Від ейфорії до полювання на відьом. Чому збірна з біатлону провалилася на Олімпіаді-2018?

Вчора Україна попрощалася з мрією. Точніше, мрія перетворилася на ілюзію раніше, коли стало зрозуміло, що до Олімпіади-2018 в Пхьончхані українські біатлоністи не готові. Провал в естафеті увінчав усі події й домисли. І підвів жирну пряму під епохою.

Цілком очевидно, що 22 лютого 2018 року славне покоління українських біатлоністок, котрі здобули десятки яскравих перемог, вичерпалося остаточно. Звісно, не можна виключати, що окремі з представниць цієї команди залишиться в спорті ще на минулий сезон. Однак то вже буде не боротьба на повні груди, а існування заради існування.

Олімпіада-2018: Українські біатлоністки провалили естафету, золото в Білорусі

Інша річ, що олімпійський Пхьончхан мав стати для того покоління лебединою піснею. А став місцем ганьби і пересудів. Чому так вийшло? Хто в тому винен?

Післясмак тріумфу

21 лютого 2014 року вони виграли естафету в олімпійському Сочі. Яскраво, переконливо. Хоча впродовж тієї Олімпіади їх критикували не менше, ніж тепер. Невдалих особистих гонок тоді не бракувало. Теж говорили про пік форми, до якого не підвів тодішній наставник Василь Карленко.

Щоправда, попри загалом невиразні виступи команди загалом, Віта Семеренко здобула бронзу у спринті і це дозволяло перевести подих. У разі чого виправдання вже є. Коли ж трапилася перемога в естафеті, критики вгамувалися остаточно. Бо переможців не судять.

То був золотий для того покоління вік. Йдеться про Олену Підгрушну, Валентину і Віту Семеренко, яким у той час було 25-28. У тому міжолімпійському циклі вони вигравали регулярно і підійшли до Олімпіади в Сочі у стані, який, мабуть, варто називати біологічним піком.

Жіноча збірна з біатлону отримала золото на Олімпіаді-2014

А що було після того? Підгрушна вийшла заміж і невдовзі оголосила, що призупиняє виступи, бо збирається народжувати. Паралельно Олена стала заступником спортивного міністра Жданова і впродовж року, нехай і з ознаками формальності, займалася політикою. Віта Семеренко фактично весь міжолімпійський цикл присвятила лікуванню. Спроби повернутися вона зробила лише в сезоні-2016/2017, але й вони виявилися невдалими.

Із золотої команди стабільно в обоймі залишалися лише двоє. Валентина Семеренко в перший післяолімпійський рік навіть входила до реальних претенденток на перемогу в загальному заліку Кубка світу і посіла в генеральній класифікації третє місце після Дарії Домрачевої та Кайси Макарайнен. Втім, з осені 2015-го у виступах Валентини намітився спад. Старі болячки нагадували про себе щораз дошкульніше, не дозволяючи на повну силу ні тренуватися, ні виступати.

У доброму стані всі чотири міжолімпійських роки була лише Юлія Джима. Але то й логічно, адже Юлія молодша за зіркових подруг. Цьогоріч Джимі має виповнитися тільки 28, тобто формально саме тепер вона мала б перебувати на тому самому біологічному піку.

Спочинок на лаврах

Звісно, можна припустити, що досягши найомріянішого титулу, біатлоністки трохи знизили до себе вимоги, стали не такими мотивованими, не так наполегливо працювали. Попри усі об'єктивні причини, без цього теж не обійшлося. Для спорту таке явище звичне і уникають його лише справді великі атлети, яких цікавлять не одиночні перемоги, а тривале домінування. Наші біатлоністки як люди, які для своєї країни встановили чимало "вперше", керуються трохи іншими цінностями.

Віта Семеренко мала бронзу в Сочі, але після дискфаліфікації росіянки - отримала срібло!

