Ідеальні для осені! П'ять книжок, які допоможуть вам зігрітися

Відомий український письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ назвав цікаві книжки, які ідеально підійдуть для читання холодними вечорами. Перевірте самі!

Зігрітися, зазвичай, завжди буває дуже просто в грі, яку пропонують зокрема автори книжок цього заключного "осіннього" огляду. В одному випадку – це роман-турнір і роман-шоу, а в другому – героям доводиться гратися з вогнем, що будь-яку трагедію здатний перетворити на фарс. У всякому разі нудно не буде, а карколомні сюжети обов'язково підігріють читацьке задоволення від тексту.

Це цікаво: 5 книжок про ігри з часом, які ви прочитаєте на одному подиху

"Свято заліза", Роберто Арльт

(Л.: Видавництво Анетти Антоненко)

Пекельне вогнище, що спалахує в фіналі цієї п'єси навряд чи зігріє серце християнина, але принаймні підігріє цікавість до того, у який спосіб виховувалися антиклерикальні та антивоєнні смаки, які, втім, виявилися не на часі в період її написання. Отже, це трагічний фарс 1940-го року, створений аргентинським класиком, чий доробок стоїть стоять в одному ряду зі спадщиною Хуліо Кортасара. Водевільні ситуації за стилем нагадують Бальзака і Мопассана, драматичні сценки свідчать про вплив Шекспіра, а згаданий фінал відсилає до п'єси "На дні" Горького, у якому, якщо пригадуєте стається людська трагедія, яка всього лише псує настрій компанії.

Герої в аргентинського автора не кращі – дружина фабриканта, споглядаючи яку "то в декорованому салоні "ролс-ройса", то в золотавому кріслі ложі Великого театру, хто б міг подумати, що ця пані, на чиїх руках сяють такі коштовності, неписьменна грабіжниця", її чоловік, "дурний як пень, щедрий як скнара і вдячний як змія", монструозний синок, підступний слуга, демонічний коханець, священик-хабарник. Одного, наче у класичній драмі, спокушає Фавн, другого застерігає Ангел-охоронець, але всі герої варті одне одного, всі з потаємними думками, подвійним дном, підступними намірами.

Загалом, якщо згадати, що в період між двома світовими війнами драматургія вкладалася у пацифістське русло, маючи за взірець стилістику Джанні Родарі з його "солодкою" тематикою і велетенським тортом замість атомної бомби, який впав на місто, то матимемо цілком "гарячий" драматургічний канон. У цій п'єсі намагаються за будь-яку (людську) ціну обіграти Бога війни (у світі й родині), і крім дружини господаря та її коханця – це той, для кого писав автор "Пригод Цибуліно", тобто син фабриканта. "Діти, народжені після війни, мають душі злочинців", – каже про нього старий слуга, і в цьому була "залізна" логіка, яка утвердиться після прочитання цієї п'єси.

"Гра з вогнем: Диявол не бреше", Марія Зоря

(Л.: Кальварія)

Тепло вогню у цьому авантюрному так само сумнівне, сюжет, скоріше, гарячий, герої запальні, а сльози погорільців пекучі. Загадом образ сучасного чиновника в "офісній проз", конкурс на якого свого часу в нас задумували, не дуже відрізняється від образу "позитивного Сатани", який проголошують у цьому романі. Різняться хіба що наслідки, які в реальності мають вигляд конкурсної книжки – "видання роману-переможця усіма мовами світу, включаючи латину та мову майя".

Після чого письменники стають "впізнаваними, як зірки серіалів чи навіть політики, телепередачі, в яких вони коментують свою участь або неучасть у конкурсі "Ніч з Вельзевулом", здіймають рейтинги каналів, вищі за рівень міжнародних футбольних матчів", і навіть у притулку для старих голодні мешканці "шкандибали "на телевізор", щоб не пропустити телеміст Остапа-Ореста Хуховича з Гафією Задунайко". Тож маємо цілком пристойний трилер, чи пак традиційну українську демонологію, пропущену крізь сито міського роману, яку намагалися опанувати протягом останніх років чимало авторів. Що тут богохульного чи демонічного, спитаєте?

Правильно – нічого. Тому-то й головна героїня "Ночі з Вельзевулом" "погоріла" на творчій роботі, а її напарник з цих "секретних матеріалів" не дуже зважає на світанок віри, оскільки "добра половина злочинних сюжетів у його не тривалій, проте інтенсивній праці на ниві кримінальної журналістики, пов'язана із різноманітними темними справами святих отців православної церкви". І нам доведеться разом із ними з’ясувати, що стоїть за літературним конкурсом, на який вже надійшло мільйон рукописів, "кому вигідне розмивання межі між добром і злом", а також "які технології використовують організатори конкурсу, що ним захопилася вся Україна". І в яке пекло це приведе.

