Ми вилетіли до Вільнюса до того, як був оголошений карантин та заборона на перетин кордону. Про це ми дізналися вже у столиці Литви. Розповідаємо про наші мандри й те, як ми встигли повернутися в Україну до закриття кордонів, як нас перевіряли в аеропортах та що нас чекало наприкінці.
Квитки до Вільнюса та бронювання житла ми оплатили ще у середині січня. Про коронавірус тоді ще нічого не було чутно, тож ми обрали рейс, який вилітав зі Львова 13 березня о 16:50. Звичайно, якби ми купували квитки безпосередньо перед датою польоту, то 90%, що ми б все ж не брали їх.
І ще: Чому не потрібно планувати подорож заздалегідь
Наближався час відпустки, а новини про поширення коронавірусу ставали страхітливішими. Ми не тільки давно придбали квитки, але й ще ретельно планували цю подорож, тож скасовувати поїздку було шкода. Тим паче, що на той момент в Україні не було зафіксовано випадків захворювань коронавірусом, а держава відкрито не планувала обмежувальних заходів. Ми до останнього чекали, чи в Україні введуть карантин, але цього не ставалося.
Звичайно, не лише це вплинуло на наше рішення, адже захворіти (ще й в іншій країні) страшно. Ще страшніше, коли це коронавірус. Найперше – ми дослідили, чи перебуваємо у групі ризику. Найбільший шанс захворіти на коронавірус у тих, хто:
Ми не підпадали під жоден пункт, тож це трохи применшило наше хвилювання. Звичайно, це не виключає того, що ми зовсім не заразимося, проте чим менше імовірність, тим спокійніше.
Наступний крок – дослідити стан поширення коронавірусу в країні. Це можна перевірити на сайті CSSE. На той момент в Литві був лише 1 зареєстрований випадок зараження коронавірусом. Це був ще один аргумент "за". Для себе ми встановили умовний бар'єр в 30 осіб. Якби кількість хворих була більша, то ми б не полетіли. Зараз цей показник сягнув 27.
Далі настав етап підготовки, адже ми вирішили летіти до Вільнюса. Була ще одна умова – якщо в останній момент ми захворіємо, то скасуємо подорож. З пониженим імунітетом ризик більший, а ризикувати здоров'ям не варто. Ми летіли з ручною поклажею, тому брали не багато речей – комплекти на період перельотів туди та назад, щоб потім не контактувати з тим одягом. Аеропорти – у небезпечній зоні, адже невідомо хто і звідки прилетів, і чи не привіз з собою коронавірус.
Мило, антибактеріальні вологі серветки (рідкі антисептики всі розкупили й нам не залишилося), стандартний набір таблеток від усього (беремо в кожну мандрівку). Також ми вирішили купити страховку. Краще перестрахуватися, ніж потім опинитися закордоном без можливості потрапити в лікарню. Страховка на двох осіб у період з 13 до 16 березня обійшлася в 164 гривні. Смішні гроші в принципі, й ще смішніші у зв'язку з можливістю захворіти в Литві. На цьому наші приготування закінчилися.
Маски ми не брали з собою, адже вони не потрібні здоровим.
В аеропорту ми звернули увагу на те, що не всі працівники мають захисні маски, рукавички, антисептики. Скоріше поодинокі випадки нагадували про те, що світом шириться коронавірус. В сторону Литви ми не проходили жодного контролю, окрім паспортного. У самому літаку було багато вільних місць, що у звичайний час дуже дивно для такого напрямку та авіаперевізника Wizzair. Ситуація змінилася, коли ми прилетіли до Вільнюса.
Ті, хто працює в посадковій зоні, були захищені респіраторами, а у працівників візового контролю покращений захист – рукавички, які після кожного паспорту обробляються антисептиком, респіратор та захисний халат. Набір запитань – стандартний: мета поїздки, коли повертаєтеся тощо. На виході з зону контролю усіх прибулих чекала група медичних працівників. Вони були одягнені у повний хімзахист і спілкувалися з кожним. Окрім спілкування, вони намагалися виявити видимі ознаки хвороби.
Нас запитали, де ми перебували протягом останніх 14 днів, чи ми добре почуваємося. Оскільки останні два тижні ми провели в Україні, то нам сказали, що це не зона епідеміологічної катастрофи й ми можемо проходити далі.
