Несправедливо маловідома широкому загалу хата-музей Великого новеліста Стефаника знаходиться на Снятинщині. Сюди Радіо Максимум завітало у гості, аби розповісти вам, чому варто їхати до Василевої садиби й чому ця подорож вам неодмінно сподобається.
18 травня 1941 року в селі Русів Снятинського району Івано-Франківської області, відкрився музей Василя Стефаника, пише Радіо Максимум.
Читайте також: 10 цікавих слів, які вживав український письменник Василь Стефаник
Як доїхати до садиби Василя Стефаника?
Сьогодні музей розділений на дві частини: літературну та меморіальну. Обидві розміщені в різних спорудах і розповідають, як і чим жив власне Стефаник і його родина.
Першим директором дому Стефаника став середущий син письменника – Кирило Васильович Стефаник. До слова, інший син Семен був депутатом Верховної Ради УРСР 7-го скликання, а пізніше і Верховної Ради СРСР 2-6-го скликань. Третій син класика, Юрій Стефаник, також став письменником, журналістом та літературним критиком. Він автор численних статей про життя та творчість батька, зокрема "Моїм синам, моїм приятелям".
Отже, доїхати до музею можна по трасі Снятин – Городенка. GPS-навігатор підкаже, де потрібно повернути, після чого залишиться подолати приблизно 1,5 км головною дорогою до села. Проїжджаючи повз школу в селі, слід піднятися догори. Головна будівля (літературний музей) розміщена зліва на пагорбі, біля погруддя письменника Василя Стефаника.
Щоб дістатися до садиби, де проживав письменник з сім'єю, варто попросити працівників музею чи мешканців села скерувати вас. Нам люб'язно показали шлях і відкрили хату в неробочий час. Втім, графіку роботи як такого тут немає, адже це не зовсім звичний музей. Нижче розповідаємо чому, але спершу спішимо запевнити: про екскурсію і бажання приїхати до Стефаника домовляйтеся завчасно.
Локація знаходиться за адресою вул. Стефаника 20. До слова, музей увійшов до переліку об'єктів, перевірених на рівень доступності для людей з особливими потребами.
Зберігся тогочасний газетний анонс відкриття музею Василя Стефаника у селі Русів.
13 березня 1910 року Стефаник з дружиною і трьома синами переїхав до рідного села Русова, де будує 4-х кімнатний "панський" дім з бляшаним дахом на дубових підвалинах. Восени переходить до своєї хати, на своє господарство. Коли він перейшов жити до Русова, батько дав йому 13 морґів поля. А всього у письменника було 18, пише пресслужба музею Василя Стефаника. Тут він проживе своє життя, тут його і поховають.
Що подивитися в садибі Стефаників?
Насамперед скажемо, що це неймовірно красива доглянута локація з озерцем та пейзажним виглядом у внутрішньому дворику. Ззаду розкинувся великий квітучий сад, обов'язково прогуляйтеся ним, ті дерева застали письменника за життя, тож розкажуть вам дещо більше.
Відчуття недоторканної музейности в садибі Стефаника немає, адже хата постійно має незмінних жильців – внуків Стефаника, які приїжджають в село влітку, в інший час живуть у Львові.
Але перш ніж зайти на гостину до письменника, зверніть увагу на сусідську хату праворуч, яка належала Іванові Леньку, мешканцю Русова. Хлопець був в лавах ЗСУ і, на превеликий жаль, загинув за Україну і наші життя. Постійте трохи тут.
У трьох кімнатах будівлі Стефаника виставлені предмети побуту часів письменника, фотографії та документи, пов'язані з історією життя видатного новеліста.
Василь Стефаник був дуже точний. Сніданок у нього був о 9:00 годині, обід – о 13:00, а вечеря о 19:00. Якщо його хлопці були в читальні і запізнювалися на вечерю, то мусіли бігти, щоб встигнути точно на 19:00", – пише музей Василя Стефаника у Facebook.
