Книжки у цій добірці зацікавлять усіх – і дітей, і дорослих, оскільки автори розповідають історії, у яких життя нагадує то казку, то гру, то яскраву фантазію. Утім, лише уважні читачі відрізнять вигадку від реальності, і це так само гарантує насолоду від тексту і вдумливого читання.
(Київ: Yakaboo Publishing, 2020)
"У дитинстві я не мав власного ровера, – починає автор, який більше ніж 20 років мешкає в Америці.. – Виростав, навчившись їздити на чужих, а тепер, майже в 50 років, мчу вздовж океану, уздовж стейтен-айлендської берегової лінії, яка десь там чіпляє виступ бруклінського Сі Ґейту, завислу дугу моста Верразано, кораблі й танкери". Отже, про що ця "родина" сповідь поета, яка починається зі смерті батька, з яким майже ніколи не бачився, продовжується не лише велопробігом в Америці, а завершується аж у Європі та на Близькому Сході?
До теми: 5 книг із напруженим сюжетом, які не залишать вас байдужими
Насправді мандрівка триває не лише в межах Брукліну, Лонґ-Айленду чи майстерень сучасних американських художників, лекторіїв і Метрополітального музею. Вона тягнеться гайвеєм на позашляховику, трансатлантикою до Європи й далі аж до Індії. Ми простуємо за Аґноном бруком Бучача, забрідаємо до чортківського водоноші, потрапляємо до Кривого Рогу і квартири Драча у Києві, у квартали Старого міста в Єрусалимі, до Італії, а зокрема, й до Венеції, щоправда, нью-йоркської – тої, яку заподіяв ураган Сенді, затопивши довколишні острови.
(Л.: Піраміда, 2020)
…Не дивно, що ця книжка виникла саме там, де в 90-х блазнював відомий гурт "Бурлеск-Балаган-Буфонада» ("Бу-Ба-бу"), тож не дивно, що на її "львівському" початку нас попереджають про "дисгармонію як антитезу світової впорядкованості, коли реальне заміщується фантастичним та ще й приправленим перченим словом». Бурлеск тут бенкетує на всіх сторінках, оформлених автором, балаган відчувається, як вічне свято, а вже буфонада – це жонглювання героями і персонажами не згірш за саму засновницю жанру Емму Андієвську.
"Жив собі дід. Він перетворився на трикутник. І його стерли з дошки. Але дід воскрес у подобі принцеси. Що мешкала у замку посеред лісу і ліпила скульптури з пластиліну. Потім до цього замку в подобі жовтого овалу приїхав принц. Він поцілував принцесу. І вона перетворилася на діда, а принц -- на бджолу. Дід змайстрував для бджоли вулик. Звідки повсякчас тік мед – і дід його злизував. А бджола та росла – і стала як ведмідь завбільшки. Вулик тріснув. Бджола вилетіла, побила діда і взяла в рабство. Наказала чистити своє хутро і розчісувати черепаховим гребінцем. Потім дід завагітнів від бджоли. І в них народились дідобджолята".
(Чернівці: Видавництво 21, 2019)
Подорож цією збіркою нагадує блукання Аліси в Країні див – на читача чекають такі самі відкриття химерного світу, де немає місця реальності, натомість панує фантазія і суцільні перетворення звичних речей на справжні дивовижі. Утім, хіба може бути інакше у світі справжньої поезії? При тому, що «може це зовсім не вірші / а розмальовані жаби», як застерігають нас на початку, а згаданий поетичний дивосвіт – поруч, його мешканців треба лише розгледіти. Ось "на курячій лапці хатка / біжить по шосе в Дрогобич", де "місто фарбує губи помадою / тіні наводить неоновим променем і "ти рвешся до раю й шукаєш свою Маргариту", ось "весна влаштувала елітний фуршет" і "в чорній пляшечці з-під гарячої отрути / залишилися неотруєні серця", ось "сумний магістр у дзеркалі вікна – / самотній гість з ненашої галактики".