Значно гірше те, що втихомирилося після сочинського тріумфу керівництво Федерації біатлону України на чолі з Володимиром Бринзаком. Виглядає, що Володимир Михайлович разом з підлеглими, за яких власне Володимир Михайлович і думає, щиро повірили в те, що сестри Семеренко, Підгрушна і Джима – вічні. Як мінімум – до Пхьончхана-2018.

Тривожні дзвіночки лунали впродовж усіх чотирьох років, але до них ніхто особливо не прислухався. Точніше, пан Бринзак у статусі менеджера-переможця навіть вирішив пограти м'язами і запросити в Україну на посаду наставника збірної знаменитого німецького біатлоніста Ріко Ґросса. Про цей "трансфер" встигли сповістити в усьому біатлонному світі. Виглядало гучно і статусно. Поки не виявилося, що в Росії ґерові Ґроссові запропонували більше. В останню мить Ріко пропозицію пана Бринзака відхилив.

А президент ФБУ не втихомирювався. Важко сказати, чим Володимира Михайловича не влаштовував на посаді наставника Василь Карленко, але пан Бринзак став одержимим ідеєю про тренера-іноземця. Не виключено, що й вимушено, бо попередній наставник уже перебуває в тому віці, що постійне життя на колесах дається важко. Сам пан Карленко прямих відповідей на питання про свою відставку уникав. А очільник українського біатлону Бринзак після Василя Павловича українців на чолі збірної не бачив.

Врешті, домовитися вдалося зі словенцем Урошем Велепцем, який очолив жіночу команду, і словаком Юраєм Санітрою, який працює з чоловіками. Презентували їх гучно – особистими тренерами Якова Фака та Анастасії Кузьміної відповідно.

Урош Велепцець став тренером збірної України

Ілюзія польоту

Попервах прихід нових тренерів був сприйнятий біатлоністами вельми позитивно. Воно й не дивно, адже люди, які роками тренувалися під орудою фахівців совєцького гарту, побачили й відчули, що тренер не тримає дистанції, може бути щирим та відкритим.

Освіжився й тренувальний процес. А все нове, як відомо, сприймається спершу з зацікавленням, а потім – відштовхуючись від того, чи є від роботи ефект. Ефект з огляду на прогрес Юлії Джими, яка за підсумками сезону-2016/2017 була у загальному заліку Кубка світу восьмою, срібну нагороду естафетної команди без сестер Семеренко у складі на мундіалі-2017, подіуми Сергія Семенова і стрімкий злет Дмитра Підручного був.

Тренери вкоренилися. Спад у результатах Валентини Семеренко тоді зі змінами на тренерському містку не пов'язував ніхто. Тим паче, що особистий наставник сестер Григорій Шамрай до штабу Велепця також входив.

Але найбільшою чеснотою нового наставника назвали його вміння працювати з молоддю. І справді, Анастасія Меркушина та Ірина Варвинець прогресували доволі стрімко і їхній впевнений виступ у складі срібної естафети на чемпіонаті світу в Голменколлені був тому яскравим твердженням.

Олена Підгрушна, Юлія Джима, Ірина Варвинець, Анастасія Меркушина

Втім, Меркушина та Варвинець були на поверхні. Вони подавали надії й раніше і, мабуть, почали би додавати незалежно від персони наставника. Погано, що в період, коли не було певності ні стосовно майбутнього сестер Семеренко, ні Підгрушної, тренерський штаб не подбав про підготовку резерву.

Російський вектор

У пана Бринзака для таких випадків завжди залишався у рукаві припасений російський козир. З потребою чи без, Володимир Михайлович регулярно поповнює розширений список збірників з допомогою натуралізованих росіян. Колись то були Алєксєй Коробєйніков, Наталія Бурдиґа, зараз є Владімір Сємаков, Алєксандр Жирний і Марія Панфілова. Яку від їхньої присутності користь мав український біатлон – збагнути важко.

