Українські вірші про літо зачаровують своєю образністю, мелодійністю та красою. Зібрали для вас найкращі поезії для дітей, які легко вивчити напам'ять, а також красиві твори, які сподобаються дорослим про найтеплішу пору року.
Влітку природа показує себе у всій красі. Про цю яскраву пору року найкраще розповідати мовою поезії, яка подарує вам відчуття гармонії та краси навколо. До вашої уваги вірші про літо, які змусять вас побачити красу літньої природи та подарують відчуття гармонії зі світом. Запевняємо, що ці поезії сподобаються не лише дітям, а й дорослим!
Читайте також: Вірші про українську мову – найкращі поезії від письменників
Тисніть на пункт, який вас цікавить, і переходьте до потрібного вам розділу:
Червень
Здрастуй, червню! Здрастуй, літо!
Люба сонячна пора.
Колоситься в полі жито,
Загоряє дітвора.
Червоніють полуниці
Соковиті, запашні,
В хаті зовсім не сидиться.
Ой, які хороші дні!
(Галина Демченко)
* * *
Червень
Я відкриваю двері в літо,
Де теплим сонечком зігріто
Повітря, небо, землю, води,
Де все росте і плодородить.
Й мені дістанеться роботи:
Лише встигай бур'ян полоти
І проганяти без перерви
З плодів жуків, пташок і черви.
* * *
Липень
Від спеки можна закипіти.
Я ж в холодочку не лежу.
Що брат не встигне доробити,
Те я йому допоможу.
Цвітуть довкола густо липи
І бджоли мед несуть в село...
Узимку чаю з цвітом випий –
Простуди – наче й не було!
* * *
Серпень
Я – завершальний місяць літа.
Мені в цей час – не заважай.
Не можу й хвильки відпочити –
Спішу зібрати урожай.
Колись жита серпом косили,
Від того й Серпнем звуть мене.
Тепер комбайни мчать стосилі,
Їх дядько Серп не дожене.
* * *
Роса
Я шукав на листячку росу –
Срібну і прозору, наче сльози.
Заглядав у квіти і в траву,
Та, на диво, не знайшов нічого.
Я заспав. А сонце встало
Й все до крапельки зібрало.
(Наталія Замрія)
* * *
Літечко
Ми можемо бігати в шортах,
гуляти у лісі і в полі,
купатися, грати на кортах,
аж поки нас осінь
запросить до школи.
(Карина Мельничук)
* * *
Літо, літо золоте
Випиває роси
Та з пшениченьки плете
Україні коси.
Виглядає з-поміж віт
Вишнями в садочку,
Одяга на цілий світ
Сонячну сорочку.
(А. Загрудний)
* * *
Літо
Все теплим промінням зігріто.
Ура! Починається літо,
і сонце всміхається з неба –
нам більшого щастя не треба.
* * *
Якби
Літо – квіти, літо – вітер,
Літо – річка, сонце, ліс!
От якби ж то красне літо
Рік для нас не раз приніс!
(Н. Замрія)
* * *
Тепле літо
Тепле літо йде лужком,
Постьобує батіжком.
По травичці побрело,
Сніп ромашок принесло.
(М. Пономаренко)
* * *
Місяці літа
Червень дбав про нас –
Ягід нам припас.
Липень дав нам радо
Меду повен кадуб.
Серпень серед нив
Жниварів зустрів.
* * *
Літо
Яснооке видиво
Здалеку прийшло,
Видимо-невидимо
Квітів принесло.
Дітям стало весело
Літечко прийшло
І намет над плесами
Голубий звело.
(Борис Списаренко)
* * *
Лічилка
В небо синє
По драбинці
Сходить сонце
У хмаринці.
Сонце сяє,
Літом пахне,
За собою дощик
Тягне.
Каже дощику:
– Не злись,
Я ховаюсь,
Ти жмурись!
(Олена Полянська)
* * *
Коники, коники
Весело сюрчать.
Літечко, сонечко
Вибігли стрічать.
Жайворон із дзвоником
Із синяви — дзелень!
Весело коникам
Шле пісні весь день.
Коники, коники,
В квітах і в траві
Літечка дзвоники
Чуємо живі.
Синіми росами
Ранок вмив лице,
Жито покосами
Хилить вітерцем.
Коники, коники
Весело сюрчать.
Літечко, сонечко
Раді зустрічать.
(В. Кравчук)
* * *
Літо
За крутими берегами
Пахне сіно полинами,
На ромашці бджілка спить,
З неба капає блакить.