У цьому світі живуть і кохають, філософствують, сумують і радіють життю герої та персонажі немовби справді, з невідомої галактики, де образи і символи – ніби з наших, натомість де ж таке буває?.. "Вам, мабуть, цікаво, що це таке за місце і для чого я вас сюди закликала, – озивається авторка. – На жаль, мало чим зможу допомогти. Для того, аби розібратися, доведеться прочитати підряд всі вірші з цієї збірки, потім прочитати їх через один, потім у зворотному порядку і у зворотному порядку через один, потім в довільному порядку, ще кілька разів.
І от, коли дочитуватиме котрийсь із разів, вам може здатися, що порядок прочитання, насправді, нічого не означає і від перестановки віршів нічого не змінюється. Якщо з Вами станеться саме так, вітаю! Ви опинилися у Безріччі! Бо Безріччя, то такий окремий вимір, де не важить нічого більше крім тексту, читача і емоцій від прочитання поезії. Все решта – від лукавого". Тож читаймо!
(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2020)
Всіх героїв цієї збірки, які живуть і кохають у різні епохи, насправді об'єднує одне – незвичайні львівські будівлі. Кав'ярні та палаци, покинуті фабрики мармеладу і прокляті маєтки, ратуші, вокзали, музеї – усе це створює своєрідну енциклопедію Міста Лева, витворену сузір’ям популярних українських письменниць, які у своїх оповіданнях привідкривають таємниці історії творення галицької столиці – Тетяна Белімова ("Якось у серпні"), Анна Хома ("День усіх святих"), Наталя Лапіна ("Катова донька"), Наталка Ліщинська ("Межа без тіней"), Алла Рогашко ("Ротації"), Любов Долик ("Схованка для мрії"), Світлана Горбань ("Таємниця палацу"), Тала Владмирова ("Казка про мармуляду"), Олена Чернінька ("Чоколядова драма давно минулих зим"), Ніка Нікалео ("Вілла на Хресті").
І таємниці, які ховають старовинні будівлі, часом впливають на час теперішній, як-от у першому ж оповідання, де розповідається вельми актуальна історія про наслідки епідемії, яка завершується несподіваним чином. "– Ну… - розводить руками Тарас. – Нема зла, щоб на добре не вийшло. У всьому можна знайти позитив. Ти виросла загартованою. Маєш круту роботу, щомісяця літаєш за океан. Багато хто і не був у тій Америці й навіть не мріє туди потрапити. От я не був і не знаю, чи колись мені світить там побувати, а ми ж з тобою однолітки. Так що ти – молодчина! Характер, щоправда, трохи паскудний, але й це можна виправити… Ескулап витирає мої сльози паперовою серветкою, гладить по голові, напуває водою зі склянки, наче маленьку дівчинку, і дбайливо підтикає ковдру. Нарешті важкий сон зморює мене, а може, це Тарас Григорович перебрався на Морфея та веде потаємною стежиною до свого царства. Хтозна…"
(Л.: Видавництво Старого Лева, 2020)
Шкарпеткам, що загубили свою пару, у цій історії не позаздриш. Утім, хто завгодно може визнавати себе нещасним невдахою – тільки не вони! Їхнє місце на смітнику? Ні! У вирі подій! Розпаровані й непотрібні, вони об’єднаються у Лігу непарних шкарпеток. Вони наповнять своє життя сенсом та радістю, тому що кожна шкарпетка є особливою і неповторною. Гумор і тонка іронія, динамічна розповідь та життєва філософія – все переплелось у цій повісті, як кольорові нитки шкарпеток.
"Щасливі обраниці пірнуть зараз у шкіряні туфлі з довгими носами та вийдуть із дому. Вони тиснутимуть в авто на педалі, походжатимуть офісом, їздитимуть у ліфті. та перезиратимуться під столом у залі засідань З іншими, такими їж як вони, діловими шкарпетками, що ходять на роботу разом з людьми. Бо така доля успішних шкарпеток, які тримаються по двоє вкупі З горішньої полиці шафи, де мешкали саме такі щасливі шкарпетки, ранкової пори ніхто не визирав. Складені чи скручені парами, вони спокійно чекали моменту, коли рука господаря або ж господині, або ж котрогось з дітей потягнеться до них, бо неодмінно настане їхня черга виходити. Так думали парні шкарпетки, що були впевнені у своєму майбутньому".
Ігор Бондар-Терещенко
Читайте також: 5 книг, які зарядять вас силою та енергією