Відомий український письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ назвав цікаві книжки, від яких ви не зможете відірватися. Перевірте самі!
В історії англійського дитячого класика герої посварилися з часом, і відтоді у них завжди була пора пити чай. Натомість у книжках авторів цього огляду справи не менш кепські, і жодне "безумне чаювання" не рятує їх від суворих, не-англійських буднів, у яких їм доводиться не лише гратися, але навіть воювати з часом.
Це цікаво: 5 книжок, які допоможуть повірити в свої сили
(Л.: Видавництво Анетти Антоненко; К.: Ніка-Центр)
У книжці норвезького вченого час розглядається не лише як даність, з якою годі щось зробити, але насамперед як предмет розмови, проаналізований з точки зору фізичної, філософської, екзистенціальної, соціальної та історичної дійсності. Ба навіть суто побутової! Іноді, щоб бути зрозумілішим, автор вдається до цілком буденних прикладів.
"Із собакою неможливо укласти договір, – заводить він розмову про час. – Тому я ніколи всерйоз не скажу своїй Моллі: "Зустрінемось ось тут, коли заходитиме сонце". Моллі не розуміє про що я, і це не через обмежену здатність виражати або сприймати звуки, що їх видає людина, а тому, що її ставлення до майбутнього не таке, як у нас, людей, котрі спроможні домовлятися про щось, давати обіцянки чи укладати контракти. Усвідомлення минулого також відрізняється. Собаки можуть фізично та психічно зазнати впливу того, що відбулося, але вони не стануть про це розповідати, і нема ніяких свідчень, що вони якогось дня стануть оцінювати причини давнього рішення.
У їхній поведінці ніщо не вказує на існування стосунку до однієї й тієї самої думки з перебігом часу і за нових обставин. Але ми, люди, весь час це робимо, наприклад, коли думаємо: "Нарешті, сьогодні настав день, на який я так довго чекав". Моє ставлення до одного дня "сьогодні" містить усвідомлення, що раніше я ставився до того як до "невдовзі" або "за чотири тижні", а для цього я повинен мати здатність уявно приймати минулі стани і звідти бачити день сьогоднішній".
Героїня цього "часового" роману – цілком сучасна дівчинка Василина Огнєва, тринадцятирічна спортсменка, красуня, але вже не комсомолка і навіть не піонерка з радянського "кінематографічного" минулого. Тобто цілком вдалий симбіоз сучасної "гості з майбутнього" Аліси Селезньової (героїні повісті Кіра Буличова, на яку раніше рівнялись усі автори відповідного чтива) та Гаррі Поттера.
Так само, як перша з них, наша Василина – активістка (і навіть кандидатка в майстри спорту), як другий – живе не з батьками, а з троюрідною бабусею. Мами нема, батько – льотчик-нальотчик, себто "мешкає за кордоном і працює у важливій секретній фірмі" (насправді батько – маг вищого ступеню, а мати взагалі фея, і тому Василина належить до фейр, бездарних дітей). А ще відсутність мами і такий самий "зручний" татусь-капітан дальнього плавання був, пригадується, у Пеппі Довгої Панчохи.
Оскільки ж повертатися дівчині нема куди, то одразу за рогом на неї чекають пригоди. Також у випадку з "Часодіями" не обійшлося без потрапляння у жанрову колію, адже героїня роману, крім згаданих варягів, нагадує ще одного кумира, тобто російський ерзац закордонного чтива Таню Гроттер – головного персонажа з однойменної серії книжок Дмитра Ємця – ученицю школи магії Тібідохс, білу чарівницю, одну з учасниць збірної школи, а пізніше й світу.
Магічний реалізм у цьому романі складається з химерних містифікацій на тлі історичних подій. Але головне – це ігри з часом, який насправді виступає лише метафорою, адже коли йдеться про кохання, то "часова" категорія зникає. Утім, наразі все набагато складніше, адже час в історії про закоханого хлопця з родини годинникарів справді руйнується.
