Письменник та літературний оглядач Ігор Бондар-Терещенко ексклюзивно для Радіо МАКСИМУМ назвав список книг, які ідеально підійдуть для читання весною. Насолоджуйтеся якісною літературою!
Чому саме ці книжки варті нині нашої уваги? По-перше, вони наближають літо, як-от новий роман Тимофія Гавриліва з відповідною назвою. По-друге, їхні свіжі та динамічні сюжети іноді нагадують шалене буяння весняних барв – чи то в історичному романі, а чи підлітковому фентезі. По-третє, це просто класна перекладна та вітчизняна література, з якою варто входити в наступний – літній сезон.
Це цікаво: 5 найкращих перекладів весни, які треба прочитати
(К.: Видавництво Жупанського, 2018)
Це найвідоміша з книжок видатного американського письменника, продовжувача традицій химерної і готичної літератури, започаткованих Едґаром По та Амброузом Бірсом, а видав він їх за життя аж дев'яносто, в один період творчості по книжці за рік! Попри те, що під кінець кар'єри автор "Короля у Жовтому" писав здебільшого історичні романи, саме ця збірка оповідань значною мірою вплинула на всю світову літературу в жанрах містики й жахів, її цінував сам король літератури жахів Лавкрафт, а не так давно за її мотивами був знятий серіал "Справжній детектив".
Центральним мотивом збірки є таємнича книжка, прочитавши яку, люди божеволіють і починають робити жахливі речі. Коли французький уряд перехопив перекладені примірники книжки, які щойно прибули до Парижа і Лондона, звісно, закортіло ознайомитись із текстом.
Книжка розповсюджувалась, наче інфекційне захворювання: з міста до міста, з материка на материк, там заборонили, тут конфіскували, преса і духівництво засуджували її наперебій, навіть найбільш шалені анархісти від літератури пускали її під цензуру. Проте на тих проклятих сторінках не було жодних правил, не проголошувалась жодна доктрина чи вчення, не таврувались жодні погляди або вірування. Цю книжку неможливо було засудити за будь-яким з відомих законів.
Навпаки – "Король у Жовтому" поставав як неймовірний витвір мистецтва, неймовірний настільки, що жодна людина не могла витримати тієї напруги, яку викликали слова. Здавалося, наче у тих словах ховалась есенція найчистішої у світі отрути. Банальність і невинність першого акту книжки тільки підсилювали могутній невідворотній удар, що настигав читача далі.
Автор цієї книги вважається одним з головних британських інтелектуалів свого часу, попри те, що він ірландець. Його п'ятий роман – це вигадана історія життя американського письменника Генрі Джеймса, яка триває наприкінці 19 століття, а саме – від січня 1895 року до жовтня 1899 року. Все починається з краху письменника, який переїхав до Європи, в Лондонському театрі з п'єсою "Гай Домвіль" до його ізоляції у невеличкому місці, де він таки спромігся на створення кількох шедеврів протягом короткого часу.
На відстані часу, перебуваючи у вимушеній самоізоляції, письменник переосмислює своє життя, в якому йому довелося в певний момент забути про свою хвору сестру, яка померла, покинути батьківщину, сім'ю та друзів. Як сталося, що він став одинаком з гомосексуальними проблемами? За які старі гріхи змушений тепер розплачуватися? Він живе в будинку зі слугами і щодня ходить до стенографа диктувати нову книгу.
Присутній в оповіді Оскар Уайльд – наче антипод кволого і анемічного героя роману, оскільки провадить веселе безтурботне життя популярного автора. Утім, саме в цьому суть роману – показ не переможця долі, а нещасного вигнанця, який осмислює шляхи, які приводять нас до занепаду.
(Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2018)
Близьке ретро у черговому європейському чтиві цього автора прозирає крізь призму біографічних новел, з яких складається його роман –наче втрачений рай, який починається, як завжди, з дитинства. У ті часи герой "знав, що все буде гаразд – на незайманщині по той бік шляху гнатиметься вгору густа лоза, з її пагонів майструватимуть гнучкі луки, а мама житиме, скільки триматиметься Земля".
Описувана історія становлення цього самого героя, а насправді – нетипово-типового сучасника великих і не дуже звершень – охоплює понад півстоліття, займаючи добре виписаний проміжок у цілих сім символічних розділів: від "Наших дітей" до "Української Герніки". "Вісімдесяті тхнуть алкоголем і сечею, особливо ранні. Траурними маршами і солодкою водичкою по три копійки. Як у такій атмосфері могло вирости нормальне покоління?"
