Автори цих книжок не лише добре знають історію, інтерпретуючи та роз'яснюючи її, але й розуміються на "живому" житті в його мирний чи воєнний період. І виявляється, що іноді самий лише набір невідомих фактів більш вражає, ніж історичний бойовик чи політичний трилер.
(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2019)
З точки зору традиції, ця книга – про занепад усіх норм і правил, адже мова про контркультурну революцію 1960-х. Саме цьому періоду присвячені "Хіппі" Пауло Коельйо – яскрава біографічна проза майже така сама, яку вже представляв Салман Рушді, розповідаючи про свою бурхливу молодість в Лондоні. У принципі, в той час вона була спільною для всіх. Як і музика, кіно, книжки.
До речі, книжки – найбільше, оскільки єдиним чтивом в епоху нових трубадурів і менестрелів, був не Едгар По, Вітмен чи Бодлер, а велика книга, без якої, за свідченням автора, "ніхто не пускався в мандри Старим Світом". І купували її ті, "хто вже перехворів соціалізмом, марксизмом, анархізмом і гірко розчарувався в системі, вигаданій людьми, які заявляли, що пролетарі всіх країн неминуче візьмуть владу". Книга називалася "Європа за п'ять доларів у день", і написав її Артур Фроммер. З неї дізнавалися, де переночувати, що подивитися, де поїсти і де послухати живу музику, не сплачуючи практично нічого".
Подібних "відкриттів" у книзі Коельйо чимало. А ще, звісно, хіпі, вільне кохання і грімкі 60-іф. "Дівчата з вплетеними в коси квітами і в спідницях до підлоги, в квітчастих сорочках і, зрозуміло, без ліфчиків, зате в намистах всіх видів і розмірів; юнаки з нестриженим волоссям і бородами, в джинсах, заношених і рваних від безперервного носіння – надто важко було купити нові, джинси були дорогі у всьому світі, за винятком Сполучених Штатів, де колишній спецодяг вийшов з робочих гетто і перебрався на грандіозні концерти та фестивалі у Сан-Франциско та околицях".
Це цікаво: 5 мотивуючих книг, які допоможуть досягти успіху в роботі
(К.: Видавництво Жупанського, 2018)
Автор цієї книжки в своїх працях зосереджується на темі новітньої історії Німеччини, зокрема Німецького Райху (1871-1945) і досліджує теми причин та наслідків Першої світової війни, падіння Веймарської Республіки і подальшого становлення й краху Німеччини за часів Гітлера. Зокрема книжка про Гітлера – це найвідоміша праця Гаффнера, у якій він у лаконічній формі аналізує життєвий та політичний шлях диктатора, висуває сміливі припущення щодо неоднозначних поворотів історії Другої світової війни та намагається подати об'єктивний аналіз постаті Гітлера і його значення в історії, уникаючи при цьому поширеної практики сліпої та неконструктивної демонізації цієї одіозної історичної постаті.
"Чимало теоретичних ідей Гітлера живуть далі, навіть довше, ніж можна було припустити, і не лише серед німців, і навіть не лише серед свідомих послідовників Гітлера. А з іншого боку, допоки в цих ідеях хибне не буде чітко відмежоване від більш-менш правильного, правильне перебуватиме у небезпеці бути табуїзованим лише тому, що Гітлер теж так думав".
Книжка стала бестселером у Німеччині і отримала низку літературних премій: премію міста Дюссельдорф ім. Гайнріха Гайне, премію Йогана Гайнріха Мерка, Літературну премію Фрідріха Шіделя і Літературну премію Вінґейта.
(Х.: Фоліо, 2018)
Сюжет цього гостросюжетного роману перегукується з сучасними подіями у світі шпигунських пригод. Працюючи під дипломатичним прикриттям, офіцер української розвідки Семен Вергун опинився у скрутній ситуації, тобто на грані провалу. Який, додамо, не забарився. "Волков вивчив усіх московських знайомих Вергуна, але жодний з них не мав відношення до цієї директиви. Або контррозвідка щось проморгала, або Вергуна використали наосліп, підсунувши йому цілком таємний документ. Всі крапки над "і" мав поставити допит".
Крім втрати доброго імені, шляхів відступу та можливості продовжити роботу, головний герой був також отруєний російськими "колегами" невідомим психотропним препаратом. Виживши, але втративши все після акту ворожої контррозвідки та в результаті гучного скандалу, він усамітнився на дачі в лісі та обмірковував помсту.
Чи було йому страшно протягом всіх операцій, які проводилися на грані життя та смерті? Чи знайшов він відраду, коли відбулося його повернення, і герой опинився на фронті, зустрівши там свого особистого ворога під час боїв на Сході України? Про це можна дізнатися, лише занурившись у карколомні події цього психологічного роману.
(К.: BookChef, 2018)
Автор цієї збірки нарисів – відомий журналіст, якого недаремно вважають також одним із фундаторів сучасної військової прози. Адже він пройшов дві чеченські кампанії, і добре знає, про що пише. Як військовий кореспондент Аркадій Бабченко працював на фронтах Південної Осетії 2008 і України 2014. Його скупі, а часом і розлогі нотатки – це розповідь про те, як війна калічить долю одних людей і висвітлює кращі риси інших.
З одного боку, героїзм ще на розподільчому пункті, коли посилаєш війну і начальство куди подалі, а з другого – рутина військових буднів, в які, наче муха в бурштині чи в багні, в'язнуть всі: і той, що послав, і ті, кого послали. Хай там як, але "Війна" попри свою документальність, ще й, безперечно, художній твір, хоча більшість епізодів справді з життя автора, яке минало під час Чеченської війни.
(К.: Каяла, 2018)
Історія героя цих оповідань, начитана автором на аудіодиску – наче сухий і нервовий пунктир,що окреслює долю цілого "загубленого" покоління в епоху пізнього совка. Київська богема, макова соломка, КГБ і художники, велосипед "Україна" і "Операційний гінекологічний довідник", який читає чотирирічний Сашко. Іноді скупий та лаконічний стиль оповіді в цих сумних і веселих бувальщинах починає нагадувати справжній код, за яким свої впізнають своїх, якщо, звісно, вам довелося мати таке дитинство з юністю в обіймах Родіни-матері.
"А я беру банку трехлитровую и туда ее бросаю, и быстро бинтом перемотал. А сверху кучу резинок, чтоб бинты держались. Посмотрел. Все четко. Маме, чтоб не боялась, показал. Поставил под свою кровать. Пошел на"Фантомаса". Отец дежурил по полку…" За сюжетом, який все ж таки присутній у цьому своєрідному "романі" з епохою – робота героя в театрі у Києві, на будівництві в Німеччині, на зборі яблук для Володимирського і Бессарабського ринків і ще на кількох екзотичних посадах, що залишилися далеко позаду в царстві радянського абсурду.
Який, наче рукописи і фото близьких та знайомих, все-таки горять на вічному вогні розхристаної пам'яті. "Было поздно. Сидело много людей за длинным столом. Пили и шумели. Возле входа елка стояла в игрушках. Я зашел, когда она только разгоралась. Они ничего не заметили, веселясь. Потушили, слава Богу". Загалом життєві оповідки, синкоповані авторським тембром і майстерно виписаними текстами – мабуть, найкраще з того, що може запропонувати нам жанр "усної" історії, з якої складається наше "живе" життя.
Ігор Бондар-Терещенко для Радіо МАКСИМУМ
Читайте також: 5 психологічних трилерів, від яких мурашки по шкірі