53-річна пані Оксана родом з-під Харкова, де разом з чоловіком, дітьми та внуками пробула все своє життя та встигла створити успішний бізнес. Але вторгнення російських окупантів позбавило її роботи, стабільності та спокою у власному домі. Як живе Харків під постійними обстрілами – читайте далі.
Харків з перших днів повномасштабної війни став містом, яке невпинно намагаються знищити російські загарбники. Але попри постійний брак продуктів, обстріли та ночі у підвалі, Оксана залишалась у рідному місті упродовж моторошних трьох місяців. Лише згодом діти переконали її приїхати у Львів та почати все з початку. Історію Оксани, про її зміни в житті та будні в Харкові під час війни – читайте в проєкті 24 каналу СВОЇ.
Повну історію пані Оксани можна дізнатись тут
По Харкову стріляють постійно. Жодного дня не було, щоби не стріляли. Стріляють як вночі, так і вдень. Тихо не буває. Зовсім. Але там люди живуть. І живуть у таких районах, що складно собі уявити. Якщо ви дивилися фільми про апокаліпсис, це десь так воно і є. Підвали, розруха. Нічого гарного там поки немає. Буде, мабуть, але не зараз. Трохи пізніше, коли стріляти перестануть, – ділиться Оксана.
Вона розповідає, що спершу завжди ховались у погребі та навіть ночували там, щоб постійно не бігати під час сирен. Але у перший місяць повномасштабної війни у місті була ще й жахлива ситуація з їжею та газом. Тоді ще не було жодних поставок та масштабної гуманітарної допомоги. Люди намагались привозити продукти, але їх було дуже мало.
Хлопці там молодці. Роздавали стегна морожені. Люди брали, їли. Потім усе налагодилось. Поставки теж. Газу теж у нас деякий час не було, бо окупанти попали в газогін. Наші служби дуже швидко ліквідували все, може, за дні три. А світло в нас і в добрі часи "стрибало". У цілому – життя нормальне. Тільки б не війна. Немає роботи, немає спокою, – розповідає харків'янка.
Історії тих, хто поїхав, аби повернутись – це про проєкт "СВОЇ" на 24 каналі. Автори у форматі відвертої розмови з героями розповідають про досвід тих, кому довелося покинути рідні стіни через цинічний напад росії та знайти прихисток у зовсім іншому куточку нашої країни.
Але чимало мешканців міста досі не планують нікуди їхати, хоч обстріли не вщухають ні на день.
Люди лишаються, бо там дім. Людина до всього звикає насправді. Багато людей, які живуть під серйозними обстрілами кажуть: "Та нічого, нормально, ну трохи було голосно. Ну прилетіло за 40 метрів від хати, але не страшно". Підлатали й живуть собі далі. Це неможливо пояснити одразу. Багато моїх знайомих досі живуть у Харкові в районах, які обстрілюються. Залишилися там. Багато навіть повернулися вже, – ділиться Оксана.
7 квітня її сімейний меблевий бізнес згорів у прямому сенсі, оскільки його знищили ворожі ракети.
Нічого не залишилось. Зовсім. Перше подумала, що треба починати спочатку. Але давайте виживемо ще. Трохи почекаємо. А там далі видно буде, – каже жінка.
Врешті вона наважилась переїхати у Львів, де з квітня мешкала її донька. Спершу Оксана планувала ненадовго затриматись у місті, але зараз нарешті повернувся спокій та відчуття безпеки, тому вона поки не готова повертатись у Харків.
Але щиро сподівається, що місто знову стане вільним 23 серпня.
А я тут (у Львові – ред.) трохи побуду. А там далі видно буде. Усе буде залежати від зведень із лінії фронту. Може, скоро в Харкові будемо якесь свято святкувати. У нас 23 серпня – день міста. Нас тоді звільнили від фашистів. Може, так буде зараз? Я думаю, може, не буде таких сильних обстрілів, там щось залишиться, ви теж приїдете подивитесь на Харків, – ділиться Оксана.
Читайте також: Як виглядає Антонівський міст після нового удару ЗСУ: перше відео руйнувань