Побутові подробиці, філософські осмислення, флешбеки пам'яті й камбеки нещодавніх подій, які несподівано відлунюють вже у нашому сьогоденні. Все пов'язано у цій прозі, все закільцьовано, ґрунтуючись на найбільш ціпкому, дитячому досвіді сприйняття "дорослого" світу. Загалом автор роману завжди вирізнявся серед колег пильною увагою до деталей, з яких зазвичай складається епоха, а також незашореним поглядом на звичні речі. Саме з них вибудовує він всесвіт своїх стосунків з Батьківщиною, і "патріотизм" – не завжди вірне слово в його лексиконі буденних святинь – спогадів, рефлексій, з яких складається колекція "невичерпних можливостей і фатальних збігів".
Найбільш стала і критична позиція, мабуть, в одного з персонажів роману, під якою навряд чи підпишуться сучасні майстри слова, утім, саме вона визначає справжнього письменника. Нехай навіть з "механічного цеху" колективної пам'яті.
(Видавництво Жупанського, 2018)
Попри те, що цього автора можна зарахувати до найновішої галузки представників станіславського феномену, не в останню чергу тому що його дебютний роман "Малхут" присвячений улюбленій цеховій темі альтернативної історії (зокрема прикарпатської столиці), у своїй новій книжці він йде набагато далі. Хоч би й маршрутом недалеких подорожей, де бували майже всі літературні станіславівці, тобто починаючи у цьому випадку з Краківського вокзалу.
І якщо його попередники, удаючи з себе поляків, якнайшвидше тікали звідси, щоб не потрапити під місцевий рекет, герой "Трансу", навпаки заговорює з цим містом, цією культурою, цими людьми. Звісно, не містичній географії присвячена ця книжка, і невмотивованого "інтернату" подій тут небагато, лише знайомо значать, що "треба знайти Артура, мого товариша, який має мене прийняти", але саме з буденного контексту, хоч як дивно (але приємно) складається цей "метафізичний" текст.
Тож не допоможе у цьому внутрішньому Ворошиловграді "ні молода полячка, яка обговорює по телефону кіно, ні двоє підлітків, що вигулюють собаку під фортечним муром, ні Юрій, ані Пречиста Мати. Тільки чоловік, що з невеличким мопсом на повідку курить люльку, сидячи на лавочці. Він знає. Він сидить тут, щоб розповісти нам, де живе Артур. – Wiem, – коротко відповідає старший уже чоловік. Йому за п’ятдесят і в нього вуса, як у Пілсудського".
Вуса, крила і хвости – ось що тягнеться у цій прозі з попередніх часів "диких" дев’яностих, а також, безперечно, злітає у наступний етап дуже сучасної і не надто української літератури – Прага, Амстердам, і далі вже всюди.
(Л.: Видавництво Старого Лева, 2018)
У своїй новій книжці відома авторка, яка донедавна писала в стилі магічного реалізму, потім – урбаністичної містики і вже наприкінці – народного сюрреалізму – знайшла ідеальне втілення свого таланту. По-перше, це підліткове фентезі, тобто той самий прикарпатський фольклор – казки, легенди, перекази – на якому спеціалізувалася Таня Малярчук, але у поєднанні з популярною антропологією і не менш модною постапокаліптикою.
Так само, як колись у Пєлєвіна в "Еmpire V", у Малярчук світом правлять кажани – хоч і не вампіри, але до конкурентів у вигляді комахоїдних тваринок ставляться "по-дорослому", що нагадує, звісно, гоніння на християн у давні часи. Так само присутня у повісті тема Раю, який, виявляться – наче за екзистенціалізмом Сартра і Камю – можна здобути на землі, оскільки людина (чи пак, кажани, бо люди всі самотужки, а не внаслідок техногенних катастроф, так би мовити, вимерли) сама керує своєю долею. Головна героїня шукає, і, можливо, знайде, а дітям залишається ознайомитися з черговою екзотичною моделлю світобудови, прикрашеною стародавніми, але не старомодними міфами.
У принципі, весь цвіт станіславського феномену в літературі, молодшою галузкою якого вважається творчість Малярчук, перехворів свого часу на такі антропологічні пошуки, коли чи то смереки, а чи мурахи могли правити світом, але цього разу, судячи з назви книжки, для цієї тематики настають ще більш темні, "нелюдські" часи безбожного існування.
Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ
Читайте також: 5 книг про українську мову, які розкриють вам очі