Вітаємо на сайті Радіо Максимум!

На вказану електронну адресу було надіслано повідомлення для підтвердження реєстрації

Форма для відновлення паролю
Вітаємо, Ваші дані успішно оновлено!

Пісні на вірші Івана Франка у сучасному виконанні: ТОП 30 інтерпретацій поезії Каменяра

  • 13161

Сьогодні, 27 серпня, День народження Івана Франка. З цієї нагоди зробили для вас добірку пісень відомих українських музикантів, слова яких належать поету.

Насолоджуймося разом піснями українських виконавців та музичних гуртів на поезії Івана Франка. Деяким музикантам окремі вірші Каменяра настільки припали до душі, що тепер це відомі та популярні пісні!

І ще: Пісні українських зірок на вірші відомих письменників: добірка крутої музики і поезії

Плач Єремії – Як на вулиці зустрінеш (на слова Івана Франка)

Як на вулиці зустрінеш,
То мене обходиш ти.
Добре робиш! Спільним шляхом
Не судилось нам іти.

Йди на право, я наліво
Шлях верстатиму в тумані,
І не здиблемось ніколи,
Як дві краплі в океані.

Як в дорозі здиблю горе,
Що тобі несе удар,
Сам його до себе справлю,
І прийму його тягар.

А як щастя раптом схоче
В мою хату загостить,
Я його до тебе справлю,
Най голубочком летить.

Що мені без тебе щастя? –
Звук порожній і мана!
Що мені без тебе горе?
Щезла і йому ціна.

Наче крапля в океані,
Розпливусь я, потону;
Ти гуляй на сонці, пані,
Я ж спливатиму і к дну.

Роялькіт – Ой жалю, мій жалю (на слова Івана Франка)

Ой жалю мій, жалю,
Гіркий непомалу!
Упустив я голубочку
Та вже не спіймаю.

Як була близенько,
Не дав їй принади, –
А тепер я не знаходжу
Для серця розради.

Як була близенько,
Я ще вагувався,
Щоб так швидко улетіла,
Я й не сподівався.

А як улетіла,
Вернуть не схотіла,
То забрала за собою
Мою душу з тіла.

Забрала всі мрії,
Всі втіхи, надії,
Як весна бере з собою
Квіти запашнії.

Владіслав Левицький та Марина Одольська – Забрала (на слова Івана Франка)

Патриція – Як почуєш вночі / Пташка (на слова Івана Франка)

Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко.

То не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко.
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.

Так прощай же, прощай, не чекай більш весни,
Коли будуть цвісти верболози.
І востаннє тобі, замість слів про любов,
Посилаю я муки і сльози.

Так прощай же, прощай, не чекай більш весни,
Будь щаслива, весела, як завжди.
Що було – схороню аж у серце на дно…
Не шукай між людьми більше правди.

Рутенія – Гімн Волі (на слова Івана Франка)

Товаришам з тюрми

Обриваються звільна всі пута,
Що в'язали нас з давнім життєм;
З давніх брудів і думка розкута –
Ожиємо, брати, ожиєм!

Ожиємо новим ми, повнішим
І любов'ю огрітим життєм;
Через хвилі мутні та бурливі
До щасливих країв попливем.

Через хвилі нещасть і неволі,
Мимо бур, пересудів, обмов,
Попливем до країни святої,
Де братерство, і згода, й любов.

Ми ступаєм до бою нового
Не за царство тиранів, царів,
Не за церков, попів, ані бога,
Ні за панство неситих панів.

Наша ціль – людське щастя і воля,
Розум владний без віри основ,
І братерство велике, всесвітнє,
Вільна праця і вільна любов!

Треба твердо нам в бою стояти,
Не лякаться, що впав перший ряд,
Хоч по трупах наперед ступати,
Ні на крок не вертатися взад.

Се ж остатня війна! Се до бою
Чоловіцтво зі звірством стає,
Се поборює воля неволю,
"Царство боже" на землю зійде.

Не моліться вже більше до бога:
"Най явиться нам царство твоє!"
Бо молитва – слаба там підмога,
Де лиш розум і труд у пригоді стає.

