Міленіали і Машина проклять: 5 нових книжок про майбутнє

Відомий український письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ назвав футуристичні книжки, які розкажуть вам про майбутнє. Збережіть собі!

Усі без винятку автори цих знакових книжок намагаються зазирнути в майбутнє. Яке, хоч як дивно, формувалося в минулому, а на вигляд ще й досі актуальне. Можливо, через те, що для міленіалів – найновішого покоління молоді – його просто не існує, і цей контраст формує нові стосунки з реальністю.

Вам буде цікаво: Роман із географією: 5 книжок про те, куди і навіщо їхати з України

"Оповідь служниці", Маргарет Етвуд

(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017)

Люди в майбутньому, описаному в цій антиутопії, живуть нібито за Біблією, але щастя у своєму тоталітарному пеклі не мають. Насправді у цій сучасній класиці, яку можна порівняти з "Прекрасним новим світом" Олдоса Гакслі й "1984" Джорджа Орвелла, прийдешні покоління хіба що застерігають від такого "раю" на землі. Дія роману розгортається в 80-х роках ХХ століття, у світі, де США знищені, більшість міст зруйновано, природа отруєна токсичними відходами, а багато людей хворі й немічні.

У Республіці Гілеад, що утворилася із зацілілих міст, права мають лише Командори та їхні Дружини, у яких є право вибирати коханок для своїх чоловіків з метою народження дітей. Як у згаданій Книзі Буття: "І сказала вона: Ось невільниця моя Білга. Прийди до неї, і нехай вона вродить на коліна мої, і я також буду мати від неї дітей". Тож, Служниця, героїня роману – це живий інкубатор для вирощування нащадків Командора, якій дозволено раз в день виходити на вулицю, за покупками, і ще вона повинна раз на місяць зустрічатися з господарем з метою зачаття дитини. Раніше вона мала чоловіка й доньку, тепер має коритися разом з іншими сурогатними матерями. Але чи кориться?

"– Я хочу, щоб ти мене поцілувала, – каже їй Командор, натомість мріє вона про інше. – Я думаю про те, чи зможу в банний день розібрати унітаз у моїй ванній кімнаті, швидко й тихо, так, аби Кора в коридорі мене не почула. Можна було б дістати гострий важіль і сховати в рукаві, пронести наступного разу до кабінету Командора – бо після таких запитів завжди є наступний раз, байдуже, погоджуєшся ти чи відмовляєшся. Думаю про те, як підійти до Командора, поцілувати його, тут, наодинці, зняти з нього піджак, начебто дозволяючи чи запрошуючи до наступних дій, наближуючись до справжнього кохання, обійняти його, дістати важіль з рукава й несподівано увігнати гострий кінець йому між ребра. Я думаю про кров, яка ллється з нього, немов гарячий суп, сексуально, мені на руки".

"Каллокаїн", Карін Боє

(К.: Видавництво Жупанського, 2017)

У майбутньому, описаному в цій антиутопії ще в 1940-х роках, все зазвичай нагадує Кафку: уніформа, трудова дисципліна, суворий нагляд. Всесвітня держава цього разу створена автором світового шедевру в часі, коли змагалися два тоталітарні монстри – СРСР і Німеччина – тож, все у ній робиться на благо Батьківщини. Навіть сироватка правди, яку вигадує головний герой-хімік, спрямована на виявлення внутрішніх ворогів, з якими борються всюди – від службових кабінетів до подружніх спалень.

Сьомий відділ, Міністерство пропаганди, казенна рутина і нагляд Старшого брата, як у культовому романі "1984" Орвелла. І на цьому тлі розгортається психологічна драма головного героя, суперечливий світ якого таїть не один десяток монстрів з демонами. "– А тепер, – доповідає він у романі перед начальством, – нам залишається чекати, поки ухвалять цей новий закон, який глибиною змісту перевершить усе досі відоме в історії. Він каратиме злочинні думки й почуття. Може, й не найближчим часом запровадять таку правову норму, але не сумніваюся, що це станеться".

"Спустошення", ​Любко Дереш

(Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017)

Чи не вперше цей знаковий автор створив урбаністичну містерію цілком європейського зразка. Гірська містика, сільська метафізика, буколічна психоделія навпіл з демонізмом – усе це позаду, і на вістрі часу та сюжету модне слово "конспіралогія". Причому в міських, нагадаємо, шатах, що виглядає справжньою одою столиці нинішніх патріотично-аналітичних сюжетів. "Ранкові корки на промисловій Лук'янівці, і сліпуче світло з неба, і липка тінь від дерев, і курява переходів, стихійні ринки і кабінки мобільних кав’ярень змішуються в мозаїку полисків, погляд мерехтить від цих контрастів, наче перед тобою зарябіли джунглі".

