Співати – це обов’язково, як дихати: біографія та таємниці Остапа Вишні

Улюблений народом автор збірок "Чухраїнці", "Вишневі усмішки", "Зенітка", "Мисливські усмішки" мав складне та непросте життя. У матеріалі ми детально розкажемо про труднощі, з якими стикався письменник-гуморист Остап Вишня.

Остап Вишня – це унікальний майстер гумористичних оповідань, фейлетонів, шаржів. Його вважають творцем таких літературних жанрів, як нарису-усмішки та гумористичного портрета.

Цікаво: Загадки про різноманітні квіти для дітей та дорослих українською мовою

Біографія Остапа Вишні допоможе краще зрозуміти, що сформувало його, як особистість. Які життєві моменти вплинули на його творчість.

Біографія українського письменника-гумориста і сатирика:

Життя постійно підкидало йому нові й нові пригоди та перешкоди. Чоловік пережив армію, полон та арешти. Проте були й позитивні моменти.

Дитинство і сім'я:

Остап Вишня народився 13 листопада 1889 року в селянській родині на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту Полтавської губернії (нині Охтирський район Сумської області). Цікаво, що сам він у своїй автобіографії постійно вказував 12-те число, як день народження. Справжнє ім’я та прізвище майбутнього письменника – Павло Губенко.

У сім’ї хлопець був другою дитиною. Очевидці розповідають, що він був дуже схожим на матір – рудим і гострим на язик. Параска (мама Павла) добре співала і цікаво розмовляла – жартами-примовками. Попри велику кількість дітей в сім’ї, а саме 17, кожен з них отримав гідну освіту.

Коли є в хлопчика чи в дівчинки нахил до замислювання, а навкруги росте картопля, чи бур’ян, чи коноплі – амба! То вже так і знайте, що на письменника воно піде, – писав Остап Вишня.

Початкову освіту юний Павло здобував у повітовому Зінькові, а далі планував влаштуватися до Глухівської вчительської семінарії. Проте в батьків хлопця бракувало коштів, тому його відправили до Києва, навчатися в військово-фельдшерській школі на Печерську, де вже здобував освіту старший брат Василь. Там вони навчались за державний кошт, адже батько був відставним унтерофіцером.

Батьки Остапа Вишні

Юність і навчання:

1907 року Павло успішно закінчив Київську військово-фельдшерську школу. Після цього він деякий час перебував на військовій службі, а згодом працював хірургом у київській лікарні Південно-Західної залізниці. Проте лікарська праця не надто приваблювала майбутнього письменника, який ще поки не знайшов свого покликання.

Хлопець екстерном склав іспити за гімназійний курс, та в 1917 році вступив до Київського університету Святого Володимира на історико-філологічний факультет. Однак навчатися майбутньому письменнику судилося недовго. Буремні революційні події завадили подальшому здобуванню вищої освіти юнака.

Армія і публікації:

Павло Губенко вступив до лав Армії Української Народної Республіки. Там він одразу побудував успішну кар’єру: став начальником медично-санітарного управління міністерства шляхів УНР. Окрім цього, саме в цей час чоловік і почав публікуватися.

У листопаді 1919-го у газетах “Народна воля” і “Трудова громада” побачили світ його фейлетони “Демократичні реформи Денікіна” і “Антанта”, за підписом Павло Грунський. До речі, їх потім друкували і в радянські часи, але не зазначаючи, що написані вони автором під час перебування на українській службі. Невдовзі після того Павло потрапив у полон до більшовиків. Після визволення у 1921 році, він селився у Харкові і почав працювати у газеті “Вісті ВУЦВК”.

Коли входиш у літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко! Обітри черевики! – писав Вишня.

22 липня 1921-го на шпальтах “Селянської правди” вперше з’явився псевдонім Остап Вишня, під яким письменник й увійшов у літературу. Саме тоді, у часи непу та українізації, повною мірою розкрився талант молодого митця як гумориста й сатирика.