Той же 32-річний Сємаков, крім естафети, виступав у двох особистих гонках Олімпіади-2018 і посів у них 78-ме і 31-ше місця.

Володимир Семаков

До Пхьончхана Владімір поїхав замість 25-річного Руслана Ткаленка з Сумщини. Навіщо і для чого – збагнути важко. І так було завжди. Пан Бринзак своєю схожою на маніакальну любов'ю до третьосортних російських біатлоністів закрив дорогу до збірної не одному десяткові талановитих українців. То за умови, що серед етнічних росіян проявила себе лише Лілія Єфремова-Вайгіна, котра здобула олімпійську бронзу в Турині-2006.

Тільки парадокс у тому, що Лілія зі своїм тодішнім чоловіком і тренером приїхали в Україну самостійно, без запрошення пана Бринзака, просто шукаючи умови для тренувань та виступів. Ті, кого впродовж останніх 15-ти років привозить президент ФБУ, є для збірної радше тягарем, ніж реальним підсиленням.

Та й загалом Володимир Бринзак мав би усвідомити, що функції президента Федерації з виду спорту трохи відрізняються від обов'язків генерального менеджера національної збірної. А Володимир Михайлович так званим масовим і низовим біатлоном не займається практично зовсім. Осередки, де розвивається біатлон, можна перелічити на пальцях однієї руки – Чернігів, Суми, Тернопіль, Львів і Київ. Та й там умови для тренувань далекі від ідеальних.

То чи варто дивуватися, що на внутрішніх чемпіонатах стартує у межах трьох десятків учасників. Вибрати когось із них до лав збірної складно. Тим паче, що робити цього ніхто особливо й не бажає.

На базі "Тисовець" проходять змагання з біатлону

Немає Бога крім Бога, а Бринзак – пророк його

Пан Бринзак на чолі президента національної Федерації поводиться так, немов власник фінансованого з власної кишені футбольного клубу. Володимир Михайлович шанує покірних і слухняних. Перспективного біатлоніста Олександра Починка, який у наш час з перших днів українсько-російської війни захищає цілісність нашої держави, пан Бринзак наприкінці 90-х вигнав з команди після дивного конфлікту. Керівник вимагав від спортсмена, щоб той стартував дуже хворим. Спортсмен відмовився і потрапив у немилість.

Історія іншого перспективного біатлоніста, який з волі пана Бринзака змушений був відмовитися від занять спортом, демонструє, що з роками очільник ФБУ не змінився. Віталій Кільчицький демонстрував непогані результати у попередньому, допьончангівському міжолімпійському циклі. Однак у якусь мить він "зник з радарів". Розшукали журналісти. Колегам Віталій розповів, що з команди його прибрали, бо часто сперечався з тренерами: "Ти неадекватний, тобі гвинтівку в руки давати страшно", – казав мені Бринзак".

Так само через власну непокірність змушена була раніше часу завершити кар'єру Лілія Єфремова-Вайгіна. В опалу вона потрапила за те, завжди мала власну думку. І не боялася її висловлювати. Усім – тренерам, журналістам, самому пану Бринзаку.

Лілія Єфремова-Вайгіна мала медаль в Турині-2006

Істерична чистка рядів

І хоч повідомлення з табору національної збірної України з біатлону новинарі зазвичай розпочинають зі слів "тренери визначилися зі складом…" – не вірте. Жодне суттєве кадрове рішення у збірній з біатлону не відбувається без візи, а то й прямої вказівки пана Бринзака.

Тому й від нинішнього "тренери вирішили не виставляти Валентину Семеренко на олімпійську естафету" погано пахне. Звичайно, тренерський штаб ситуацію всередині колективу керівникові докладає. Постійно. Звичайно, пан Бринзак знає, що Валентина дозволяла собі не погоджуватися з багатьма тренерськими кроками, які стосувалися тренувального процесу, тактики й стратегії. І почалося це невдоволення далеко не олімпійським Пьончханом.