Так, провінційна душа у споконвіку кам’яних джунглях. Утім, чи наразі провінційна? Час прикарпатських "святих" у столичних хащах давно вже минув, і перед нами історія модного 35-річного журналіста Федора Могили, який переживає кризу середнього віку, дружить зі Сталкером із Зони і досліджує стани зміненої реальності. Інтрига серед місцевої публіки підігріта безліччю подібностей, спільних рис, публічних жестів. Костя Дорошенко? А його зірки-опоненти "Петя чи Ваня"? Іван Дорн? Глибокі філософські думки контрастують з сучасними "молодіжними" моделями існування. Безліч афоризмів, сентенцій, просто мудрих думок.

"Цей Всесвіт виник по приколу, і він так само по приколу може зникнути" – чим не гасло в дусі Бодріяра, іронія постмодерну, рекламний слоган Ілона Маска. "Можливо, все справжнє якраз і має бути минущим і безповоротним", – хіба не Ісе Моногатарі? Решта так само нагадує вибухову суміш з Бегбедера і Пелєвіна. "Справжнє порно — це найновіші комп’ютерні ґаджети, це слогани косметичних компаній і ресторанів швидкого харчування, це дорогі автомобілі й реклама сигарет, скандали й плітки, гласні розслідування проти олігархів і гучні антикорупційні справи – ось справжній хард-кор, що увінчується колективним буккаке з лайків і коментів у соцмережах". І це лише верхній шар цього соціально-психологічного памфлету, обплетеного детективною інтригою аномальних зон і пригодами героя в альянсі з із колишнім працівником радянських закритих лабораторій, професором Гуровим.

"Ситуація "нуль", або Побачити Алькор", Володимир Єшкілєв

(Х.: Фабула, 2017)

У цьому романі про наше невтішне майбуття і не менш жорстке сьогодення, як завжди, густо намішано гностичної символіки, таємницею атрибутики і напівкримінальної специфіки. Автор здавна експлуатує свій улюблений прийом чергування "історичних" і "кримінальних" розділів, і нині досяг досить високого рівня, за якого, не змінюючи тимчасової дислокації – все в романі "Побачити Алькор" відбувається тут і тепер – досягається високий градус "альтернативної" історичності.

Крім протистояння в самому світі масонів, а також світу і масонів, у Єшкілєва змагаються в умінні напустити туману два охоронних агентства – легальне і законспіроване. Адже зав'язка "роману про вільних мулярів" досить проста – на храм, що розташований в глухому лісі під Києвом, напали, і затворники, які на переконання нашої недремної громадськості правлять світом, змушені звернутися до звичайного київського агентства з охорони цивільних громадян. Звідки родом один з головних героїв оповідання – елітний охоронець і консультант з питань безпеки. Він володіє предметом, як казали зубри діамату, він бачить суть проблеми, як вавилонські лучники, яких брали на службу, тільки якщо вони могли розгледіти далеку зірку Алькор, і вміє цю суть аргументовано і лаконічно інтерпретувати.

"Череп", Олег Шинкаренко

(К.: Люта справа, 2017)

Строката фантасмагорія в цьому романі розпочинається вже від самого початку, коли Україна знову в огні, а дід головного героя, наче пророк Мойсей навпаки нікуди не збирається тікати. Насправді тікати у черговій пародії чи то на Леся Подерв’янського, а чи на Андрія Кокотюху насправді нема куди – стежки-доріжки, як у будь-якій казці, ведуть альтернативну історію сьогодення, в якому всім знайдеться місце. Навіть російські зайди на танку, які несуть світові "рускій мір", блукають у малоросійських широтах, як повноправні учасники цієї історії.

Якщо коротко, то архетипова трійця билинних богатирів, сатирично трансформована сучасною російською дійсністю — подорожують із крайнього сходу Російської Федерації до України на танку Т-34, розфарбованому під гжель, щоб побороти міфічних бандерівців, придуманих піарниками московських медіахолдингів. Якщо довго, то їдуть не всі.

"– Якого хріна ми взагалі маємо їхати на Укра­їну? — обурилася Маша. — Там же в них війна. Чому взагалі саме ми? Вони що – самі туди не можуть з’їз­дити? А скільки людей на Україну зараз їдуть захи­щати російських людей! У мене однокласник туди подався. Єгор. Роботи нема, він забухав, пропив усе, що в хаті було, хотів уже повіситись, а тут до нього друг приходить, каже: їдьмо разом. Там форму дають, повний пансіон, зарплату, можна постріляти хоч із танка, хоч із гармати, хоч із кулемета! А як рік відслужиш, то потім буде від Путіна медаль".

Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ

Читайте також: Казки, міфи, таємниці. П'ять книжок не для дітей

• Теги:
• Книжкові новинки
• Література
• Ігор Бондар-Терещенко
• Лайфстайл