Остап Вишня, 1920-ті роки

Гумор і сатира:

Уже в першій половині 1920-х Остап Вишня стає одним із найпопулярніших в Україні майстрів слова, який простою, доступною для широких народних мас мовою реагує на найбільш актуальні й злободенні теми.

Протягом 1920-х і початку 1930-х було видано й низку збірок його творів: “Вишневі усмішки (сільські)”, “Реп’яшки”, “Вишневі усмішки кримські”, “Лицем до села”, “Вишневі усмішки кооперативні”, “Вишневі усмішки закордонні”.

Арешти:

25 грудня 1933-го Остапа Вишню заарештували за звинуваченням у контрреволюційній діяльності, тероризмі та підготовці вбивства другого секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева під час Жовтневої демонстрації. Тоді його засудили спочатку до розстрілу, а потім замінили на 10 років виправно-трудових таборів.

З таким самим успіхом ви можете мене звинуватити у посяганні на честь Рози Люксембург, – пожартував сатирик у відповідь слідчому.

Покарання Остап Вишня відбував в Ухтпечлазі. У 1937-му році він дивом уникнув розстрілу: його мали етапувати до іншого табору, де й знищити. Але в дорозі письменник тяжко захворів на запалення легень, і його зняли з етапу.

Іншого разу від етапування на Колиму Вишню врятував комендант табору, який читав його твори. Він повідомив начальству, що в’язня на ім’я Остап у нього немає, приховавши, що той проходить під своїм справжнім ім’ям Павло Губенко.

А ще якось вдалося навіть домогтися переведення на легші роботи, оскільки Вишня допоміг конвоїру, в якого стався гострий напад апендициту, дістатися табору.

Звільнення з тюрми:

1943 року, коли Червона Армія почала виганяти нацистів з України, Олександр Довженко вмовив першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова домогтися звільнення письменника Остапа Вишні. Тоді він знову став потрібним радянській владі як сатирик і як пропагандист – треба було надихати народ на боротьбу проти гітлерівців.

Оті дурні, що кричать "націоналіст!", не розуміють і ніколи не зрозуміють, що я зумів об’єднати любов до мого народу з любов’ю до всіх народів світу, – цитуємо Остапа Вишню.

Цікаво, що, перебуваючи в таборах, Вишня навіть не знав, що вже два роки триває війна СРСР проти Німеччини. Перед тим, як повернути заарештованого в Україну, його певний час лікували й відгодовували у московській лікарні – адже після ув’язненні він скидався на ходячого мерця.

Остап Вишня у зрілому віці

Новий етап творчості:

26 лютого 1944-го “Радянська Україна” вперше за довгі роки публікує його новий твір – усмішку “Зенітка”. Варто зауважити, наскільки цинічно радянське літературознавство пояснювало десятилітнє “мовчання” письменника. Навіть у виданні його творів 1984 року, яке побачило світ під егідою Академії Наук УРСР, щодо цього міститься лише одне речення.

Як відомо, перед цим у його роботі була вимушена перерва, викликана несправедливими, допущеними в умовах порушення ленінських принципів законності, звинуваченнями на його адресу, – саме так описали час, коли Остап Вишня не міг писати.

Радянські можновладці облаштували Остапові Вишні життя в Києві, надали посаду в редколегії журналу “Перець” – аби тільки він працював у їхніх інтересах. Вони спершу дали квартиру в будинку письменників Роліт, потім по вулиці Червоноармійській (Великій Васильківській), 6. Реабілітації він дочекався лише за рік до смерті – у 1955-му.

Могила Остапа Вишні

Помер Остап Вишня від серцевого нападу 28 вересня 1956 року. Похований він на Байковому цвинтарі Києва.

