Вітаємо на сайті Радіо Максимум!

На вказану електронну адресу було надіслано повідомлення для підтвердження реєстрації

Форма для відновлення паролю
Вітаємо, Ваші дані успішно оновлено!

П'ять перекладів, які варто прочитати взимку

  • 870

Відомий український письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ назвав цікаві книжки, які ідеально підійдуть для читання зимовими вечорами. Перевірте самі!

Взимку часу на читання буває більше, тож, саме час ознайомитися з новим і невідомим – чи то забутим класиком літератури жахів, а чи романом про той самий час, в екранізації якого зіграє улюблена зірка.

Це цікаво: BBC оголосила переможців премії Книга року

"Зібрання творів. Т.1.", Амброуз Бірс

(К.: Видавництво Жупанського, 2017)

'Зібрання творів. Т.1.', Амброуз Бірс - фото 216384
"Зібрання творів. Т.1.", Амброуз Бірс

Відомий американський сатирик і памфлетист, автор цієї збірки насправді був батьком літератури жахів, якого згадував навіть його наслідувач Г.Ф. Лавкрафт. "Ближче до справжньої величі перебував ексцентричний і похмурий журналіст Амброуз Бірс, писав він про живого класика, який теж брав участь у Громадянській війні, але вцілів і написав декілька безсмертних оповідань, а потім зник 1913 року в загадковому тумані, немов створеному його власною зловісною фантазією".

Зокрема до першого тому творів цього таємничого автора увійшли "Оповіді про солдатів і цивільних", а також збірка оповідань "Чи може таке трапитися?", у якій він творить канон надприроднього жаху. Причому кошмари, якими він лякає читача, мають небагато спільного з готичною літературою, оскільки це побутовий страх, найбільш вражаючий та інфернальний. Ілюзія занурення в самісіньке серце темряви створює нові, невідомі інтонації, які враховувало у своїй творчості кожне нове покоління письменників, що писало про війну, включно із Хемінгуеєм, намагаючись описати її жахіття.

"Вулфголл", Гіларі Мантелл

(Х.: Фабула, 2017)

'Вулфголл', Гіларі Мантелл - фото 216387
"Вулфголл", Гіларі Мантелл

Ця велична історія життя англійського політика, полководця і стратега обрамлена генеалогічним древом, списком героїв та персонажів, без якого можна загубитися у вирі подій, а також докладними коментарями. Адже постать, описана в романі того варта – Томас Кромвель, син коваля-бунтівника, який піднявся від міщанина до політичного генія, спромігся перетворити країну відповідно до своєї волі та бажань короля, котрому він віддано служив.

За сюжетом, у якому яскраво описані юні роки зростання майбутньої зірки в умовах жорсткого побуту, Англія на межі катастрофи: якщо король Генріх VIII помре, не залишивши спадкоємця, неминуче почнеться громадянська війна. І чим може допомогти королю наш герой, який славиться недоброю репутацією. Власним досвідом, відданістю, хитрістю, спрямованою проти ворогів, а головне – стратегічним розумом.

"– Цікаво. І що ж я не здатний подолати? – похмурніє в романі король. – Відстані, – відповідає Кромвель. – Гавані. Земний рельєф, людей. Зимові дощі й бездоріжжя. Коли предки вашої величності воювали у Франції, Англія мала там цілі провінції. Звідти ми могли забезпечувати війська, могли поставляти провізію. Тепер, коли за нами тільки Кале, як ми зможемо прогодувати армію на континенті? – Король дивиться крізь вікно на сріблястий ранок. Закушує губу. Повільно розлючується, розпалюється, пускає бульбашки, наближаючись до точки кипіння? Він обертається, сяючи посмішкою".

