Натхнення чи плагіат: що не так з новорічним привітанням Володимира Зеленського

Новорічне привітання президента України Володимира Зеленського неабияк сколихнуло українців. Вони влаштували флешмоб, шукали зраду, а також розбирали на цитати його слова. Зараз же спічрайтерів звинуватили у плагіаті, або у ймовірній переробці твору іншого автора, Уласа Самчука.

Історія з "плагіатом" від Володимира Зеленського не нова. Раніше, у червні 2019 року його вже звинувачували у тому, що в його промові на зустрічі з головою Євроради Дональдом Туском, Володимир Зеленський використав абзац із виступу Петра Порошенка. Тоді на Банковій це назвали "диверсією". Пізніше в одному зі своїх інтерв'ю Юлія Мендель, прессекретарка президента, заявила, що всі свої промови та виступи Володимир Олександрович готує самостійно.

До теми: Різниця є: Вакарчук відповів на новорічне звернення Зеленського різким віршем

Філологиня Юлія Йонець присвятила новорічній промові президента пост у фейсбуці. Вона переконана, що у зверненні використані слова зі статті українського письменника Уласа Самчука.

"Була колись у програмі літератури 11 класу стаття Уласа Самчука. "Нарід чи чернь?" Невелика така, 1941 року. Теж про богів, вулиці і читання… Про "хто я", людську гідність і національну свідомість... Не знаю, хто писав промову слузі народу, але Самчука однозначно читали. Повага. Круто з першоджерелом попрацювали. Переписали так переписали", – написала Юлія Йонець у Facebook.

Користувачі мережі відразу ж звинуватили Зеленського у плагіаті. Не минулося й без колишніх народних обранців, а також висловлювань письменників.

"Шкода, що президент Володимир Зеленський скористався низькоякісним плагіатом. Взяв би оригінал, процитував би слова Уласа Самчука, і було б інше ставлення суспільства до новорічної промови", – написала ексдепутатка від "Самопомочі" Вікторія Войціцька.

Письменниця Оксана Забужко долучилась до обговорення теми плагіату.

"Тут, як на мене, навіть не стільки плагіат цікавий, скільки перевертання смислу вкраденого на протилежний, – так би мовити, "Не амінь і не Господи помилуй": класичні "бісівські ігри", трикстерство з сірчаним душком", – написала письменниця.

До вашої уваги фрагмент статті Уласа Самчука "Нарід чи чернь" 1941 року:

"І найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його історія – перманентне намагання когось зробити з нас не те, чим призначила нас природа. Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту. Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тільки не була на нашій землі, – російська чи польська, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми – не ми, а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас. І тоді ніде інде, лише у наших містах, наших селах, наших школах, наших родинах, нам залазили в саму душу, плювали там на все, що є для нас святого, не давали змоги боронитися. Останні роки панування большевізму особливо яскраво довели нам, що значить таке втручання. Навіть ті чи інші літери казали нам вимовляти так, як хочуть вони. Диктували нам наше відношення до чужого, до того, що нам вороже. Наслідки з усього цього на сьогодні такі, що величезна частина нашого, особливо міського, населення з національного погляду являє собою не що інше, як юрбу, що не належить ні до якого народу, що не має нічого святого, що не говорить ні одною мовою. Це не є нарід. Це – чернь, це – безлика, без'язика юрба. Особливо це стосується до нашої молоді, яка з національного погляду – саме велике порожнє місце. Соромно, боляче і огидно бачити таке явище на європейському суходолі, на берегах Дніпра, на вулицях Києва 1941 року! Це – боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас в очах свідомих чужинців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої активності й енергії. Це явище – перше і основне зло, яке треба вирвати з коренем!

Тому – не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно... А коли – все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь"

Фрагмент новорічного привітання Володимира Зеленського від 31 грудня 2019 року:

"Хто я? Житель Франківська, який захищає свою рідну мову? Уродженець Гурзуфа, який береже свою рідну мову? Житель Берегова, який береже свою рідну мову? Или житель Краматорська, который говорит на своем родном языке? Той, хто вивчив українську? Бо це нормально знати державну мову. Чи той, хто не хоче цього робити? Хто я? Той, хто сплачує податки? Хто підрізає на дорозі? Тримає вдома собаку? Рудий? Мусульманин? Має вади слуху? Ненавидить оливки? Ліберал? Відмінник? Не дивився "Гру престолів"? Сангвінік? Веган? Козеріг? Не поступається місцем у метро? Донор крові? Відмовився від пластику?

Це кожен із нас. Це українці. Такі як є. Не ідеальні і не святі. Тому що просто люди. Живі. Зі своїми недоліками і "тарганами". Але в нашому паспорті не вказано правильний чи неправильний українець. Немає рядка "патріот", "малорос", "ватник" чи "бандерівець". Там написано: "Громадянин України", який має права і обов’язки. Ми з вами дуже різні. (...) Читаємо Жадана чи слухаємо Марув? Дивимось "Іронію долі" чи "Сам удома". Вболіваємо за "Динамо" чи "Шахтар"? Чи разом за Ломаченка та Усика. Ті, хто святкує 8 березня? Чи навпаки вважає його пережитком "совка"? Ідемо в неділю до церкви чи нічого не робимо у суботу? Ми ті, хто каже: "Я тебе кохаю" или "Я тебя люблю". Все це і є ми. (...)

Уявіть собі, хіба нас мало що об’єднує? Ми однаково пишаємось великими українцями. Чи перестали б їх поважати, дізнавшись за кого на виборах голосували б Шевченко чи Леся Українка? Якби Сковорода чи Хмельницький мали б різні погляди щодо НАТО? Нам було б важливо, до якої церкви ходять Каденюк та Лобановський? Що думають Антонов чи Корольов щодо розмитнення автомобілів? І як Ступка чи Биков ставляться до "нормандського формату"? Ми цінуємо їх за інше, бо цінуємо ми насправді інше. (...)

У нашій історії чимало епізодів, що нас об’єднують. Та ми навчились бути єдиною країною епізодично. У новому році нам треба бути єдиною країною щодня. Це має стати нашою національною ідеєю. Навчитися жити разом у повазі заради майбутнього своєї країни. Адже ми уявляємо його однаково – це успішна та квітуча країна, де немає війни, країна, яка повернула своїх людей і свої території. Де неважливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована. Де немає різниці, біля якого пам’ятника ти чекаєш дівчину, в яку ти закоханий. Якщо ми бачимо майбутнє однаково, це повинно нас об’єднати"

Читайте також: Зеленський потрапив на підсумкову обкладинку журналу The Week

• Теги:
• Україна
• Володимир Зеленський
• Скандал
• Література
• Культура
• Суспільство