Явори лоскоче вітер,
Розплітає вербам віти,
Літо шепче до води:
– Я прийду іще сюди.
(Л. Новикова)
* * *
На морі
Хвилі бавляться та б'ються,
Наче неслухи-хлоп'ята.
І стрибають, і сміються:
Вітер їм лоскоче п'яти.
Вгору, вниз і знову вгору
Підганяє дужий вітер.
Розгойдав він ціле море
Як же хвилям не радіти!
(Л. Колос)
* * *
Де літо живе
У павука хатинка –
Тоненька павутинка.
У коника веселого –
Між травами оселя.
У ластівки швидкої –
Під нашим підвіконням.
А тепле й ніжне літо,
Волошками повите,
Посріблене дощами, –
Живе в очах у мами.
(Анатолій Костецький)
* * *
Сонечко моє
З піснею про сонечко
Йду в дитячий сад.
Миле, миле сонечко,
Як тобі я рад!
Сонечко моє
Яснеє.
Сонечко здіймається,
Плине в вишині.
Сонечко всміхається
Весело мені.
Сонечко моє
Яснеє.
В небі ні хмариночки
Все кругом сія...
Он іде Мариночка
І співа, як я:
Сонечко моє
Яснеє.
* * *
Щедре літо
Літня спека, грози, грім,
Літо, ти прекрасне всім!
Скільки в тебе є скарбів:
В лісі — ягід та грибів;
У садках — смачна малина,
Аґрус, яблука, ожина.
Фрукти й зелень соковита —
Це смачні дарунки літа.
Ген тече срібляста річка...
Ой і тепла ж в ній водичка!
Можна влітку засмагати,
Можна плавати й пірнати.
(Т. Корольова)
***
Літо
У відчинене віконце
Зазирнуло зранку сонце
І лоскоче ніжно носик,
І маленькі ніжки босі.
Сяйвом сонця все залито,
В нас гостює справжнє літо
Кольорове та яскраве,
Запашне, смішне, цікаве!
Мама літечку радіє,
Літо всіх маляток гріє,
Щоб росли вони здорові,
Наші «сонечка» чудові!
(О. Роговенко)
* * *
Прикмети літа
Ластівки літають
Над водою низько,
Хвилі розбивають –
Значить, дощик близько.
Мов червоні квіти,
Хмари в небі синім,
Значить, завтра, діти,
Буде вітер сильний.
А як льону річка
В полі засиніла,
Знайте, що суничка
У гаю дозріла.
(М. Чепурна)
* * *
Канікули
Червневе сонечко зійшло,
всміхнулося тихесенько,
повеселішало село,
і річці нашій весело!
Вода лоскоче береги,
а ті сміються квітами.
Мчимо, веселі, у луги –
діждалися канікул ми.
(Валентин Струтинський)
* * *
Літо квітами сміється,
Пісню радості співає.
Теплим дощиком проллється
І веселкою заграє.
Пригостить у лісі, в полі
Ягідьми та ще грибками.
Вітерцем війне на волі,
Мов погратись хоче з нами.
То в покоси раптом ляже,
То росу розсипле рясно.
Дивину якусь покаже...
Літом завжди так прекрасно!
(Надія Красоткіна)
* * *
Дідове літо
І небо холодне, і хмари густі,
Пожовкли дерева, і трави, і квіти,
Відходить найкраща пора у моєму житті
Її я назвав би «дідове літо».
Ніхто і нічого в душі не шкребе,
Лиш радість безмежна, лиш щастя без краю
В онуках своїх пізнавати себе
І знати напевно – смерті немає…
(Володимир Шинкарук)
* * *
Канікули
"Канікули! Канікули!" –
співає все навколо.
Канікули, канікули,
канікули у школі!
А що таке "канікули"?
Це – літні дні барвисті,
це час, коли нам ніколи
хоча б на мить присісти,
бо треба мчати босими
наввипередки з вітром,
з густих лісів приносити
горіхів повні відра.
Це час у річці хлюпатись,
підсмажувати спини
і зранку в лузі слухати
тонку струну бджолину…
Це час, коли за друзями
ми скучим – як ніколи,
і нам страшенно схочеться
скоріше знов до школи!...
(Анатолій Костецький)
* * *
Літо
Липа, липа зацвіла! –
Засурмила всім бджола. –
Гей, злітайтеся, подруги,
У гайок на край села.
Там уже не видно віт,
А лише пахучий цвіт.
Наберем багато меду.
Вирушаймо ж у політ! –
Бджоли з пасіки летять,
Липі крону золотять.
