5 нових українських книг, з якими варто зустріти осінь

У всіх книжках цієї добірки – чи то в повісті для сучасних підлітків, а чи в романі про радянські часи – відчутний сум за майбутнім, яке герої виглядають зі свого минулого. Та лише сьогоднішні думки та почуття формують те, що буде завтра. Читайте і надихайтесь!

"Я повернулася. Люблю", Ольга Герасим'юк

(Л.: Видавництво Старого Лева, 2020)

Фото: starylev.com.ua

У книжці відомої української телеведучої та громадської діячки Ольги Герасим'юк зібрано есеї, тревелоги та образки за більш ніж десять років – від 2007 до 2019 року. На читача чекають захопливі подорожі, знайомство з історією, культурою, звичаями та ментальністю багатьох народів, але насамперед тут будуть зустрічі з людьми.

Це цікаво: 5 книг з незвичними лайфхаками

Вдумлива й чутлива до найтонших деталей, до найглибших психологічних нюансів авторка (за сумісництвом – і героїня) не тільки розповість багато нового про барвистий і строкатий світ, а й нагадає призабуте, зупиниться перед сакральним, поміркує про вічне. Щире і просте, радісне й печальне, зворушливе і мудре на цих сторінках переплітаються, сходяться й розходяться, творять чутливі, як пульс, візерунки живої оповіді, де кожне слово пропущене крізь серце.

"Розлоге дерево", Олег Лишега

(Л.: Піраміда, 2020)

Автор цієї збірки – самобутній, екзотичний поет нашої технократичної епохи, який навіть у своєму далекому зарубіжжі звично ловив ротом пстругів у струмку. Так само звично почувався й за дисидентських часів, маючи за вчителя японського класика Ясунарі Кавабату. Тож не дивно, що у черговій збірці поета, який пішов у засвіти у 2014-му, майстер продовжує демонструвати своє химерне ремесло.

"Я вухом ловитиму твоїх верховодок-одноденок… / Хочу побачити легкі сніги у вікно, / Хочу такого снігу, / Як легенда про Мерилін Монро… / Наче – магічна платівко ополонки – / Ти не спи! / На вікні, що дивиться у ніщо, / Я вивісив білі гриби…" Загалом ця представляє корпус невідомих віршів поета з його приватного архіву, а також кілька маловідомих віршів письменника з малодоступних джерел.

"Боже[Я]вільна", Юлія Гудошник

(Чернівці: Видавництво 21, 2020)

Фото: Книгарня "Є" Суми

Цей роман – справжній подорожній щоденник українки, яка шукає своє місце у світі. Ці пошуки ведуть її світами: від німецького гуртожитку до тайського острова, від китайського селища до американського мегаполіса, від данської столиці – до японського храму. Кожна подорож дає їй мудрих наставників і відкриває секрети щастя. Це твір про внутрішню свободу, про ненаситну жагу жити та мистецтво бути щасливим.

"Чому я так гальмую у словах, думках, ідеях? – починає авторка свою оповідь, ще будучи в Україні. – Ця пекуча нестача тепла зробила мене якоюсь лялькою. Звідки така амнезія? Думаю, просто мій організм спить. Так він намагається захиститися. Бо як тільки я прокинуся й усвідомлю, що насправді відбувається зі мною і моїм життям, то, як мінімум, вилізу на дев'ятиповерхівку. А там уже все просто. Мені ще нема й двадцяти, а такі думки виникали вже енну кількість разів. А далі що? Так прожити до старості навряд чи комусь удається. Людина зривається раніше чи пізніше. А я навіть не знаю, як мені зірватися. Емоції сплять. Мозок дрімає. Зате ніжність до світу розпирає. І нема на кого її витрачати".

"Поцілунок був не останній", Оксенія Бурлака

(К.: Академія, 2020)

Фото: аcademia-pc.com

За сюжетом, героїня цієї книжки на ім'я Льоля росла в благополучному світі, де були розкішна квартира, яскраві сімейні подорожі, брендовий одяг, дружний клас, ульотні тусовки. Але одного дня з усім цим довелося розпрощатися й потрапити в зовсім іншу реальність. Її батька заарештували, і тепер вона й мама живуть з бабусею й дідусем у їхній пошарпаній квартирі. Обірвалися контакти з ліцейними друзями, і навіть найкраща подруга віддаляється. Дуже складно в новій школі. Учителі наче не знають і не здогадуються, як тут нестерпно.

Льоля, яка не здатна терпіти знущання жорстоких розбишак, починає "воювати" з ними, нариваючись на гіркі неприємності. Єдина відрада – втеча на дах десятиповерхівки. Цю схованку під небом показав їй Стас – однокласник, який тусується в тій хамовитій компанії. Льоля дізнається, що до проблем у її сім'ї причетний його батько, і розуміє: треба забути про Стаса. А як це зробити, коли з ним так добре і солодко… І здавалося, драматичні обставини остаточно роз'єднають Льолю і Стаса, але в кохання своя логіка: їхній поцілунок був не останній.

"Моя Галичина. Край за Карпатами", Залця Ландман

(Чернівці: Видавництво 21, 2020)

Більшість подій у цій книжці розгортається у Східній Галичині й зокрема Жовкві, рідному місті авторки, а її головний колективний персонаж – найближче оточення: батько й мати, дідусі й бабусі, дядьки й тітки, кузени й кузини, друзі й знайомі. Саме вони є оповідачами або дійовими особами плетива нескінченних історій, які утворюють наративний простір цих спогадів.

Фото: Видавництво 21

А поза тим тут діють також десятки інших персонажів – епізодичних і випадкових: польські поміщики, українські селяни, хасидські вундеррабі, австрійські гусари, російські козаки, єврейські комерсанти, орендарі, шинкарі, шадхени (шлюбні посередники), жебраки, міські божевільні, священики, черниці, няні й служниці тощо. Під пером швейцарської письменниці ще раз колоритно постає автентична панорама Східної Галичини початку 20 ст. – з усім своїм розмаїттям, буднями й святами, соціальними контрастами й історичними катаклізмами.

"Змінилися, однак, коментуючі надписи біля зброї в "Міському музеї Лемберга", – згадує авторка львівські новини недалекої давнини. Спочатку алебарди й бердиші були означені як зброя середньовічної міської сторожі Лемберга. А про шаблі з їхніми розкішними, тонкими грифами, можна було вже з надписів, які були вигравійовані на лезах, довідатися, що ці розкішні мистецькі витвори аристократи дарували своїм синам на повноліття чи до дня чоловічої зрілості.

За потенційних ворогів тут, у цій найсхіднішій частині країни, вважали, через сто років після перемоги над турецькими військами та їхнього вигнання з простору слов'янських поселень, безумовно, росіян. Але що ж стояло на коментуючих табличках тепер? Це була – так гласили віднині надписи – зброя бунтівливих селян-кріпаків, якою вони билися з польськими магнатами".

Ігор Бондар-Терещенко

Читайте також: 5 книг про незвичайних людей, які ви прочитаєте на одному подиху

• Теги:
• Культура
• Книжкові новинки
• Ігор Бондар-Терещенко
• Література