Іван Малкович – український поет і видавець, власник і директор видавництва А-ба-ба-га-ла-ма-га. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
У видавництві "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" побачили світ чотири поетичні книжки Івана Малковича "Із янголом на плечі", 1997 (у межах видавничого проєкту "Поетична аґенція "Княжів"), "Вірші на зиму", 2006; "Все поруч", 2010; 2011 (2-ге, доповнене видання); "Подорожник".
А він йде і йде, хоча
вже й не дихає свіча,
лиш вуста дрижать гарячі:
янголе, не впадь з плеча.
[30-31 січня 1992]
З нічних молитов
Господи, літа стебельце
всели до самітніх душ,
дай кожному звити кубельце,
і не поруш.
Хай кожен в цім світі спасеться,
хай світить з-за темних круч
довкола кожного серця
віри твоєї обруч.
[3-9 травня 1992]
Свічечка букви "Ї"
Хай це можливо і не найсуттєвіше
але ти дитино
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви "ї"
а також
витягнувшись на пальчиках
оберігати місячний серпик
букви "є"
що зрізаний з неба
разом із ниточкою
бо кажуть дитино
що мова наша – солов'їна
гарно кажуть
але затям собі
що колись
можуть настати і такі часи
коли нашої мови
не буде пам'ятати
навіть найменший
соловейко
тому не можна покладатися
тільки на солов'їв
дитино.
Іван Малкович – український поет і видавець, власник і директор видавництва
Отакий роззява
Жив собі роззява, ліві двері справа...
З ранку він хутенько встав, піджака вдягати став,
Шусть руками в рукави – з'ясувалось, то штани.
Отакий роззява, ліві двері справа.
Вбрав сорочку він, однак, всі кричать йому: "Не так!",
Одягнув пальто, проте, знов кричать йому: "Не те!"
Отакий роззява, ліві двері справа.
Поспішаючи в дорогу рукавичку взув на ногу,
Ну а замість капелюха натягнув відро на вуха.
Отакий роззява, ліві двері справа.
Трамваєм тридцять третім він їхав на вокзал,
І двері відчинивши, до водія сказав:
"Шановний трампарампарам, я щось хотів сказати вам,
Я сів не в той ай-яй трамзал негайно треба на вокзай!"
Водій перелякався і на вокзал подався.
Отакий роззява, ліві двері справа.
Ось біжить він до кав'ярні, щоб квитки купити гарні,
Далі гляньте на роззяву, мчить купляти в касу каву.
Вибіг він аж на перон, там стояв один вагон.
Пан роззява в нього вліз, сім валіз туди заніс,
Примостився під вікном, тай заснув солодким сном.
З ранку – гульк! "Егей!" – гукає – Що за станція питає,
Чемний голос відповів: "То є славне місто Львів".
Ще поспав, аж сходить сонце, знов поглянув у віконце,
Бачить, знов стоїть вокзал, здивувався і сказав:
"Що за місто це, Боляхів, Коломия чи Батяхів?"
Чемний голос відповів: "То є славне місто Львів".
Ще собі поспав з годинку, знов поглянув на зупинку,
Бачить, знов стоїть вокзал, здивувався і сказав:
"Що за станція цікава, Київ, Зміїв чи Полтава?"
Чемний голос відповів: "То є славне місто Львів".
Тут він крикнув: "Що за жарти? Жартувати так не варто.
Вчора я у Львові сів, а приїхав знову в Львів?.."
Отакий роззява, ліві двері справа.
Музика, що пішла
Коли вона плелася в коси –
чом, скрипко, відвернулась пріч?
Як музику пустила босу
в гаку непевну, звабну ніч?
Ох, смиче, теж дививсь куди ги? –
вже ж сивина спадає з пліч, –
як босу музику пустити
в таку непевну, звабну ніч?..
Візьму собі землі окраєць,
піду блукати по світах, –
хай тільки вітер завиває
в моїх розхристаних слідах…
О малю, тату, як спитають,
куди ваш син подався з віч –
скажіть: він музику шукає,
що босою пішла у ніч.
Іван Малкович – український поет і видавець, власник і директор видавництва