Творчість Остапа Вишні

За підрахунками літературознавців, за весь період творчої біографії Остап Вишня опублікував у “Вістях ВУЦВК”, “Селянській правді”, “Червоному перці”, “Радянській Україні” та інших періодичних виданнях понад 2 500 творів – фейлетонів, гуморесок, усмішок.

У 1926 році він опублікував збірку “Українізуємось”, що користувалася великою популярністю і була перевидана 5 разів за три роки.

Усмішкам Остапа Вишні притаманні такі ознаки – лаконізм, дотепність, іронічність. Одухотвореність української природи найбільш виразно зображено Остапом Вишнею у збірці "Мисливські усмішки".

Письменник не так живе й не так росте, як проста собі людина, – писав письменник.

В той час, коли Вишня керував журналом "Перець", він паралельно виступав зі своїми творами в різних місцях і навіть перед звичайними слухачами в нечисленних аудиторіях – від працівників заводу і до співробітників ЖЕКу. Розповідають, що свої твори на виступах Остап Вишня читав абсолютно рівним тоном, без мінімальної акторської гри, але аудиторія однаково реготала до сліз.

Найвідоміші твори:

• 1919р перший фейлетон "Демократичні реформи Денікіна" (підпис Павло Грунський)
• 1921р усмішка "Чудака, їй-богу" (підпис Остап Вишня)
• "Чукрен" та "Чухраїнці"
• 1927р гумореска "Моя автобіографія"
• 1958р. цикл "Мисливські усмішки" ("Сом", "Заєць", "Лось" та інші)

Збірки:

• "Вишневі усмішки сільські"
• "Вишневі усмішки кримські"
• "Українізуймось"
• "Вибрані твори"
• "Вишневі усмішки театральні"
• "Усмішки" в 4 томах
• "Вишневі усмішки закордонні"

Псевдонім Остапа Вишні:

Є кілька версій того, чому письменник Павло Губенко вирішив обрати для себе такий "ягідний" псевдонім. Співробітники музею Остапа Вишні вибір імені письменником пояснюють любов’ю до творчості Миколи Гоголя, зокрема, захопленням романом "Тарас Бульба".

Вибір прізвища пов’язують з банальною любов’ю до цих ягід. Згідно з іншою версією, вибір пояснюється звичайним приємним звучанням псевдоніма. Деякі експерти бачать у прізвищі захоплення творчістю Шевченка, в знаменитому творі якого фігурують ці дерева разом з хрущами.

Остап Вишня, 1925 рік

Хобі письменника-гумориста:

Полювання в житті Павла Михайловича займало місце особливе. Збираючись на полювання, письменник брав з собою улюбленого пса, спанієля Гая, запас їжі, але з дичиною повертався дуже рідко. Відомо, що одного разу письменник все-таки повернувся додому з мертвим зайцем.

Із зайцем і полюванням пов’язаний ще один кумедний випадок з життя письменника. На початку 30-х років біля Харкова велика компанія творчих людей (письменники, актори, музиканти) поїхала на полювання. Перед полюванням письменник Юрій Смолич купив нову рушницю і пообіцяв, що без зайця додому не повернеться.

В ході полювання Смолич побачив відмінного зайця, який спокійно сидів собі під кущем. Мисливець не розгубився і вистрілив у звірка. Коли підійшов до куща, щоб забрати здобич, виявилося, що в зубах зайця і послання було. На листку паперу здивований Смолич прочитав "Юрій Корнійович, навіщо ж ти мене вбив?". Остап Вишня та Амвросій Бучма, які підстрелили зайця раніше, вирішили таким оригінальним способом пожартувати над колегою.

Нема стільки шкідників серед тварин, як є їх серед нас, серед людей! Ми – самі собі шкідники! – писав Остап Вишня.

Компанією в полюванні письменникові також часто були Максим Рильський і Петро Дорошко.

Остап Вишня і Максим Рильський

І ще: Читайте, де в Україні можна заночувати в справжньому замку

• Теги:
• Україна
• Освіта
• Мистецтво
• Культура