Минуле в цих книжках нагадує Демона, який підказував Сократу, що треба робити, але не казав, чого робити не слід. Тож історії недалекої давнини важливі для того, щоб не озиратися назад, а отримати досвід, зробити висновки і не повторювати помилок.
(Х.: Фабула, 2019)
Герой цього роману все життя мріяв перестати бути забороненим на Батьківщині. А проте відмовився бути "дозволеним". "За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину", – писав він у записах "З таборового зошита". Тож поет волів краще залишитися "забороненим", ніж зрадити свої принципи, і навіть за незалежного часу вийшла збірка "Нецензурний Стус".
За сюжетом цього роману колишній аспірантці, яка працювала над дисертацією про життя і творчість видатного поета Василя Стуса, а нині за волею обставин стала медсестрою, запропонували доглядати помираючу від важкої хвороби жінку. Як виявилося, важкохвора у минулому була полковником КДБ і багато разів зустрічалася зі Стусом, особливо в останні дні його життя. "Вони хотіли його смерті, а я – ні. Я над усе прагнула, щоб він жив", – повільно проказала Віра Іванівна, дивлячись кудись повз мене.
"Ну ж бо продовжуй", – підганяла я подумки стару. Відчула, що необхідно поставити одне влучне запитання, яке змусить Віру Іванівну довіритися мені. Загалом у романі змальовано життя поета на його рідній Донеччині, в оточенні друзів, педагогів і літераторів, і в концтаборі – де утримували в'язнів совісті, ставлячи їм у провину їхні переконання.
Це цікаво: Вірші Василя Стуса про Україну та любов, які вражають до мурах
(Х.: Фоліо, 2019)
Анексія Криму, яка викликала найбільшу політичну кризу в Європі з часів Другої світової війни, зумовила й небачений розквіт політичної міфології. 2014 року з безлічі окремих міфів і сфальсифікованих фактів на світ з’явився так званий Міф про "КримНаш", що мав на меті виправдати в очах світу агресивну політику Російської Федерації.
"Міфи про історію Криму, яким присвячена ця книжка, виникли саме в результаті зусиль російського уряду обґрунтувати свої претензії на півострів, – свідчить автор. – Перші його елементи сформувалися наприкінці XVIII століття, напередодні й одразу після ліквідації Кримського ханства та анексії його території Російською імперією. Тоді така політика подавалась як тріумф "цивілізації" над "варварством". Додатковим стимулом для міфотворчості стала необхідність виправдати поразку Росії у Кримській війні у середині наступного сторіччя, завдяки чому з'явилася теза про "героїчну оборону" Севастополя – "міста російської слави".
Тож невже Крим – споконвічно російська земля? Чи правда, що кримські татари – геть усі зрадники? Чи дійсно півострів став частиною України незаконно? І чи реально всі кримчани як один проголосували на референдумі за приєднання до Росії? Відповідям на такі запитання й присвячена ця книга.
"Юнак милується автоматом", Тарас Мельничук
(Брустурів: Дискурсус, 2019)
За стилем ця поезія іноді схожа на американського Волта Вітмена, образ якого автор, названий Князем Роси, за життя наслідував, і водночас – на японські хоку (і танка), які саме тоді стали з'являтися в радянських "Перлинах світової лірики". Звісно, Басьо ще не було, а був пролетарський поет Ісікава Такубоку, але й цього було достатньо, щоб вразити східною естетикою західноукраїнського поета.
У принципі, народний мінімалізм, який практикував автор, тільки тим і цінний (на відміну від урбаністичної лірики), що він – про "справжні" цінності, які, будучи в усьому світі "олдовою" темою, ніколи не застаріють. Це космос навіть у мовчазному жуванні за столом. Причому будь-де – хоч у Заполяр’ї, хоч у Вижниці.
Кажуть, цей поет надихав Василя Герасим'юка і Степана Процюка – двох поетів різних поколінь, але одного і того ж маргінесу, де час не має значення. Іноді поява будь-якого сільського екзоту у вихолощеному "столичному" контексті може вистрелити, як вистрілив свого часу цілий комсомольський десант, призваний до Києва з національних окраїн, де були і той самий Герасим'юк, і Іван Малкович, і Оксана Забужко.
(Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2019)
У цьому дослідженні про генерал-хорунжого Армії УНР Юрія Тютюнника (1891–1930), вперше виданому в Коломиї 1923-го, міститься ґрунтовна характеристика героїчних сторінок історії Дієвої армії УНР, що ввійшли в нашу національну традицію як "Перший зимовий похід".
На сторінках цієї студії-спомину, яку написав безпосередній учасник подій, знайдемо характеристику військово-політичної обстановки, що склалася в листопаді 1919 р., особливостей контактів Дієвої армії УНР і Галицької армії після того, як командування уклало останню угоду з російським генералом Денікіним, діяльності отамана Волоха та боротьбистів з налагодження співпраці з більшовиками в січні 1920 році, проблем взаємин Галицької армії з більшовиками, їхню оцінку від командування Дієвої армії УНР.
Важливою буде й характеристика морального стану тогочасних українських збройних сил, що полягав у тому, що в Першому зимовому поході брали участь люди, віддані ідеї визволення України.
(К.: Родовід, 2019)
Цей альбом – ілюстрована монографія відомого науковця – демонструє те, як національна традиція в мистецтві може або використовуватися офіційною ідеологією (що означає повну стагнацію на рівні агітації з пропагандою), або розвивати власне "українство" паралельно трендам вільного світу (органічно вписуючись в актуальну проблематику). Тож в альбомі розкриваються особливості зображення української ідентичності в графічному дизайні Радянської України та української діаспори 1945-1989 рр.
Саме у такий спосіб на матеріалах українського радянського плаката й обкладинок періодичних видань діаспори, архівних документів та інтерв'ю з авторами з'ясовуються контексти появи творів, розшифровуються символи, які застосовувалися для репрезентації згаданого "українства" в мистецтві, розкриваються засоби творення образів України й українців, а також проводиться аналіз стилістики зображень, її зв'язок з дизайнерськими напрямами ХХ століття.
Ігор Бондар-Терещенко для Радіо МАКСИМУМ
Читайте також: 5 книг, які змінюють реальність