Проте після провальних стартових гонок на Олімпіаді Валентина почала робити прозорі натяки у спілкуванні з журналістами. Хоча досі з українськими ЗМІ сестри Семеренко, як і решта українських біатлоністок, спілкувалися неохоче. Є підозра, що не із власної волі.

Так ось, зі сказаного Валентиною в олімпійських "флешах" випливає дещо цікаве. Прямо спортсменка не звинувачує нікого, але хто вміє читати між рядками, натяки зрозумів. Зокрема Семеренко сказала, що за останній період 6 разів хворіла і тому форми набрати не встигла. Але з натяків можна зробити висновок, що постійна хворобливість пов'язана не лише з особливостями організму чи невезінням.

Сестри Віта та Валя Семеренки

Напередодні ґрандіозних розбірок

Пан Бринзак вільнодумства не любить, а тому Валентина Семеренко була покарана. Показово, нахабно, хоча й мала в особистих гонках на Олімпіаді результати ліпші за молодших конкуренток. Естафету одна з сестер змушена була дивитися по телевізору, але коли емоції трохи вщухли, підтвердила, що від слів, які вона написала під відео-інтерв’'ю Велепця на пабліку телеканалу UA: Перший у "Фейсбуку", відмовлятися не збирається. Та ще й додала: "Після Олімпіади чекайте нових сенсацій! Все таємне стає явним!".

Доведеться звітувати очільникові ФБУ й перед Міністерством спорту. Воно й не дивно, адже біатлон впродовж останнього року фінансувався ліпше, ніж будь-який інший вид спорту.

Ліпших умов для українського біатлону ніж у цей олімпійський цикл годі й шукати, – стверджує радник міністра Жданова Павло Булгак. – Їм купили і забезпечили все, що тільки можна. Цей вид спорту фінансувався пріоритетно і отримав на підготовку більше ресурсів за всіх.

Зрозуміло, що олімпійський провал має й об'єктивні причини. Частина спортсменок минула свій пік, хтось знизив до себе вимоги, комусь постійно дошкуляють проблеми зі здоров'ям. Але в тому, що біатлоністки, які на старті сезону стабільно входили до першої десятки гонок у рамках Кубка світу, у найвідповідальніший момент перестали бігати і стріляти, безперечно, винні ті, хто відповідав за процес підготовки.

Володимир Бринзак з біатлоністками

Підставився у цьому контексті й сам пан Бринзак. Після невдало проведеної чоловіками Індивідуальної гонки Володимир Михайлович серед причин невдачі назвав адаптацію до нового часового пояса. "Вони тут десятий день, а практика показує, що організм звикає на 13-14-й", – говорив очільник Федерації про людей, які замість вчасно відправитися на збори в потрібний часовий пояс, хизувалися перемогами на чемпіонаті Європи, змаганнях, які найсильніші біатлоністи з провідних збірних іґнорують навіть у неолімпійський рік.

Проте у наших функціонерів логіка трохи інша. Перемоги на чемпіонаті Європи – щомісячні президентські стипендії для медалістів і їх тренерів. Коли гарантії, що на Олімпіаді вхопиш за хвоста журвля немає, легше піймати синицю.

Дивна історія з відсутністю Юлії Джими у спринті і переслідуванні, прорахунок стосовно її участі у гонці з масовим стартом, дивний склад естафети – то питання, які зараз бентежать всіх, хто стежить за Олімпіадою в Пхьончхані. І відповіді на них знає лише пан Бринзак.

Українські біатлоністки провалили Олімпіаду-2018

Іван Вербицький, спеціально для Радіо МАКСИМУМ

Читайте також: Що відомо про фрістайліста Олександра Абраменка, який приніс Україні золото

• Теги:
• Спорт
• Біатлон
• Олімпіада 2018
• Україна
• Суспільство
• Скандал