"Без сліз не можна ходити": Олена про життя Маріуполя в окупації

Маріуполь залишається болючою раною для України, а люди в тимчасовій окупації намагаються вижити у місті, яке загарбники зруйнували майже вщент. Про українців, яким не вдалось евакуюватись з міста Марії, розповіла переселенка Олена.

24 лютого життя всіх українців змінилось через вторгнення російських окупантів. Сім'я Олени була вимушена покинути домівку у Маріуполі та починати все заново у Львові. Своєю історією жінка поділилась у рамках проєкту СВОЇ на 24 каналі.

Повне інтерв'ю Олени про порятунок зі зруйнованого Маріуполя та життя міста в окупації читайте тут

Олені Коваленковій разом з батьками, двома маленькими дітьми та чоловіком довелось пробути під постійними атаками російських окупантів місяць аж до моменту, коли вдалось вибратись. Зараз вона облаштувалась з родиною у Львові, навчається та намагається підтримувати зв'язок з тими, хто залишився у місті Марії.

У мене багато таких людей. Ми спілкуємося через соцмережі. Я можу їм подзвонити, але в Маріуполі "Фенікс" – російський оператор, тобто там нічого говорити не можна. Він прослуховується. Тобто через соцмережі щось можна казати, а через "Фенікс"… Якщо не можна додзвонитися на WhatsApp, то дзвониш на "Фенікс" і там чисто: "Все добре? Все добре". Отак-от. Тобто жодного слова не можна казати, – ділиться жінка

Сім'я Олени до російського вторгнення / Фото надане 24 каналу

Олена зауважує, що розірвала всі зв'язки з людьми у місті, які мали проросійські погляди. Тож зараз вона спілкується лише з українцями. На жаль, далеко не всім їм вдалось поїхати з Маріуполя, який окупанти намагались зрівняти з землею.

У нас є друг. Я не хочу його називати. Він нам дзвонить кожного дня і плаче. Просто плаче як дитина. Він хоче поїхати, але він не може, бо у нього там старенькі хворі батьки. Вони не хочуть виїжджати, а він не хоче їх покидати. П'є. Плаче, – пояснює вона.

Також є знайомий, який влаштувався працювати комунальником із зарплатою у 2 тисяч рублів щодня. За місяць він отримує близько 30 тисяч рублів, оскільки у місті курс рубля до гривні 1 до 1, проте життя чоловіка далеке від нормального.

Він не голодує. Квартира у нього ціла, але мені всі кажуть, хто там залишився, що без сліз по Маріуполю не можна ходити. Важко. Але їх поки не чіпають. У тому сенсі, що не вимагають змінювати паспорти, що не треба йти і переписувати документи на квартиру, щось змінювати. Такого не має. Було на комерційні приміщення. Було там до 1 жовтня чи до 30 вересня щось таке, що якщо не з'являється власник приміщення, то воно переходить до них, а квартири поки що не забирають, – ділиться Олена.

Вона наголошує, що вона чує та розуміє, що мешканцям Маріуполя, які не підтримують загарбників, зараз дуже погано.

Я жила і я теж не хотіла там жити, але у нас Маріуполь… Там було, можливо я помиляюся, але там було найбільше проросійських людей. Я не можу вказати відсоток, але їх там багато було. Дуже шкода, що це дозволяли. Вони вільно ходили і говорили про це. Ніхто не карав за це. Казали, що в нас країна правильна і ми не можемо за це карати, а треба було. Я зараз рідко дивлюсь відео з Маріуполя. Я не хочу жити тим. Мені важко. Я коли починаю туди занурюватися, то все це згадується. А коли я дивилась ці відео, то бачила декілька своїх знайомих, які говорили, що як добре, що прийшли росіяни, бо їх там "притісняли" і не давали розмовляти російською. Боже, я дивлюсь і думаю: "Яке кончене", – додає вона.

Читайте також: Війна за кілька кілометрів і любов до України: Яна про життя у Сєвєродонецьку після 2014

• Теги:
• Україна
• Війна
• Маріуполь
• Суспільство
• Історія