звичайні люди, які мають такі самі знання про побутові пристрої, як і ви.

"Тобі просто з ВНЗ пощастило!"

Коли працюєш в ІТ, часто слухаєш від представників інших професій, як ти везучий, обравши таку спеціальність та університет. Якщо не університет – то курси. А якщо самостійне вивчення – то, напевно, у тебе були ідеальні умови. Іншим же доводилось працювати, а у тебе було стільки вільного часу.

На ділі, вищі навчальні заклади, що готують відмінних спеціалістів для ринку, – це рідкість.

І це стосується також більшості курсів. Незалежно від освіти, успіх в ІТ вимагає значних зусиль, праці та вкладення часу. Немає диплома чи сертифіката, який гарантує роботу в ІТ без реальних навичок та знань. На одному з моїх попередніх проєктів тімлід мав освіту з обліку й аудиту, а проджект-менеджер – з туризму. Тож в Україні, щоб потрапити в ІТ, потрібно невпинно розвиватися. Навчальні установи та курси можуть дати поштовх, але подальший шлях доведеться проходити власноруч.

"З руками й ногами відірвуть. Гроші будеш гребти лопатою"

Працюючи в ІТ, стикаєшся з постійним інтересом до розміру твоєї зарплати. Завдяки рекламі шкіл програмування у загальної публіки утворився стереотип: випустився – і тобі миттєво пропонують роботу з величезною зарплатою, де кожен день обмежується лише кількома натисканнями кнопки "Надіслати собі на карту 1000 доларів", сидячи з кавою та гортаючи новини.

Проте реальність зовсім інша. Ринок ІТ – це місце жорсткої конкуренції. Роботодавці у пошуках найкращого кандидата за оптимальну ціну часто вимагають пів року чи навіть рік досвіду роботи навіть на найнижчі позиції. Без такого досвіду ваше резюме може й не розглянути. Тому новачкам доводиться стартувати у так званих "галерах", працюючи за зарплату нижчу від середньоринкової або навіть влаштовуючись на безоплатне стажування. Щоб професія в ІТ почала приносити справжній дохід, може знадобитися чимало часу.

Коли я робив свої перші кроки в цій сфері, мої друзі, що працювали на "Новій пошті", іронізували з того, що їх заробіток фасуючи коробки був у рази вищим за мій.

"Напевно, сидиш собі цілий день у комп'ютері й пишеш свої коди"

Якби ж то! Та ні. З мого досвіду, чим більша компанія, тим з більшою кількістю людей протягом робочого дня доведеться контактувати. Хоча велика кількість розробників є інтровертами, яким комфортно на самоті.

ІТ – це не лише розробники. Це ще й різного року менеджери (scrum master, project manager, product owner), різноманітні тестувальники, інші розробники та бізнес-користувачі, з якими так чи інакше протягом робочого дня вам доведеться контактувати.

І чим вища ваша позиція, тим більше часу, на жаль, доведеться проводити в таких дзвінках. Іноді я ловлю себе на думці, що моя робота – це цілий день показувати й розказувати щось бородатим чоловікам та отримувати за це гроші.

Моя жінка може засинати під голос менеджера зі США та прокидатись під голоси команди з Індії, що лунають з мого ноутбука.

Так що чомусь ця професія влаштована так, що чим краще ти програмуєш, тим менше ти програмуєш!

І це: Біографія письменниці Ольги Кобилянської – пишна троянда в саду української літератури

• Теги:
• Україна
• Робота
• Суспільство
• Гаджети