І здається, що у липи
Віти струнами бринять.
(Тамара Коломієць)
* * *
Справи літа
Знаєш, скільки справ у літа?
Їх усіх не полічити!
Треба нам підсмажить спини,
Ніс убрати в ластовиння,
Накупати нас у річці
Наперед на три сторіччя,
Та іще подарувати
Лісу й лугу буйні шати.
Словом, справ — не полічити!
Та найбільше треба літу,
Щоб зуміли я і ти
Набагато підрости!
(Анатолій Костецький)
* * *
Щоб швидше ріс!
Полива під вечір мати
Огірки і кавуни;
Та й роз'яснює хлоп'яті:
— Швидше виростуть вони!
Миттю підбігає Дмитрик
До відра, синок малий
Посміхнувся мамі хитро,
просить:
— І мене полий!
І сміється неня рада:
— Ну, ставай, ставай!
Після цього дощопада
Буде в нас таки врожай!
(Олекса Ющенко)
* * *
А метеликам – весело,
А метеликам – смішно,
Бо метеликам вересень
Щось наспівує ніжне.
Бо метеликам сонечко
Білі крильця лоскоче,
А довірливі соняхи
З ними гратися хочуть.
І метелики світяться
Свічечками в блакиті,
Бо маленьким не віриться,
Що кінчається літо.
(Анатолій Костецький)
* * *
Теплінь
Яка теплінь! Немає зовсім спеки,
І вся земля одним теплом цвіте.
В заплавах поспиналися лелеки –
Їм чути навіть, як трава росте.
Я на човні. А озеро – прозоре,
І в нім життя клекоче і буя.
Дрімають верби в сонячнім просторі,
І в озері на дні розтанув я.
Яка теплінь! Не буде громовиці,
Голубить світ ласкава ця теплінь.
На лузі скошенім нестрижені копиці,
Як дітлахи, біжать у далечінь.
Не знаю я, навіщо жить на світі.
В нім стільки лиха, зла, куди не кинь.
Та, мабуть, варт хоч день один зустріти,
Коли бува така ясна теплінь.
(Іван Коваленко)
* * *
Замайоріло літо пишно і яскраво:
Стрункі майори в різнокольорових сорочках
Стоять між інших квітів гордо й величаво,
А неба полотно в хмаринках, ніби в латочках.
Тепло розхлюпує липневий ранок щедро,
В повітрі запах липи ніжний й крапельку хмільний.
А ще – неначе в ступочці мигдаль розтерто,
То запах абрикос, як мед, солодкий і терпкий.
У липні сталась наша зустріч. Пам'ятаєш?
Зірки з цікавістю всю ніч дивилися на нас.
Пройшли роки... Можливо, в сон мій завітаєш?
Чарівну ніч удвох до ранку вип'ємо ще раз.
(Ольга Радченко)
* * *
Літо
Ходить літо берегами
в шумі яворів,
і замовкнув над полями
журавлиний спів.
В хвиль блакитнім прудководді
сонце порина...
і в барвистім хороводі
одцвіла весна.
Тане хмарка кучерява
в небі голубім.
Мліє день, і мліють трави
в лузі запашнім.
Але труд забув про втому,
про квіток печаль,
і у полі золотому
дзвонить гостра сталь.
Суне силою своєю,
як грози потік,
і прощаються з землею
колоски навік...
Та ніхто із них не знає,
що в хвилини злі
з їх печалі виростає
радість на землі.
(Володимир Сосюра)
* * *
Нас сонечко стрічає,
У літечко біжить.
Теплом всіх пригощає,
Струмочком дзюркотить.
І ми радієм разом
Яскравій цій порі.
Багато друзів літо
Приносить дітворі.
Сплітаємо віночок
Із сміху і пісень.
Із друзями проводимо
Ми кожен літній день.
Нас сонечко чарує,
Дарує нам дива.
Яка весела, радісна,
Чудова ця пора!
Я всміхаюсь сонечку:
— Здрастуй, золоте!
Я всміхаюсь квітоньці,
Хай вона цвіте!
(Павло Тичина)
* * *
Літо, до побачення!
І за все спасибі –
За поля квітучії,
Ліс зеленокрилий!
На твоєму сонечку,
На твоєму хлібі
Скільки сил набрались ми,
Як поздоровіли!
Літо, до побачення!
Ми ходили кручами,
Стежками-дорогами
Під веселим вітром.
Літо, до побачення!
Ми вже дуже скучили
За своїм учителем,
Своїм класом світлим.
Літо, до побачення!