Також медпрацівник додав, якщо ми хочемо, то можемо піти у спеціальну зону, де нам виміряють температуру і, за потреби, зроблять тест. Якби ми були, приміром, в Італії або погано почувалися, то нас би туди скерували на обов'язковий огляд. Поки ми мили руки в аеропорту, кілька разів з гучномовця пролунало попередження про країни з підвищеним поширенням коронавірусу.
Далі ми виїхали з аеропорту і подалися в заздалегідь заброньовані апартаменти. Наступні кілька днів ми гуляли містом і дивувалися тому, що майже не зустрічаємо людей. Вулиці були порожні, стоянки та дороги вільні. Громадський транспорт їздив у звичному режимі, магазини та заклади харчування працювали, проте відвідувачів було дуже мало. На усіх музеях було оголошення, що вони зачинені до 27 березня. Примітно, що у Литві на той момент не було карантину.
Ті люди, яких ми бачили, не були у масках. Проте не можу стверджувати, що все було спокійно. З нами стався інцидент – ми забронювали freetour екскурсію містом (це концепція, яка передбачає довільну оплату, ніби чайові) і її скасували за дві години до початку. Звичайно, ми були засмучені, але причину зрозуміли. Все йшло до впровадження карантину.
Зворотний квиток до Львова у нас був запланований на 8:00 понеділка 16 березня. Новини про закриття кордонів з Україною почали з'являтися у суботу 14 березня. Тобто нам потрібно було повернутися в Україну до 23:59 16 березня. На щастя, наш рейс був таким, що ми просто встигали забігти в останній вагон. Залишалося питання: чи наш рейс не скасують.
Довкола багато авіаперевізників припиняли регулярні рейси в певні країни та скасовували деякі перельоти в останній момент. Ми хвилювалися, чи ми таки полетимо додому, чи залишимося у Вільнюсі без шансу швидко знайти заміну імовірно скасованому рейсу. Автобусом ми б не добралися, літаків вже не було б. Про всяк випадок ми промоніторили інформацію, де розташоване посольство та що робити у такій ситуації.
Окрім цього, паніки додала інформація від власниці квартири, у якій ми поселилися. Вона повідомила про те, що у Литві буде встановлений карантин, все буде зачинено, а громадський транспорт змінить свою роботу.
Ми все очікували, що наш авіаперевізник не полетить, але зібрали речі та виселися у потрібний час. До аеропорту ми добиралися електричкою. Ми їхали самі й контролер запитав у нас, чи наш рейс точно не скасували. При нас у вагон зайшов спеціальний працівник, який обробляв антисептиком всі поверхні та поручні.
Пройшовши контроль в аеропорту, ми вже заспокоїлися і переконалися, що наш літак таки доправить нас у Львів. Попри те, що це був останній день відкритого неба в Україні, не всі місця були зайняті, а лише 60% (приблизно).
Коли ми прилетіли, спеціальні працівники виміряли температуру кожному пасажиру й перевірили на наявність симптомів коронавірусу. З нашого рейсу всіх пропустили далі, проте, якби у когось була підозра на коронавірус, то ситуація далі розгорталася інакше.
Зараз ми вдома. І якби в Україні не ввели карантин, то ми б все одно самоізолювалися на 14 днів. Під час вимушеного карантину ми працюємо дистанційно, не виходимо з дому без нагальної потреби. А така була один раз – потрібно було купити продукти. І то ми не пересувалися громадським транспортом. Якби у нас була можливість, то ми б взагалі замовили доставку, але ми живемо за містом і жоден сервіс не їздить до нашого дому.
Попри те, що ми сидимо вдома, все одно часто миємо руки й не торкаємося обличчя, адже на гаджетах та сторонніх речах безліч бактерій. Те, що на карантин закрилися усі магазини, нас засмутило лише трішки. Єдине, за чим ми сумуємо, – кіно. Але і це можна спокійно пережити, адже здоров'я важливіше.
А найголовніший плюс – з'явився додатковий час (найбільше часу займав доїзд) на читання та домашні справи. А найщасливіша істота у всій цій ситуації – наш пес, який безмежно радий, що ми тепер проводимо з ним більше часу!
Поки ви, сподіваємося, сидите вдома на карантині, подивіться трихвилинне відео з майже безлюдного Вільнюса:
Валентина Рущак
До теми: Укрзалізниця призупиняє сполучення: як і коли повернути гроші за квитки на поїзд