Найромантичніші вірші про кохання від українських письменників до Дня святого Валентина

Українська література славиться великою кількістю ліричних та драматичних творів. Зокрема є чимало романтичних віршів про кохання.

Поезія має неймовірну здатність торкатися найглибших струн нашої душі. Вона переносить нас у світ відчуттів, мрій і спогадів, будить у серці любов до всього навколо. Поезія змушує нас повірити у кохання та зазирнути у найпотаємніші відчуття.

Читайте також Буремні вірші: українські зірки читають щемкі поезії про війну

Читайте підбірку найромантичніших українських віршів про кохання, які точно зігріють вашу душу:

Василь Симоненко

Вона прийшла, непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.

Вoнa прийшлa, зaквiтчaнa i милa,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана –
Ну як мені за нею не піти?

Максим Рильский

Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду,
Ти мене, кохана, приведеш до поля,
Я піду – і може більше не прийду.

Вже й любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні уста, –
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.

Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить…
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить.

Ілюстративне фото / unsplash

Богдан Ступка

Не закохуйся в обличчя,
не закохуйся в вбрання,
а закохуйся в ту душу,
що потрібна для життя!

Бо краса – це сон зрадливий,
раз присниться та й нема.
А душа – це все на світі,
що потрібно для життя.

Ліна Костенко

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю
Несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон,
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

Романтичні вірші / unsplash

Олександр Олесь

Затремтіли струни у душі моїй…
Ніжні, ніжна пісня задзвеніла в ній…
Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,
Чи журба, і радість, і любов моя?!

Задзвеніли струни ще ніжніш-ніжніш…
Мабуть, ти до мене думкою летиш,
Мабуть, ти це в’єшся у душі моїй
І крилом черкаєш срібні струни в ній.

Василь Стус

Не любити тебе – не можна.
Володіти тобою – жаль.
І хвилина діяння кожна
Випромінює нам печаль.

Бути разом… в однім цілунку.
Злить уста і серця свої.
Тільки в хвилі нема порятунку…
Плачуть вночі лишень солов’ї…

Ти в хвилину чуттєвої бурі
Не віддайся мені, дивись,
Бачиш вечора крила похмурі?
То над нами вони зійшлись.

Хай нам кажуть: любити можна
Тільки раз. Того разу й жаль,
І щаслива хвилина кожна
Випромінює нам печаль.

Не ховайся в зволоженім зорі,
Бо розгойдані береги
Поглинаючих фантасмагорій
Будуть завжди нам дорогі.

Ні! Знайти і в чуттєвих бурях
Не перейдену нами грань,
Щоб не відати днів похмурих,
Щоб не знати про гнів прощань.

Не любити тебе – не можна,
Та й любитись з тобою – жаль,
Бо хвилина кохання кожна
Випромінює нам печаль.

Романтичні вірші / unsplash

Юрій Іздрик

людина сама нічого не може
людині завжди потрібен інший
на кого можна себе помножити
для кого варто писати вірші

з ким можна разом долати відчай
чи радість ділити не ризикуючи
хто може в будь-яку мить засвідчити
що ти – реальний що ти – існуєш

людина ж бо в себе не надто вірить
все свідка для себе шукає якогось
нема людини – спіймає звіра
не зловить звіра – віднайде бога

не знайде бога – візьме люстерко
та навіть там себе не впізнає
бо в сóбі бачить обличчя смерті
й не розуміє що смерті немає..

людина сама нічого не може –
ні народитись ні вмерти тихо
побудь же іншим мені мій боже
постій поблизу…
помовч…
подихай…

Сергій Жадан

Торкатись так, як торкаються книг.
Перших рядків протоптаний сніг.
Зимова сповільнюється течія.
Хто це читає тебе?
Це я.

Хто це читає тебе, як вірш?
Облиш, говориш,
просиш, облиш.
Останні з прочитаних таємниць –
гострі метафори твоїх ключиць.

Читати родимки і хребці
кольору олова в молоці,
Брайль, прочитаний навмання,
пальців отримане знання.

Вчи мене, Брайле, свідчи, учи.
Мов книгу, читати її вночі.
Теплих вен її довгий шов,
список тих, хто від неї пішов.

Як торкаються сторінок,
списаних іменами жінок,
знайдених в шафах записників,
з адресами зраджених чоловіків.

Це я читаю тебе, як письмо,
це я говорю до тебе – пітьмо,
граматико зчитаних передпліч,
шрифтів твоїх вереснева ніч.

Мово, якою я мовчу,
мово дихання і плачу,
мово ліній на тихій руці.
Сидять при столі
мовчазні
читці.

Ніхто не скаже,
ніхто не здасть.
Зчитують книгу твоїх зап’ясть.
Зчитують шрамів родинні листи.

Це ти, говорять, боже, це ти.
Це ти являєш тканину письма,
з якої прописується зима,
в яку врізаються навесні

літери – приголосні і голосні.
Це ти даєш імена, це ти
виводиш, мов світло з темноти,
голоси із глибоких мовчань.

Я не розумію твоїх повчань.
Граматико подиву і зими.
Хто це кохає всю ніч? Це ми.
Повільно дочитую до кінця.
Світло торкається її лиця.

Романтичні вірші / unsplash

Оксана Забужко

є час обіймати – і час уникати обіймів
є час щоб єднатись – і час залишатися вільним
є час на розмову – і час німувати у тиші
є час для любові – і є для байдужості ніша

усьому свій час і усьому доречна хвилина
і хвиля що винесла нас теж невдовзі відрине
і ніжність що нас підриває колись та й погасне
по-іншому тут не буває – живе те що вчасне

а що не на часі – те так і загине невчасним
бо виключно вчасно із нами трапляється щастя
тож будьмо уважні і будьмо для себе доречні
уміймо відважно дозволити іншому втечу

є час щоб кохати – й кохання що часу не знає
є час обіймати – і я от тебе обіймаю

Микола Луків

Не печалься, не журися, мила,
Усміхнись і не корись жалю.
Напинає доленька вітрила,
Шепчуть губи: я тебе люблю.

Дмуть вітри і підіймають хвилі,
Океан житейський клекотить.
Переможем чи впадем безсилі?
Шлях далекий і важкий лежить.

За кормою закипає піна,
Хмариться на обрії блакить.
Будь за мене впевнена й спокійна,
Хай тебе майбутнє не страшить.

Побажай удачі кораблю
І люби, як я тебе люблю.

Романтичні вірші / unsplash

Олена Теліга

Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі,
В день такий – віддатись поцілункам,
В день такий – цілим натхненням жить!

П’яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, мов свіча;
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.

В сотах мозку, золотом прозорим,
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість – жить.

І за те, що стільки уст палило
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить несила
Ні на що – твоїх єдиних уст.

Українська література багата на вірші, що вражають глибиною змісту та майстерністю слова. Поезії відомих письменників стали знаковими для багатьох поколінь українців і зберігають свою актуальність й донині. Вони звучать на урочистих заходах, цитуються в підручниках, стають натхненням для сучасних авторів.

І ще Вірші про зиму – красиві українські поезії для дітей і дорослих

• Теги:
• Культура
• Література
• Україна
• Мистецтво
• День Святого Валентина
• Стосунки
• Суспільство