Не смійте кпити з українців – 12 українських слів від Василя Стуса

Непересічний поет-шістдесятник Василь Стус вмів вразити словом. Для своєї поезії добирав рідковживані слова, часто створював індивідуальні. Заварюйте чашку чаю і легко вивчайте поетичну українську разом зі Стусом.

Щоб пізнавати цікаві слова у нашій постійній рубриці "Говори красиво", сьогодні беремо до рук збірку поезій Василя Стуса "Палімпсести", яка вийшла у 1986 році в Нью-Йорку, вже по смерті автора, пише Радіо Максимум.

Читайте також: Як мовив Степан Бандера або 10 цікавих слів від великого провідника ОУН

Адже ця збірка вважається однією з вершин доробку поета-шістдесятника. За проукраїнські переконання Стус зазнав репресій з боку радянської диктатури. Його творчість заборонили, деяку частково знищили.

Ось слова, які Радіо Максимум відібрало з творчості Стуса, аби вдосконалювати знання української мови. Також додаємо цікаві цитати Великого поета.

Ку́пина́ – горбик на луці чи болоті, порослий травою або мохом.

"Так що друг, коли невіра його нестерпна, називає купину вічним вогнем і просить сірника, щоб запалити цигарку" (3 червня 1970)

Панегірити – похвальна промова на честь кого-небудь або надмірна похвала.

"Не папегіритиму карамельним віршем. Ти є муж сси! Ти воїн! Ти боєць!" (Т.1, кн. 2:49).

Осьму́ха – народна міра землі, рівна восьмій частині якої-небудь ділянки або більшої міри (десятини).

"Чвертьпоета роздвоїлося (на осьмуху і страх). Осьмуха поета роздвоїлася (на понюху і страх)" ("Еволюція поета", 25.02.1971)

"Пам’ятаю, як 1946–47 рр. пас чужу корову – за це мене годували. Я знав, що мама голодна – і не міг їсти сам, просив миску додому, аби поїсти з мамою разом. Колись поніс миску, а мама стала сварити мене дуже тяжко, плакала, казала, аби я так не робив більше. Бо їй дуже хотілося їсти – і дивитися на їжу їй було тяжко. А мені ложка не лізла до рота", – писав у своїх спогадах Василь Стус.

Кока́рда – металевий значок установленого зразка на форменому кашкеті

"Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою на кашкеті і витягнув п’ятака, схожого на сонечко"

Тамбік – похідне від там і бік. На тому боці.

"А товщею, в кризі, в імлі, за тамбоком, сяє срібне серце землі скорбним оком" (П-1:173)

Кпи́ти – те саме, що кепкувати

"Три скелети сидять за кавою І провадять про філософію Ніцше До них присідає рудава бестія І починає з одного кпити Що той недоладно грає справжню Людину" (25.02.1971)

Ненавиджу слово "поезія". Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них – як на мене – путящі. І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що, повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється від неї, як од скверни. Поет – це людина. Насамперед. А людина – це, насамперед, добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а робив би коло землі", – писав Стус до читача в Києві, 1969 року.

Хо́рий – хворий

"Рушай вперед! І, добротою хорий Розтань росою димною між трав"

Ги́біти – зазнавати труднощів від нестачі чого-небудь; страждати

"Що буде завтра? Дасть Біг день і хліба. А що, коли не буде того дня? Тоді вже гибій. Отоді вже – гибій, Простуючи до смерті навмання"

Мульки́й – той, який муляє, тисне або який бентежить, турбує, гнітить.

"Така хрустка, така гнучка Уся моя кімната! Так м’яко встелена вона – Їй-бо, не мулько спати" (18.01.1972)

На першому допиті 13 січня 1972 року Василь Стус заявив, що не буде відповідати на питання про його ім’я та прізвище, поки йому не передадуть томик віршів Гете, над якими він працював.

Ко́ливо – поминальна кутя чи каша з пшениці, рису і т. ін. із солодкою підливою

"То й слава Богу, коли є спочинок Попереду. Та байдуже – який. Не ремствуй, що забідний був ужинок. Зате тяжкий. Як коливо – тяжкий" (14.02.1972)

Многота́ – те саме, що багато

"І ще здалося – вдосвіта, наосліп: Що я себе утратив многотою Самопомноженого цього світу, Що світиться бінокля мами страждань – моїх любовей, товчених на скалки, де кожна скалка круглиться, мов око Побожеволілого од нещастя…" (2 червня 1970)

Спроневі́ра – те саме, що невіра

"Був досвіток. І засклена осліплим Підсиненим чорнилом спроневіри Небесна твердь мовчала, як отерпла, лиш чорний-чорний ворон пролітав – Окреслював мезолітичні кола, Мов діри всесвіту…" (2 червня 1970)

Помер Василь Стус у ніч із 3 на 4 вересня 1985 року в таборі села Кучино, Пермської області. На той час йому було 47 років. Його вбила радянська тоталітарна система. Людину, яка мала непохитну проукраїнську позицію та залізну міць у боротьбі за українське.

Матеріал підготувала Тетяна Жидак

Це цікаво: "Привид Києва", "Перемога" та "Мрія" – кому повинні дякувати українці за важливі слова

• Теги:
• Україна