"Як зупинити час", Метт Хейг

(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017)

'Як зупинити час', ​Метт Хейг - фото 216388
"Як зупинити час", ​Метт Хейг

Головному герою цього роману, якого в екранізації зіграє сам Бенедикт Камбербетч, чотириста років, хоч на вигляд він має близько сорока. І живе та виживає цей безсмертний, а для всіх – нестаріючий вчитель історії, згідно з розділами цієї захопливої книжки, то в Середньовіччі, то за нашого часу. Просто цей самий Том Азар, якого зіграє британська зірка, хворий на рідкісну хворобу анагерію, яка сповільнює процес старіння. Тож, протягом чотирьох епох, переживши всі світові катаклізми з війнами та катастрофами, проживши сотні життів, він змушений змінювати міста та оточення, ім'я та звички, аби не викликати підозр.

Так само не менш "смертні" й інші хворі, яких захищає таємна організація. "Тож ні, ми не безсмертні, – роз'яснює наш герой. – Наші тіла та розум все одно змінюються з часом, але згідно з останніми науковими відкриттями дегенерація молекул, перехресне зшивання клітин, клітинні та молекулярні мутації (а особливо мутації ядерної ДНК) відбуваються з інакшою швидкістю". Хай там як, але це мало обходить того, хто несподівано став полювати на цих "безсмертних" одинаків, намагаючись знищити всіх хворих на анагерію. Тепер "безсмертному" герою, необхідно відшукати свою доньку Маріон, адже вона успадкувала батьківську хворобу, а це означає, що відтепер вона в небезпеці…

"Платеро і я", Хуан Рамон Хіменес

(Брустурів: Дискурсус, 2017)

'Платеро і я', ​Хуан Рамон Хіменес - фото 216389
"Платеро і я", ​Хуан Рамон Хіменес

Нобелівську премію автор цієї "андалузької елегії" отримав за "ліричну поезію, зразок високого духу і художньої чистоти в іспанській поезії", проте відомий він саме за книжкою прози, нехай навіть ліричної, яка вийшла в 1917 році. Парадоксально також те, що всі вважали, ніби книжка написана для дітей, через що довелося навіть вставити "Застереження батькам, які читатимуть цю книгу дітям". Утім, "дорослого" в осінній лагідній історії про малого віслюка не більше, ніж у "Маленькому принці" Екзюпері чи "Джалапіті" Емми Андієвської. І навіть школа, така доречна цієї пори, згадується у ній з дитячою наївністю.

"Коли б ти пішов, Платеро, як усі діти, до школи, то вчив би літери й писав би палички. Знав би стіль­ки, як осел в музеї воскових фігур, сусіда русалоньки, що виринула з води в лахмітті з квітів, висвічуючи золотаво-рожевим тілом, – знав би більше ніж лі­кар чи палоський кюре, Платеро… Ні, Платеро, ні. Ти підеш зі мною. Я розповім тобі про квіти й про зірки. І не сміятимуться над тобою, мов над тим тупаком, якого ще й узивають віслюком і саджають за останню парту, іменовану ослячою".

"Тінь вітру", Карлос Руіс Сафон

(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017)

'Тінь вітру', Карлос Руіс Сафон - фото 216390
"Тінь вітру", Карлос Руіс Сафон

Динамічний сюжет цього роману, нагадуючи стиль Умберто Еко і Дена Брауна, рухається на межі фолу, де бульварне чтиво сполучене з готичною історією. Десятирічний син букініста опиняється на "Цвинтарі забутих книжок", вибираючи навмання роман забутого еротичного письменника. Захопившись, він заходиться розслідувати інтригу, шукаючи слідів загадкового автора, у чому йому допомагають і порочна сліпа дівчина, і диявольський незнайомець, і вірний друг з іншими колоритними персонажами.

Ідучи детективним сюжетом, ми вивчимо купу старих листів, рукописів і оповідей очевидців. Щоби реконструювати за ними історію таємничої книжки, героєві роману знадобиться десять років життя у повоєнній Барселоні, а читачеві – лише пройтися садом звивистих стежок, ліричних відступів та інших жанрових сентиментів, ніяк не пов’язаних ані з давньою книжкою, лише з допитливим хлопчаком. "Що далі я читав, – нетямиться він, – то дужче ця історія нагадувала мені російську ляльку-матрьошку, всередині якої ховаються незлічені зменшені копії її самої".

Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ

Зверніть увагу: 10 найкращих українських книг 2017 року


пропозиції партнерів
Новини