Повномасштабна війна змусила українців розпрощатись з нормальним життям та розділила все на до і після 24 лютого. Та чимало людей з прифронтових та фронтових територій не виїздять у безпечніші області. Чому так – пояснив Михайло з Бахмута.
У багатьох містах України продовжуються жорстокі бої з окупантами, тому перед людьми постає один із найважчих виборів у житті: виїздити з рідного дому або відмовитись від евакуації. Своєю думкою поділився 21-річний переселенець з Бахмута Михайло Огарков у рамках проєкту "СВОЇ" на 24 каналі.
Повну історію Михайла про початок повномасштабної війни у Бахмуті та евакуацію читайте тут
Хлопець пробув у рідному місті кілька місяців аж доти, доки прильоти не стали надто близькими до його домівки. Врешті після тривалих роздумів Михайло прийняв важке рішення виїхати у Київ.
Я не можу нічого порадити, бо я був такий же. Важко в один момент покинути все і поїхати у невідомість. Одна річ, коли є куди їхати, є можливість винайняти квартиру. Наприклад, у директорки музичної школи, де я навчався, вдома старенька мати – їй 98 років, вона не може самостійно пересуватися. Директорка ще десь місяців 3 або 4 тому хотіла виїхати, але намагаючись знайти квартиру отримувала відмови, коли мова йшла про її матір. І ніхто не пояснював, чому так. А покинути маму вона не може, – пояснює Михайло, чому чимало людей залишаються у небезпечних областях.
Він також додає, що не надто розуміє батьків, які продовжують перебувати зі своїми родинами так близько до бойових дій.
Та все ж мені трохи незрозуміло, чому не виїжджають люди, в яких є діти. Це мені болить, бо у самого 10-річна сестра. Я не розумію, як діти будуть це переживати. А загалом ті, хто там залишаються… Це їхній вибір. Якби у мене не було відповідальності за свою сім’ю – я б, мабуть, таки залишився вдома. Там рідніше, – ділиться хлопець.
Читайте також: "Я двічі втратила свій дім": історія переселенки, яка втекла з окупації