Внутрішній апокаліпсис виявляється страшнішим за зовнішній, адже героєві треба вибирати, чи жити у світі без часу, а чи шукати дівчину, з якою забував про час. У будь-якому разі, годинникарство – це символ порятунку, оскільки лише структурований часовий простір може утримати світ від хаосу, безладу, катастрофи. Видовище не для слабонервних, воно проникає навіть у сни головного героя.
"Вночі йому знову снилися жахіття. Марилося, ніби він зробився дрібною піщинкою й потрапив досередини велетенського годинника – поміж ґвинтів, коліщат, пружин,балансирів зі старої потемнілої міді. Годинниковий механізм рухався, він збирався розчавити піщинку, стерти її на порох, аби не заважала рахувати час. Піщинка ж перестрибувала з однієї шестерінки на іншу, намагалась утримати рівновагу на краєчку, як цирковий канатоходець,переховувалася, втікала. Та з годинникової пастки вибратися було ніяк. Попалася. Міцно затиснувши її між зубцями двох зустрічних коліщат, механізм зупинився і з тяжким скреготом та натужним зітханням завмер. Тоді піщинка прокинулася".
У цьому романі про давні, а також нинішні часи з доробку відомого автора бачимо дещо нове в його звичній стратегії розводити "високу" риторику "низькою" фабулою. Тобто розповідати про таємні речі "гостросюжетним" стилем. Відтак, маємо давні орденські традиції і сучасну конспіративну політологію, а також діяльність бізнес-груп, які маскують перебування в Україні окультних володарів світу. Не забутий також магічний артефакт – Генератор сили, Машина проклять – який пробиває будь-які окультні сили, діючи на відстані, і чиї запчастини зберігаються у масонському храмі під Києвом, а також у могилі вампіра в рідному місті автора, Івано-Франківську.
Таким чином, текстом роману розкидано чимало магічних знаків і символів, які розтлумачити і складно, і цікаво, і не кожному дано. Не дивно, що Алькор з підзаголовку роману – це зірка, яку бачили лише найвправніші з вавилонських лучників. Наразі згадана оптика спрямована вглиб таємних знань, коли текст стає своєрідною лабораторією польових досліджень з історії українського масонства.
Утім, чи "українського"? Адже, як вважає автор, "система, побудована на цих землях за останні століття, опиралася втіленню праведних знань, пручалась і не бажала світла". Довго розмірковувати ніколи, бо війна в романі між чаклунами і олігархами, а також виробнича специфіка приватних охоронних агентств витісняє увагу на "манівці" більш рухливої, детективної лінії твору.
За сюжетом цієї міської саги про пригоди наших з вами дітей – живих, і непосидючих у лабіринтах складного потойбічного часу – парочка друзів бачить свого шкільного приятеля, що проходить крізь стіни. Здавалося, що тут такого? Навіть у "дорослих" книжках від яких-небудь Дяченків паралельні світи існують, та ще й перетинаються, і часом якогось зайду звідти рятувати доводиться, а тут така жанрова перлина для дітей! Адже що там, у потойбічному світі – хто знає?
У цій книжці, звичайно, вистачає шкільної романтики, майстерно і з гумором виписаних хлопчачих буднів та іншої урбаністичної лірики, яку не всюди сьогодні зустрінеш. "Снег шел косо, слева направо, – милується авторка Києвом. – Деревья и дома как будто заштриховывал художник-левша". Але як воно все-таки у примар, у паралельному бутті? Сферичний Кіт зазвичай ганяється за Сферичним Кріликом, Хранитель зберігає, але не втримує героїв від небезпеки бути втягнутим в інші, більш давні часи. Розділи книжки саме так і чергуються: хроніки потойбіччя – зі шкільним життям підлітків.
З одного боку, пригадується "паралельні" зразки на зразок "Нічного дозору", "Костянтину" і навіть сучасної "Сфери" з кінематографічної класики сьогодення. З іншого боку, де ще можна зустріти автора, який розмовляє з читачами середнього шкільного віку їхньою власною мовою, ще й, до того ж, зрозумілою і захопливою для батьків? Правильно, лише в цій "фантастичній" за шкалою цікавості книжці про небуденні дива нашого з вами "дорослого" життя.
Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ
Читайте також: Глінтвейн і хюґе: 5 книжок затишного осіннього чтива