Не від бога те царство нам спаде,
Не святі його з неба знесуть,
Але власний наш розум посяде,
Сильна воля і спільний наш труд.

КОРАЛЛІ – Фантастичні Думи (на слова Івана Франка)

Якби знав я чари, що спиняють хмари,
Що два серця можуть ізвести до пари,
Що ламають пута, де душа закута,
Що в поживу ними зміниться отрута!
То тебе би, мила, обдала їх сила,
Всі би в твоїм серці іскри погасила,
Всі думки й бажання за одним ударом.
Лиш одна любов би вибухла пожаром,
Обняла б достоту всю твою істоту,
Мислі б всі пожерла, всю твою турботу, –
Тільки мій там образ і ясніє й гріє…
Фантастичні думи! Фантастичні мрії!

Якби був я лицар і мав панцир добрий,
І над всіх був сильний і над всіх хоробрий,
Я би з перемоги вороги під ноги,
Що мені до тебе не дають дороги!
Я б добувсь до тебе через мури й стіни,
Я побив би смоки, розметав руїни,
Я б здобув всі скарби, що їх криє море,
І до ніг би твоїх положив, о зоре!
Де б тебе не скрито, я б зламав верії.
Фантастичні думи! Фантастичні мрії!

Якби я не дурень, що лиш в думах кисне,
Що співа і плаче, як біль серце тисне,
Що будуще бачить людське і народне,
А в сучаснім блудить, як дитя голодне,
Що із неба ловить зорі золотії,
Але до дівчини приступить не вміє, –
Ідеали бачить геть десь за горами,
А живеє щастя з рук пустив без тями
І тепер, запізно, плаче і дуріє –
Фантастичні думи! Фантастичні мрії!

ROCK-H – Як почуєш вночі (на слова Івана Франка)

Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко.

То не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко.
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.

Так прощай же, прощай, не чекай більш весни,
Коли будуть цвісти верболози.
І востаннє тобі, замість слів про любов,
Посилаю я муки і сльози.

Так прощай же, прощай, не чекай більш весни,
Будь щаслива, весела, як завжди.
Що було – схороню аж у серце на дно…
Не шукай між людьми більше правди.

Роман Руссу – Ой ти, дівчино, з горіха зерня (на слова Івана Франка)

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько – колюче терня?

Чом твої устонька – тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

І чом твій усміх – для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе кидаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.

Юрій Йосифович – Бувають хвилі (на слова Івана Франка)

Бувають хвилі – серце мліє
І скорбних мислей рій летить,
Мов чорна хмара небо криє
І грім у хмарі гуркотить.

І поглядом німої злоби
Гляджу на небо й світ живий
І жду, що з земної утроби
Ось-ось прорвесь огонь страшний

І вмить спалить всю землю тую
З всіма неправдами її,
Перелама хаос твердую
Шкарлущу скріплої землі...

І, наче золото в горнилі,
Сей світ очиститься зовсім,
І чиста, в невечерній силі,
Засяє правда й воля в нім.

Тарас Чубай – Сипле сніг (на слова Івана Франка)

Сипле, сипле, сипле сніг.
З неба сірої безодні
Міріадами летять
Ті метелики холодні.

Одностайні, мов жура,
Зимні, мов лихая доля,
Присипають все життя,
Всю красу лугів і поля.

Білий килим забуття,
Одубіння, отупіння
Все покрив, стискає все
До найглибшого коріння.

Сипле, сипле, сипле сніг,
Килим важче налягає...
Молодий огонь в душі
Меркне, слабне, погасає.

Хтось із Заходу – Раз зійшлися ми случайно (на слова Івана Франка)

Раз зійшлися ми случайно,
Говорили кілька хвиль –
Говорили так звичайно,
Мов краяни, що нечайно
Здиблються з-за трьохсот миль.

Я питав про щось такеє,
Що й не варт було питать,
Говрив щось про ідеї –
Та зовсім не те, не теє,
Що хотілося сказать.