З щедрими дарунками
Ми йдемо до школи,
До батьків, додому –
З квітами і травами,
З добрими малюнками,
З піснею, що склали ми
В таборі дзвінкому!
Літо, до побачення!
Побували всюди ми,
Скільки див небачених
Стріли ми навколо
Ми цієї радості.
(Валентин Бичко)
Бабине літо
Літо бабине, бабине літо…
Серце чує осінні путі…
Хтось заплутав зажурені віти
в павутиння нитки золоті.
Листя слухає вітру зітхання
і згортає свої прапори.
На покірну красу умирання
сонце дивиться сумно згори…
В'януть, в'януть вуста пурпурові…
Але радість і в осені є!
В золоте павутиння любові
ти заплутала серце моє.
(Володимир Сосюра)
* * *
Що в нас було? Любов і літо.
Любов і літо без тривог.
Оце і все. А взагалі-то
Не так і мало, як на двох.
Ось наші ночі серпень вижне,
Прокотить вересень громи,
І вродить небо дивовижне
Скляними зорями зими!
І знову джміль розмружить квітку,
І літо гратиме в лото.
І знов сплете на спицях плітку
Сторукий велетень Ніхто.
І в цьому днів круговороті,
Де все минати поспіша,
Як та пташиночка на дроті,
Спочине стомлена душа.
(Ліна Костенко)
* * *
Екстатичний восьмистроф
Шумлять у скринях зеленаві зерна льону,
масний і теплий пил вирує у олійнях.
Щораз в корявих липах спалахне прокльоном
душа зелена, гнівна і незаспокійна.
Черві не піддається буйний струм життєвий,
з дерев зелені іскри дятлі крешуть.
Зорі червінцем платить скупо вечір дневі
за сонце, що його в червоний мох розчеше.
Червона сажа заходу вкриває липи,
що круглі, мов решета, сіють сонне сім'я
і струни листя замовкають наглим схлипом
під вітру дотиком, що тишу шумом вим’яв.
Дівчата із олієнь пахнуть млосно льоном,
коли, мов квіт, коханцям розкривають тіло
і сонце вибухає божевільним дзвоном,
в гучні тарелі хмар вдаряє оп'яніло.
Знечев'я затихає в навіженім гимні,
немов макуха, що олією спливає
і ллються струмені шалені і нестримні
в коріння тіл, у жили лип, у нетрі гаю.
Дивіться: це пожежа світу, буря первнів,
рослини моляться, шаліє кожен колір,
ізсподу у коріння дмуть вітри підземні,
аж липа, мов клярнет, заграє перша сольо.
Ось димарі землі, ось куряться дерева
в зеленім, золотавім і багровім димі.
В соломі мряки пні, верхів'я у прощальній
завії сонця, що, мов птах, зайшло за ними.
І сонце заходу і літо й липи мрійні,
змінливість вічну світу ввечорі і вранці,
я прославляю невгомонний труд в олійні,
горіння душ, екстазу тіл і хміль коханців.
(Богдан-Ігор Антонич)
* * *
Літній день
То був тендітний літній день,
Йшло літо до прощання.
Так мало випало пісень,
Здавалось, це остання.
І звідки линув дивний спів,
Я не збагну донині.
І розібрать не міг я слів
Над озером в долині.
Сотник, латаття, осока,
А на воді – лілеї,
І янгол божий звисока
Замилувавсь землею.
І ми ніколи і ніде
Забути вже не зможем
Отой тендітний літній день,
Що був нам співом Божим.
І все це піде в небеса,
Щоб жити потойбічно,
Бо чиста радість не згаса,
Лишається навічно!
(Іван Коваленко)
* * *
Дівчина
Бджілки золотисті
В квітах літають,
Роси перлисті
З трав опадають.
З золота зіткане сяєво ллється,
Ліс в нім купається, листя сміється.
В шатах зелених
Вийшла дівчина,
В косах студені
Роси-перлини.
З золота зіткане сяєво ллється,
Ліс в нім купається, листя сміється.
В квітах барвистих
Дівчина сяє,
В оченьках чистих
Сонечко грає.
З тих оченяток маєво ллється…
Дівчина літом веселим зоветься…
(Максим Рильський)
* * *
Жіноче серце! Чи ти лід студений,
Чи запашний, чудовий цвіт весни?
Чи світло місяця? Огонь страшенний,
Що нищить все? Чи ти, як тихі сни
Невинності? Чи як той стяг воєнний,
Що до побіди кличе? Чи терни,
Чи рожі плодиш? Ангел ти надземний
Чи демон лютий з пекла глибини?
