Анатолій та Тетяна двічі залишились без домівки через російських загарбників: спершу родина покинула Крим, а за кілька років і Маріуполь. Як місто Марії намагалось вижити в окупації - дізнавайтесь в історії подружжя переселенців.
Маріуполь зазнав жахливих страждань через вторгнення російських окупантів, які знищили близько 90% інфраструктури міста. Місцеві мешканці втратили роботу, дім та рідних. Чимало кому довелось шукати прихисток в інших куточках нашої країни, щоб просто вижити. Свою історію розповіла 24 каналу у рамках проєкту СВОЇ сім'я Тетяни та Анатолія, яка двічі втратила домівку та зараз мешкає у Львові.
Повну історію Тетяни та Анатолія читайте тут
Родина ще до анексії облаштувала житло у Криму, яке змушена була покинути через агресію росії. А у 2022 році те ж трапилось і в Маріуполі, куди вдерлись окупанти.
Наступило те, чого ми очікували. Ми прокинулись не від вибухів, 24 лютого ми їх не відчули. Але я почула, що сусід рано-вранці поїхав з дому. Так, він завантажив дітей, речі в машину, і вони зранку поїхали, – розповідають Тетяна та Анатолій.
Жінка хвилювалась, що росіянам вдасться швидко захопити місто, адже тоді в Азовському морі було багато ворожих ворогів, а російський десант міг будь-якої миті висадитись поблизу. Родина планувала виїхати, однак довелось все ж певний час пробути в окупації.
Історії тих, хто поїхав, аби повернутись – це про проєкт "СВОЇ" на 24 каналі. Автори у форматі відвертої розмови з героями розповідають про досвід тих, кому довелося покинути рідні стіни через цинічний напад росії та знайти прихисток у зовсім іншому куточку нашої країни.
У нас не було підвалу, і ми тільки молилися: як впаде, то тільки б так, щоб вбило одразу. Бо ми розуміли, що якщо поранить, ніхто ж не приїде, не допоможе. А як вб'є когось, то ховати де будемо? Ну, в городі будемо викопувати могилу. Ми це все проговорювали. Бо ми вже їздили містом цих 3 тижні, і бачили, що там відбувається, – ділиться Тетяна.
Анатолій розповідає, що місто було у вогні, люди лежали просто неба на дорогах та тротуарах. Маріуполь постійно бомбили, а крамниці вже не відчинялись, тому родина вирішила їхати, як тільки ситуація притихне.
Ми сиділи ввечері, полетів літак, було чутно, що він летів і скинув бомбу. І було відчуття, наче ми всі провалилися. Не стало світла. Ось і все. Я боялася. Дуже швидко зникло світло, а разом з ним і опалення. Бо газовий котел працює від електроенергії. Холодно стало. 8 березня випав сніг. Дім охолонув, і температура – +2 градуси що на вулиці, що вдома. Їжі немає. Ну, каші, олія. А це потрібно було на чомусь приготувати. Холодно, – додає жінка.
Який вигляд зараз має Маріуполь:
Тоді Анатолію без інструментів та електрики зробив з бочки буржуйку, де готували кашу та гріли воду два тижні, не знаючи, чи прокинуться вранці. Також чоловік зробив приймач, щоб був хоча б якийсь зв'язок, тож родина слухала Єдині новини, дізнаючись інформацію.
Головне складати план на день – що ти будеш робити. Це дуже важливо. Бо жити без плану в такій ситуації… Людина має обов'язково робити собі завдання, вона не має лежати, не має засмучуватись. Має обов'язково трудитись: дрова збирати, має бути в нормальному настрої. Вона не має бути пригніченою. Бо це все навалюється на людину такою грудою, що потім – хоч у петлю залізай, – пояснює Анатолій.
Так жило майже все місто: люди на вулицях збирали дрова, разом готували їжу біля багатоповерхівок. Родина Тетяни та Анатолія спершу намагалась самотужки виїхати, але повернулись у місто, коли побачили російських військових поблизу селища Мангуш.
Вдруге ж вони зважились доєднатись до колони авто 15 березня. Повсюди були російські блокпости, чимало перевірок та ночівель на шляху до Запоріжжя, але й там обстріли застали сім'ю, тож подружжя рушило до Львова. Зараз вимушені переселенці живуть у прихистку "Твоя Опора" та мріють повернутись у вільний Маріуполь.
Читайте також: Яким був початок війни у Харкові: переселенець розповів про життя з родиною у підвалі