Звільна, стиха ти, о пані,
І розсудно річ вела;
Ми розстались, мов незнані,
А мені ти на прощанні
І руки не подала.

Ти кивнула головою,
В сінях скрилася як стій;
Я ж мов одурілий стою
І безсилий за тобою
Шлю в погоню погляд свій.

Чує серце, що в тій хвилі
Весь мій рай був тут – отсе!
Два-три слова, щирі, милі
І гарячі, були б в силі
Задержать його на все.

Чує серце, що програна
Ставка вже не верне знов…
Щось щемить в душі, мов рана:
Се блідая, горем п'яна,
Безнадійная любов.

КОМУ ВНИЗ – Орач (на слова Івана Франка)

Гріє сонечко!
Усміхається небо яснеє,
Дзвонить пісеньку жайвороночок,
Затонувши десь в бездні-глубіні
Кришталевого океану…
Встань,
Встань, орачу! Вже прогули вітри.
Проскрипів мороз, вже пройшла зима!
Любо дихає воздух леготом;
Мов у дівчини, що з сну будиться,
В груді радісно б'єсь здоровая
Молодая кров,
Так і грудь землі диха-двигаєсь
Силов дивною, оживущою.
Встань, орачу, встань!
Сій в щасливий час золоте зерно!
З трепетом любві мати щирая
Обійме його,
Кров'ю теплою накормить його,
Обережливо виростить його.
Гей, брати! В кого серце чистеє,
Руки сильнії, думка чесная, –
Прокидайтеся!
Встаньте, слухайте всемогущого
Поклику весни!
Сійте в головах думи вольнії,
В серцях жадобу братолюбія,
В грудях сміливість до великого
Бою за добро, щастя й волю всіх!
Сійте! На пухку, на живу ріллю
Впадуть сімена думки вашої!

Христина Соловій – Стежечка (на слова Івана Франка)

...Отсе тая стежечка,
Де дівчина йшла,
Що з мойого сердечка
Щастя унесла.
Ось туди пішла вона
Тай гуляючи,
З іншим своїм любчиком
Розмовляючи.

За її слідами я,
Мов безумний, біг,
Цілував з сльозами я
Пил із її ніг.
Наче потопаючий
Стебелиночку,
Зір мій вид її ловив
На хвилиночку.

Тая стежечка ізвивається,
А у мене серденько розриваєтьтся.

І мов нурок перли ті
На морському дні,
Сквапно так мій слух ловив
Всі слова її.
Отсе тая стежечка
Ізвивається,
А у мене серденько
Розриваєтьтся.

Отсе тая стежечка...

А у мене серденько...

Один в каное – Човен (на слова Івана Франка)

І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить:
Відки взявся я – не знаю; чим прийдеться закінчить
Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна,
Мов диття, цікава, шепче і розпитує вона:

Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?
Біг мій вічний – тож не знаю. Хвиля носить, буря рве,
Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.

Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль!
Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль.
Кажуть, що природа – мати держить нас, як їм там тре,
А в кінці мене цілого знов до себе відбере.

Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?
Біг мій вічний – тож не знаю. Хвиля носить, буря рве,
Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.

Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув;
Хоч би й дев'ять не вернуло, то десятий повернув
А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти!
Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!

Воплі Відоплясова – Твої очі, як те море (на слова Івана Франка)

Твої очі, як те море
Супокійне, світляне;
Серця мого давнє горе,
Мов пилинка, в них тоне.

Твої очі, мов криниця
Чиста на перловім дні,
А надія, мов зірниця,
З них проблискує мені.

Кашляючий Ед – На суді (на слова Івана Франка)

Судіть мене, судді мої,
Без милості фальшивої!
Не надійтесь, що верну я
З дороги "нечестивої",
Не надійтесь, що голову
Пред вами смирно схилю я,
Що в добрість вашу вірити
Буду одну хоч хвилю я.

Судіть мене без боязні –
Таж сильні ви, то знаєте!
Судіть без встиду, таж ви встид
На прив'язі тримаєте;
Судіть, як каже право вам,
Судіть остріше, тяжче ще –
Таж ви і право – то одно
В одній машині колісце.