Чим б’єшся ти? Яка твоя любов?
В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш?
В чім змінне ти, а в чім постійне? Мов!
Ти океан: маниш і потопляєш;
Ти рай, добутий за ціну оков.
Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.
(Іван Франко)
Сунички
Під маленькими яличками
у смарагдовій траві
літо виросло суничками –
то по одній, то по дві.
Ой, сестриченько-яличко,
ти не дряпай моє личко,
я суничок назбираю
жменьку мамі і собі!
(Костенко Ліна)
* * *
Спинилось літо на порозі
І дише полум'ям на все,
І грому гордого погрози
Повітря стомлене несе.
Умиється зелене літо
І засміється, як дитя, –
Весни ж і весняного цвіту
Чи я побачу вороття?
Чи весняні здійсняться мрії?
Чи літо не обманить їх?
Чи по степу їх не розвіє,
Мов пух на вербах золотих?
(Максим Рильський)
* * *
На вічну пам'ять Котляревському
Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину,
Над водою гне з вербою
Червону калину;
На калині одиноке
Гніздечко гойдає, –
А де ж дівся соловейко?
Не питай, не знає.
(Тарас Шавченко)
* * *
мила, прокинься, ти проминаєш літо
білі долоні танучі — свіжа сіль
вії смолисті — сучасні похмільні ліки
поворуши, давай розробляти ціль
там променіє повз, запашне і чисте
плечі засмаглі, борошно, а не пляж
поки ти спиш, липневі минають числа
сиві місцяни часу дарують стаж
літо проходить, зморшки-маріонетки
то біля губ, коли затихає сміх
мила, поранком встигнути б ті моменти
разом прожити, запам’ятати всі
біля подолу дніє і човен ходить
риби, як думки димчасті по межі
тануть куби — то лід розбавляє соду
тиха дитина спогад новий біжить
стрімко зоріє, я запускаю небом
тисячу кульок синіх по синізні
мила, прокинься, тримаю за руку тебе
літо минає, поки ти уві сні.
(Міріам Драгіна)
* * *
Це оминання поглядами і дотики випадкові;
Ця відстороненість зустрічей і літо таке безкрає;
І дуже безпечні відстані, і з’ясовуються в розмові
однакові сни; і іноді сни вигадуються навзаєм;
Ці згадки неоднозначні, такі на позір байдужі,
Цей обмін ніби дарунками цукерками і цигарками –
Як випробування на пружність, чи дуже або не дуже,
Як пароплавні лінії, налагоджені між нами.
Отак і стаємо ближчі, повільно, знехотя навіть,
Як береги за посухи, безвільно так і відкрито,
і між нами небесні ріки і праведні пароплави,
і таке неочікуване і нескінченне літо.
(Катерина Бабкіна)
* * *
Серпень
сонце впирає по саме нікуди
сенси парують і висихають
ми перелиті цим літом і випиті
і переписані двічі навзаєм
передозовані переосмислені
знову готові цей світ називати
ми обростаєм листами як листям
і розцвітаєм цукровою ватою
сонце періщить по саме нікуди
вата стікає в'язким сиропом
мружаться очі зачинених вікон
люки задраєно і перископи
жовтий наш човен іде під шкіру
білі драже розчиняються в венах
літо не має жодної міри
серпень виходить на авансцену
і – монологи
і – реверанси
згашена рампа
темна куліса
серпень завжди випадає як шанс
раптом померти і вийти на біс
(Іздрик)
* * *
Серпень-2
серпень скрадається тихо ранковим холодом
та до полудня повітря – тремтливий жар
наше життя пролітає миттєво мов честь ізмо́лоду
ніч протиріч медитує в одному з утрачених царств
пагорби – в пагодах всіяних цвітом і ягодами
дзвони гудуть впереміш то шабат то набат
стріли й вогні прошивають птахів над пагодами
і захлинаються піною пси шаріату
все перекреслено духом простих траєкторій
тче павутиння серпневе самотній павук
сталося все що пророки писали в теоріях
падає небо підстрілене снайпером просто до рук
літо спливає поволі у дельти при морі
холод щоранку прозоріший входить в права
як же незатишно жити на зламах історії!
як же поспішно могили вкриває трава!
холодом солодом каменем вересень котиться
в іскрах і спалахах сміху відходить аллах
макове поле успішно цвіте й плодоносить
там де раніше опальна вітчизна була
(Іздрик)
Читайте також: 10 колоритних українських слів про літо, які прикрасять ваше мовлення