Зокрема тут зберігаються перші видання Стефаника, ілюстрації до творів, портрети та фотографії. Стефаник заслужено став майстром новели. Його сім'я часто зранку зустрічала його сонним на столі біля стосика з трьох-чотирьох аркушів нової новели.
Для Стефаника писання літературного твору було важким священнодійством: "Я писав те, що серце співало… Кажуть, я песиміст. І все те страшне, що є в ньому, а що так болить мене, писав я, горіючи, і кров зі сльозами мішалися. Але коли я найшов у ваших душах такі слова, що можуть гриміти, як грім, і світити, як зорі – то це оптимізм". Цікаво, що його тесть Кирило Гаморак казав йому: "Не пиши так, бо вмреш!" – повідомляє Освіторія "Потерпав від булінгу в школі: 8 фактів про Василя Стефаника".
Усередині можна також побачити унікальний кабінет письменника, в тому числі чимало предметів інтер'єру, які належали йому: щітки, окуляри, одяг, книжки. Цю кімнату і спальню залишили й відтворили як було за життя письменника, в інших двох живуть внуки, які й дбайливо доглядають, покращують, плекають музей.
Щоправда, не всі речі Стефаника зараз знаходяться у стінах музею через ймовірні ракетні обстріли з боку росії. Щоб зберегти культурну пам'ять про великого новеліста, працівники музею були змушені вивезти деякі предмети в безпечне таємне місце.
Окрему вітрину займають речі Ольги Гаморак, дружини письменника, а саме: дамська сумочка, документи, зокрема, які засвідчують її зарплатню (250 злотих) і візитівка як сільської вчительки.
Василь Стефаник разом з дружиною училися в Дрогобицькій гімназії, листувалися і були один одному добрими приятелями (адже спочатку новеліст мав почуття до сестри Ольги – Євгенії, якій писав любовні листи). Згодом все змінилося.
Ольга і Василь одружилися 26 січня 1904 року у Львові, їхній шлюб тривав 10 років. Шлюбними батьками на їхньому весіллі були Іван Франко і Северин Данилович. На жаль, Ольга померла від хвороби легень, тож письменник був змушений сам виховувати трьох синів. Більше він не женився.
Місце поховання родини Василя Стефаника і легендарний Камінний хрест
На схилі свого життя письменник тяжко хворів, в 1930 році переніс частковий параліч, потім отримав запалення легенів. 1936 року Василь Стефаник пішов у засвіти, його поховали в рідному селі на найвищому пагорбі. І це місце ми наполегливо радимо теж не пропустити у своїй подорожі, адже воно зовсім поруч біля хати на горбі села Русів. Там похований не тільки Стефаник, також і його сім'я і родина, зокрема дружина і сини. На надгробному камені зверніть увагу на слова письменника "Мої слова невимовлені, мій плач недоплаканий".
Тисячі простих людей із навколишніх сіл і міст, численні делегації городян – від видавництв, товариств, установ проводжали великого письменника, а галицькі часописи наввипередки друкували некрологи. За всю свою історію Русів нічого схожого не бачив", повідомляє Бібліотека КНУБА.
Звідси якщо добре за ясної погоди приглянутися – можна побачити той самий Камінний хрест, про який писав Стефаник. Ну або хоча б попросіть працівників музею тикнути пальцем на горб, де стоїть легендарний хрест. Кажуть, до нього можна навіть добратися, але беріть з собою зручне взуття і щось перекусити.
Якщо раптом ви не читали цієї новели, то коротко даємо контекст: камінь був споруджений у 1898 або 1899 році мешканцем села перед його міграцією до Канади. Страждання старого селянина Івана Дідуха, що емоційно тяжко покидає село передав Василь Стефаник, написавши новелу "Камінний хрест".
Пропонуємо подивитися уривок з фільму "Камінний хрест" – прощання Дідуха з односельцями
Матеріал підготувала Тетяна Жидак
Це цікаво: Учи українську, горопашний – 10 цікавих слів від Оксани Забужко