Одно лишень, прошу я вас,
Скажіть виразно й сміло ви:
Яка вина моя і тих,
Що враз зо мною йдуть і йшли?
Скажіть виразно: "Люди ті –
Се зрадники! Вони хотять
Перетворить, перевернуть,
Звалити наш суспільний лад!"

Та й ще скажіть, за що хотять
Перетворити лад цілий?
За те, що паном в нім багач,
А гнесь слугою люд німий,
За те, що чесна праця в нім
Придавлена, понижена,
Хоч весь той ваш суспільний лад
Піддержує й живить вона.

За те, що дармоїдство тут
З робучих рук ссе кров і піт;
За те, що тут з катедр, амвон
Ллєсь темнота, не ясний світ;
За те, що ллєсь мільйонів кров
По прихоті панів, царів;
За те, що люди людям тут
Кати, боги, раби гірш псів.

А ще скажіте, як сей лад
Перевернути хочем ми.
Не зброєю, не силою
Огню, заліза і війни,
А правдою, і працею,
Й наукою. А як війна
Кривава понадобиться –
Не наша буде в тім вина.

Та ще скажіть, що ви й самі
Не відмовляєте нам то,
Що правду ми говоримо,
Що прямо, чесно ми йдемо
За правдою. Все те скажіть,
Судді мої, по щирості,
Тоді в ім'я сього ладу
Судіть мене без милості!

Віталій Козловський – Знаєш (на слова Івана Франка)

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні –
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці – минаєш,
Вклонюся – навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити –
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в'яне, засиха, –
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!

Sofi Fraser – Червона калина (на слова Івана Франка)

Червона калино,
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш –
До сонця не пнешся?

Чи жаль тобі цвіту,
Чи радощів світу?
Чи бурі боїшся,
Чи грому з блакиту?

Не жаль мені цвіту,
Не страшно і грому,
І світло люблю я,
Купаюся в ньому.

А вгору не пнуся,
Бо сили не маю,
Червоні ягідки
Додолу схиляю

Я вгору не пнуся,
Я дубам не пара,
А ти ж мене, дубе,
Отінив, мов хмара.

Pta Khi – Гримить (на слова Івана Франка)

Гримить! Благодатна пора наступає,
Природу розкішная дрож пронимає,
Жде спрагла земля плодотворної зливи,
І вітер над нею гуляє бурхливий,
І з заходу темная хмара летить –
Гримить!

Гримить! Тайна дрож пронимає народи, –
Мабуть, благодатная хвиля надходить…
Мільйони чекають щасливої зміни,
Ті хмари – плідної будущини тіни,
Що людськість, мов красна весна, обновить…
Гримить!

Театр пісні "Джерела" – Місяцю-князю (на слова Івана Франка)

Місяцю-князю!
Нічкою темною
Тихо пливеш ти
Стежков таємною…
Ніжно хлюпочеться
Воздушне море,
Так в нім і хочеться
Змить з серця горе.

Місяцю-князю,
Ти, чарівниченьку!
Смуток на твойому
Ясному личеньку.
Із небозвідної
Стежки погідної
Важко глядіть тобі
В море бездонне,
В людськості бідної
Горе безсонне.

Місяцю-князю!
В пітьмі будущого,
Знать, ти шукаєш
Зілля цілющого,
Зілля, що лиш цвіте
З-за райських меж…
Ох, і коли ж ти те
Зілля найдеш?..

Слухайте ще понад 10 музичних творів на слова Івана Франка:

  • Курбаси – "Скрипливії ворітечка"
  • Курбаси – "Ой червоно сонце сходит"
  • Курбаси – "Ой по горі горі три пташки ходили"
  • Курбаси – "Ой летіла зозулечка через море в гай"
  • Курбаси – "Ой до Львова доріженька"
  • Курбаси – "Місяцю князю!"
  • Курбаси – "Ішов відважний гайовий"

І ще: Вірші Івана Франка, настанови у яких має пам'ятати кожен


пропозиції партнерів
Загрузка...
Новини