"Яйце-райце, або Мільйон на мрію", Тетяна Белімова, Андрій Процайло

(К.: Брайт Стар Паблішинг)

Гаряча авантюра цього роману триває під гаслом "не наздожену – то хоч зігріюся". Отже, перед нами роман-шоу, роман-турнир, роман-розвага, в основі якого – масштабний всеукраїнський проект гри: цікавої, захопливої, веселої. Оскільки ж йдеться про гонитву за коштовним каменем, що здатен змінювати людські долі, і який сам може стати сюжетом, не гіршим за класичних "Мисливців за діамантами" Луї Бусенара чи новомодний "39 ключів".

Карколомні пригоди, соціальна сатира, комунальний гротеск з історією столичного скоробагатька, мудрого дядька-безхатька та багатьох іншим екзотичних героїв та персонажів. Усе це ігрове дійство обрамлене, тим не менш, «застережними» назвами розділів, що вкладаються у своєрідний лексикон народної мудрості в умовах відвертого капіталізму в одні руки. "Від багача не жди калача", "Добре вкрасти, як є до чого прикласти", "Із брехні податок не беруть".

Фінал роману-гри, як завжди, незавидний, але цього й слід було чекати. "До Києва причалапала осінь, – повідомляють автори. – Підкралася непомітно, по-зрадливому накинувши на літо мокре рядно дощів упереміж зі злим, мов пес, що зірвався з ланцюга, вітром. Дніпро ревів, стогнав, мучився, спокутував, певно, свої гріхи. Ресторан "Яйце-райце" за одну ніч розлетівся на друзки й понісся у Чорне море".

"Тетяна Яблонська", Галина Борисова. Ірина Ласка

(К.: Родовід)

Гріє нетутешнім, забутим, ностальгічним теплом розповідь у цьому невеличкому альбомі-монографії, яким продовжується "Мала серія українського авангарду". Загалом літа, сонця і яскравих кольорів у палітрі героїні цієї книжки, цієї видатної художниці, яка недаремно мала скромне і водночас високе звання "народної", не бракувало ніколи.

Традиційний живопис у неї іноді контрастував з нетрадиційними сюжетами, композиціями, жанровими контекстами. Давалася взнаки легендарна епоха, віянь якої не можна було уникнути навіть за радянського часу. Адже поруч з героїнею цієї збірки-альбому на тому боці ідеологічних барикад жили і творили Пікассо і Модильяні, Магріт і Далі.

Несподіваним контрастом щодо живописних робіт виникають наприкінці книжки щоденникові записи "Пережите, передумане", у яких перед нами постають рідні та близькі авторки, так само "суголосні" її епосі. "Ця афера починалася ще в Одесі, – розкривають нам одну з тодішніх "таємниць". – Там батько познайомився з двома "художниками": товстим, носатим і чорним греком-контрабандистом Попандопуло та худеньким і пронирливим Алєхновічєм. Вони приносили нам фотокартки замовників".

"Ведмежа на ім'я Падінгтон", Майкл Бонд

(Х.: Ранок)

Теплі, затишні, "пухнасті" та "клишоногі", але напрочуд майстерні й захопливі історії про ведмедика Падінгтона із задоволенням читають діти у всьому світі протягом більш ніж п'ятдесяти років. Тепер ось всі вони вийшла в Україні, але перша книжка – найкраща. На створення епопеї англійця Майкла Бонда надихнула одна подія, яка сталася на Різдво. В готелі він побачив невеличкого іграшкового ведмедика, який самотньо сидів на полиці. Саме він став прототипом героя книжки під назвою "Ведмежа на ім'я Падінгтон", вперше опублікованої у 1958 році.

Історія про кумедного ведмедика з Дрімучого Перу, який оселився в Лондоні, стала популярною, і від того часу улюблений герой ще не раз з’являвся на сторінках нових книжок Бонда, написаних для того, хто почувається молодим за будь-якого віку. "Я завжди мав велику повагу до Падінгтона, – дізнаємося ми від Стівена Фрая. – Він – це втілення духу Британії". Загалом Падінгтон належить до рідкісних ведмедів, і хоч би чим він займався – прикрашав будинок, працював детективов чи займався фотографією – усе це має ознаки рідкісного безладу, як невід'ємної риси цього волохатого героя.

Від часу, коли родина Браунів вперше зустріла його на Падінгтонському вокзалі, їхнє життя докорінно змінилося, адже навіть буденні речі стають надзвичайними, якщо до них прикладає свою лапу це кумедне ведмежа. І хто ще, крім Падінгтона, може закинути на дерево газонокосарку сусіди, наробити рейваху в банку або підпалити бороду Діду Морозу на Різдво! Якимось чином з ним завжди відбуваються неприємності. Можливо, навіть ловлячи рибу капелюхом чи влаштовуючи безлад на кухні, він просто намагається бути корисним? До речі, Ведмедик Падінгтон був визнаний British Animation Awards найкращим мультиплікаційним персонажем Великобританії усіх часів, а його автор за свій внесок у скарбницю дитячої літератури отримав орден Британської імперії.

Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ

Читайте також: Глінтвейн і хюґе: 5 книжок затишного осіннього чтива

• Теги:
• Література
• Книжкові новинки
• Ігор Бондар-Терещенко
• Культура