5 нових книжок вересня, вартих вашої уваги

Зібрали нові книжки вересня, які розповідають про людей на межі. Забудьте про осінню депресію та дізнавайтесь, як головні герої знаходять вихід зі свого пекла.

Серед нових книжок вересня – несподіваний психологічний роман відомого автора трилерів, історична драма сучасного польського класика, випробуване часом чтиво американського та аргентинського метрів, яких об’єднує одна єдина тема – людина на межі. Погодьтеся, що, як будь-яка критична ситуація, описана експресивно та захоплююче, це варто уваги вдумливого читача.

Хуліо Кортасар. Усі вогні – вогонь

(Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2018)

Автор цієї збірки завжди вважався культовим письменником ХХ століття поряд з рештою представників латиноамериканського «магічного реалізму» – колумбійцем Габріелем Гарсією Маркесом, мексиканцем Карлосом Фуентесом, парагвайцем Аугусто Роа Бастосом, перуанцем Маріо Варгасом Льйосою. Що ж до цієї його збірки, то варто згадати, що в Україні виходило лише три книжки Хуліо Кортасара, але «вогняна» справедливо вважається одним з взірцевих видань його малої прози. В якій, додамо, буденна реальність змішується з романтичною давниною, як-от в оповіданні, що дало назву книжці, в якому історія кохання розгортається на тлі бою гладіаторів. Загалом до цього видання, присвяченого пам’яті першого перекладача Хуліо Кортасара українською - Юрка Покальчука (1941–2008), ввійшли п’ять перекладених ним і вперше випущених 1983 року видавництвом «Дніпро» оповідань у новій редакції Сергія Борщевського. Також спеціально для цієї книги Сергій Борщевський переклав три оповідання зі збірника «Усі вогні – вогонь», які відсутні у виданні 1983 року.

Щепан Твардох. Морфій

(Х.: Фабула, 2018)

Дія цього психологічно-історичного роману відбувається восени 1939 року в окупованій Варшаві. Капітуляція Польщі, німці в місті, «за два тижні на двісті років назад», як каже головний герой, син німецького аристократа й польської патріотки, який до останнього захищав свою батьківщину. На вулицях – «будинки з підбитими очима, будинки з оскальпованими дахами, будинки з вительбушеними помешканнями», крамниці розграбовані, гендлюють з рук: «англійські чоботи для верхової їзди, гребінці, лампи та їжу за цінами, за які варто би розстрілювати». У суспільстві, де повно перевдягнених польських офіцерів – тривожна атмосфера очікування: чи то до табору інтернованих, чи то тікати за кордон, де, озброївшись танками і гарматами від союзників, бити німців аж до Берліну. Відомо, чи усе те завершилося. Тож не дивно, що основний стан нашого героя – роздвоєння, так авторові зручніше описувати стани його зміненої свідомості. «А все ж прокидається. Прокидаюся. Прокинувся», «Сидить, сиджу, в голові паморочиться», «Виходжу. Вийшов, місто не моє». І далі все в стилі «треба встати й піти знайти купити випити», єдино що зробити це фізично майже неможливо – у місті німці, в голові, як пригадуєте, паморочиться, наступна зупинка – більш дієві засоби. Тобто морфій, сексуальні втіхи, візит до коханки (дружина з сином мріють поїхати геть) та інші варіанти самознищення.

Чарльз Буковскі. Жінки

(К.: КМ-Букс, 2018)

Після «Поштамту» – книжки й періоду життя – в житті автор-героя цієї збірки оповідань настали зоряні часи. Тож не дивно, що «Жінки» – це суміш еротики, яка тільки може бути у затятого пияка, замішаної на «похмільній» філософії та чорному гуморі. З оповідання до оповідання жінки змінюють одна одну, ситуації мигтять, як у калейдоскопі, а сам головний герой – п’ятдесятирічний Генрі Чинаскі – нарешті відчуває, що прийшов його зоряний час. Звісно, роман біографічний, як більшість книжок автора, зокрема задум написати «Жінок», за словами самого Буковскі, з’явився після того, як він прочитав «Декамерон» Бокаччо, бажаючи і собі написати «низьку, вульгарну комедію». У будь-якому разі, сам він вважав цей твір найкращим своїм романом.

Патрік Модіано. Цирк іде

(Х.: Фоліо, 2018)

Автора цього роману недаремно називають «віртуозом спогадів», і не в останню чергу тому, що викликає він до життя згадки про добре забуте, колись прочитане, ностальгійне та романтичне. «Чи любите ви Брамса?», наприклад, чи «Анну Предайль». Ось і цього разу мова про мандрівний цирк, яких, здавалося, не бракує у Франції, але саме він грає головну роль у цій симфонії почуттів, які зринули в серцях двох молодих людей. Зустріч була випадкова, ані хто вона, чи хто він – невідомо, та це й неважливо. Дівчина манить вулицями Парижа, і зникає, наче той самий цирк. Але ж лишилися спогади, і що тепер з ними робити? «Ми проїхали Булонський ліс. Потім Браму Мюет. Затим – Браму Пассі. Я трохи опустив скло та вдихав свіжий вітерець і аромат мокрого листя й вологого ґрунту. Мені хотілося гуляти під руку з Жізель алеями гаю, походжати понад озерами, біля каскаду водограїв або у садку Кателана, куди я не раз навідувався надвечір на метро, щоб відпочити від центру Парижа».

Макс Кідрук. Де немає Бога

(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018)

Цього разу автор роману, відомий за своїми книжками дорожніх пригод та численними трилерами, взявся за більш важливу, гостросоціальну та психологічну тему. Адже люди не можуть існувати без співпраці, порозуміння та дотримання хоч якихось моральних норм. Але історії, коли всі правила забуваються і людина, опинившись на межі життя і смерті, стає твариною, хижаком чи жертвою, добре відомі історії літератури. Ось і новий роман Макса Кідрука – саме про життя на межі, де опинилися люди різних національностей, професій, а також доль. Об’єднав їх фатальний рейс, на якому опинилася і жінка з Рівного, яка летить з купою грошей до Дубаю, і баварський політик, і американський футболіст, і навіть кардинал. Рокові події в житті кожного з них, завдяки яким вони опинилися в одному літаку – чи то смерть дружини в російського пілота, замість якого мав летіти його колега, а чи спізнення при пересадці на літак українки – призвели до того, що виживати тепер доведеться разом. З урахуванням «національних особливостей» характеру кожного, в умовах, де, здавалося, «немає Бога». «Кардинал не наважився взятися за понівечені холодом руки Парамонова й торкнувся долонями передпліччя. – Я говоритиму англійською, а ви тією мовою, якою вас навча¬ли молитися в дитинстві. Ну? – Нижня Єгорова губа затрусилася. Його не вчили молитися. – На хріна? - Я просто хочу, щоб ми помолилися. Разом. Це допоможе, от побачите».

Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ

Читайте також: 5 заплутаних книг, які навчать кмітливості

• Теги:
• Книжкові новинки
• Література
• Лайфстайл